Розповідаємо про секрети “німецької машини” у футболі

Збірна Німеччини виграла Кубок Конфедерацій. У фінальному матчі команда Йоахіма Льова мінімально перемогла збірну Чилі з рахунком 1:0. А за два дні до того німецька молодіжка тріумфувала на чемпіонаті Європи. Чи є німецький шлях прикладом для наслідування?

«Бундестім» уперше в історії стала переможцем Кубку Конфедерацій. Ці змагання проводяться з 1988 року під егідою ФІФА за рік до чемпіонату світу і відбуваються в країні, яка прийматиме мундіаль.

Для фіналістів, збірних Німеччини та Чилі, ця очна зустріч була другою в рамках турніру. На груповій стадії команди не виявили переможця, зігравши внічию 1:1.

У фіналі більше поталанило німцям. З перших хвилин гри чилійці понеслися на ворота тер Штегена. «Червоні» створили кілька небезпечних моментів, а найкращу нагоду відкрити рахунок втратив Артуро Відаль, який з близької відстані не зумів переграти голкіпера.

Німці довго не могли оговтатися від такого натиску суперників і майже не виходили з оборони. За такої гри команда Льова дещо несподівано та не логічно відкрила рахунок: захисник Чилі Діас завозився з м’ячем і на рівному місці подарував його супернику. Вернер швидко відпасував на Штіндля, який забив у порожні ворота.

Гра дещо заспокоїлася, наприкінці першого тайму німці могли б закріпити свою перевагу, але Дракслер та Горетцк свої моменти не реалізували.

У другому таймі чилійці продовжували атакувати, прагнучи зрівняти рахунок. Німеччина ж грала від оборони і за першої-ліпшої нагоди команда буквально вилітала в контратаку. Наприкінці гри футболісти «Ла Рохи» пішли ва-банк і мали чудові нагоди, аби зрівняти рахунок. Німці відверто грали на відбій. Найреальніший шанс перевести гру в овер-тайм втратив Ангело Сагаль, який з кількох метрів пробив вище воріт.

Команда Йоахіма Льова встояла і здобула свій черговий трофей.

Система, яка дає результат

До слова, на цьому турнірі збірна Німеччини виступала далеко не в оптимальному складі. Тренерський штаб вирішив перевірити найближчий резерв команди. Вийшло більш ніж переконливо. Якщо врахувати, що за два дні до того молодіжна збірна Німеччини виграла чемпіонат Європи, можна стверджувати, що у німців є прекрасне майбутнє.

Взагалі, за останні 13 років «Бундестім» жодного разу не опускався нижче третього місця у змаганнях, в яких команда брала участь. Не важливо, був це чемпіонат світу, Європи чи товариський турнір – німці завжди були в призах.

Такий результат – далеко не випадковість, більше того, він цілком закономірний. 15 років тому, коли національні німецькі команди вже тривалий час не здобували серйозних результатів на міжнародній арені, Німецький футбольний союз (аналог нашої ФФУ) прийняв та почав реалізовувати довготривалу програму розвитку футболу. Німці вибудували чітку вертикаль збірних команд, починаючи з U-15 і закінчуючи національною збірною. Окрім того, по всій країні збудували безліч футбольних полів. Це дало змогу відшукати молоді таланти навіть там, де їх не сподівалися знайти. Тобто у Німеччині вибудували якісну систему підготовки молодих футболістів. Результат, як бачимо, не забарився.

З огляду на силу та успіхи німецьких збірних команд на всіх рівнях нікого не здивує, якщо у найближчі 10 років будемо спостерігати гегемонію німецького футболу.

Питання до українських футбольних чиновників: чому б не створити щось подібне в Україні? Зараз наш футбол переживає скрутні часи, але це найкращий час для експериментів.

Наші команди і так не надто успішно, якщо не сказати провально (згадаймо Євро-2016), грають на великих футбольних форумах. На юнацькому та молодіжному рівні вихід наших команд в еліт-раунд вже сприймається за неабиякий успіх. А що далі?

То чому б не підійти до питання підготовки молодих футболістів системно? Чому б не взяти на озброєння кращі європейські приклади та методики й адаптувати їх до наших умов? Коли, нарешті, ми будемо мислити стратегічно і дивитися на кілька кроків вперед?

Приклад Німеччини доводить: за належного підходу результат обов’язково буде. Але для цього потрібні план, час, витримка, терпіння та щоденна кропітка праця.

Ярослав ТИМОШИК

Like

Редакція

Редакція “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *