Телеефір заполонив києво-святошинський діалект
Правильна вимова прізвищ футболістів – один із наріжних каменів високої культури мовлення наших телекоментаторів та експертів, і прикро, коли вони «грубо порушують правила» в прямому ефірі, роблячи нічим невиправдані мовні фоли. Щоправда, вимова прізвищ деяких футболістів і для багатьох із нас — таємниця за сімома замками. А тому, певен, уже час пролити на ці мовні загадки хоч трохи світла.
«Тепер я Кóзак, не Козáк?..»
Якщо справжня пошесть серед наших футболістів – симуляція в карному майданчику, то серед коментаторів – неточні наголоси у прізвищах гравців.
Причина цих мовних офсайдів відома. Це — дія неписаного правила російської мови, що підказує: не знаєш, де в іншомовному прізвищі ставити наголос, — ліпи його на перший. На жаль, це «правило» давно псує багато українських прізвищ, але наші коментатори чомусь вперто тиражують цю кепську звичку.
Варто, нарешті, повернути вірне звучання прізвищам футболістів і говорити не Гáрмаш, Глáдкий, Кóваль, Кóзак, Крáвець, травмуючи ці номени, а вимовляти виключно – Гармáш, Гладкúй, Ковáль, Козáк, Кравéць. Бо коли чуєш «суддя в полі — Ярослав Кóзак», «пас Михайлу Кóзаку», то, їй Богу, хоч сідай, та співай арію Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» – «Тепер я тýрок, не козáк…» Nota bene! Футбольним експертам, які теж коментують матчі здебільшого російською мовою, треба пам’ятати, що й тут потрібно — Гармáш, Ковáль, Кравéц, Козáк, Гладкый. Вимовляти Глáдкый, Кóзак, Крáвец, Кóваль, Гáрмаш — це жахливо. Просто жахливо!
Взагалі варто звернути увагу на вимову прізвищ із суфіксом -аш. Під впливом російської мови їх вимовляють, уперто наголошуючи перший склад, — Лýкаш, Пéтраш, Фірташ. Але ж це — удар повз ворота! Специфіка словотвору з цим своєрідним -аш вимагає наголосу на флексії слова, в якому суфікс «пояснює» походження прізвища. Або те, що воно утворене від особового імені: Петрáш — від Петро, Григорáш — від Григорій, Лукáш — від Лукашá (тут згадайте ім’я персонажа «Лісової пісні»). Або ж суфікс вказує на професію чи рід заняття найпершого носія прізвища. Так, фіртáш (корінь означає кварта, чверть) — це той, хто відміряє щось сипуче чи рідке, мірник (у коморі). Сабодáш (угорське слівце) — виконавець дуже веселих ритуальних пісеньок (з нецензурними словами).
Гармáш — артилерист. Путрáш — кашовар, бо в основі слова — пýтря (назва старовинної страви, ячної каші, звареної в солодкому квасі). Отже, точний пас віддав Гармáш, гол забив Юрій Путрáш («Олександрія»).
І — головне. У номенах із суфіксом -аш при відмінюванні наголос завжди й незмінно падає на останній склад! Гармáш, але пас — Гармашý, на полі не вистачає Гармашá, інтерв’ю з Путрашéм і Гармашéм!
Так само — Дмитро Хльобáс («Ворскла»), адже суфікс -ас — це фонетичний аналог -аш. Це прізвище взагалі добряче «підкували». Воно утворене або від архаїзмів хлібити (лестити) чи хлібустатися (хитатися), або ж, скоріше, має атрибутивний характер — пішло від діалектної назви пекаря — хлібýсь. Певно, прізвище стало жертвою якогось неграмотного писаря-паспортиста, який українське і переробив у російське е (як у хлеб). Первісне звучання прізвища, звісно ж, — Хлібáс, і озвучувати його варто саме так.
«І» та «Є» сиділи «на трібунє»
Частенько коментатори озвучують прізвища гравців не українською, а… «києво-святошинським діалектом» (автор цього виразу — письменник Вадим Собко).
Скажімо, замість е вимовляють є: Сєлін, Чєчєр, і навіть Ярмолєнко. Дуже часто «порушують правила» й коли вимовляють звук і в позиціях, де «вийти на заміну» проситься довгий и. Так, тотально пишуть на футболках й озвучують у репортажах – Блізніченко, Калініч, Калітвінцев, Ракіцький, Мілевський, Сімінін. Чігрінський,…
А треба — Близниченко (від близнюк), Калинич (бо ж – калина), Калитвинцев (калитá — це шкіряний гаманець), Ракицький (бо народна назва верболозу — рокита), Милевський (бо ж – від милий або старої міри довжини – милі), Симинін (бо походить від застарілого тепер імені Сим плюс суфікси -ин та -ін), Чигринський (бо від Чигрин, просторічної назви міста Чигирин; згадайте вірш Тараса Шевченка – «Чигрине, Чигрине…»).
Ці помилки — вада не тільки футбольних коментаторів і клубних служб. Лінгвісти ще в 70-і підрахували: у прізвищах замість и пишуть і вимовляють «і» майже у 30% випадків! Можна побачити й почути — Банніков Бригінець, Колесніченко, Нікітченко, хоча на місці виділених і має стояти и. У 15% випадків замість і кажуть о. Кривонос, Нагорняк, Непоп, Поддубний, Самойленко, Білоног, Чорновол (хоча зі школи відоме правило: у закритих складах маєзвучати «і»: на столі, та — стіл).У 10% випадків — замість «і» вимовляють є. Так, можна зустріти Бєлецький, Бєлий, Бєлік, Микола Гнєдіч (перший перекладач «Іліади»), Рєзнік (форвард «Шахтаря» 70-их), тоді як правильно — Білецький, Білий, Білик, Гнідич, Різник…
«Как в паспортє» чи — за правилами?
Тут часто можна почути контрдоказ:
– Але ж так у мене в паспорті! Раз так , как в паспортє, значить, — правільна… Хіба не так?
Але це питання — не пенальті.
Учені-лінгвісти й журналісти звертали увагу на цю проблему ще в радянські часи.
Освячення явної помилки в паспорті авторитетом носія прізвища — одна з причин грубого порушення орфографічних норм, – писав відомий учений, науковий співробітник Інституту української мови НАН України Іван Варченко, пояснюючи, що в рагсах і паспортних столах завжди працювало багато неграмотних людей, які вносили в метрики і паспорти дуже багато помилок. Скажімо, у Вінницькій області громадянину П. на «українській сторінці» паспорта замість замість Михайло Хомич міліціонери написали… Міхаїл Фоміч.
Не раз журналісти закликали керівництво МВС набирати в паспортні столи грамотних працівників. Але зараз стало ще гірше.
Свого часу ми домоглися, щоб в кожному рагсі та паспортному столі працівники мали довідник Лариси Скрипник «Власні імена людей», а подекуди — й довідник Юліана Редька «Сучасні українські прізвища», – говорить доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Шевченка Олександр Пономарів. – У наші ж дні в метрики й паспорти ліплять такі помилки!..
Як виправити виразні граматичні помилки у прізвищах — це тема окремої розмови, вже на юридичні теми. Що ж до нашої теми, то, на переконання Олександра Даниловича, під час трансляцій футбольних матчів треба відтворювати прізвища гравців і тренерів так, як це «нормується правилами українського правопису». Адже футбольні коментатори «працюють» на масову аудиторію., то ж кому, як не їм, задати тон і точно вимовляти наші прізвища. Й не дивитися на те, як «записано в паспорті», а вимовляти так, як має бути за правилами, — Банников, Безус (а не Бєзус), Близниченко, Литовченко (а не Літовчєнко), Онищенко та Семенина, Самійленко й Будківський, бо є у закритих складах замість о звучить і.
Це ж стосується і російських прізвищ. Коментатори їх часто передають методом побуквенної передачі номену. У той час, коли російські прізвища треба озвучувати за правилами української мови. Отже, вірно не Бєсєдін, Грєчішкін, Кузнєцов, Сєлін, Чічіков, а Беседін, Гречишкін, Кузнецов, Селін, Чичиков.
«Ми всі навчались небагато, абияк і абичого…»?
Часті гості у футбольних репортажах й елементарні помилки.
Скажімо, не тільки у прізвищі Худоб’як, а й Адам’юк, Кадим’ян, М’якушко в написах на спортивних майках має стояти апостроф. У «Дніпрі», «Карпатах» і «Динамо» про нього чомусь… забули. Ну, гаразд, працівники цих ФК школу закінчили давно. Але чому про апостроф не згадують коментатори, вимовляючи сполучення, де має відчуватися апостроф, разом, а не роздільно,— це повна загадка! Як там у Пушкіна? «Ми всі навчались небагато, абияк і абичого…»?
Доводиться звернути увагу деяких коментаторів і на зовсім просту річ: чоловічі прізвища на -енко та -ко в українській мові відмінюються! Ярмоленко, та пас — Ярмоленку, інтерв’ю з Ярмоленком, грають без Ярмоленка.
Або таке. Номени гравців з Балкан, що закінчуються на суфікс -ич, всі наші коментатори чомусь озвучують… російською мовою: Драговіч, Сабліч, Калініч, Стрініч і т. д.. «Не російською, а по-балканськи!» – поправив автора цих рядків один коментатор. Ох, уже ці «противні» балканські суфікси! А ще є польські.. І всі вони у наших акул мікрофону звучать точнісінько так, як на російських спортивних телеканалах…
Але ж коментаторам варто було б згадати правило: слов’янські прізвища треба відтворювати за правилами української мови. Отож треба не Лєвандовскі, а — Роберт Левандовський. Ну, й варто знати, що патронімічний суфікс -ич зовсім не балканський, а загальнослов’янський, притаманний і українській мові. Але на наших полях цей суфікс звучить як -ич! Отож, вірно — Драгович, Саблич, Калинич.
І — до уваги працівників наших футбольних клубів. На відміну від журналістів, ви філфаки не закінчували, та це вас зовсім не виправдовує. Інколи дивишся на помилки на майках гравців, і тільки диву даєшся. У кожному місті є виш із філологічним факультетом, то невже вам шкода якихось нещасних двох-трьох сотень гривень для путнього студента, який би перевірив усі написи на футболках і, коли треба, — повиправляв би всі помилки!?
Ярослав ФАЛЬКО
Фото Кирила ХМІЛЬОВА
