Українські поляки виступили із закликом до реальної солідарності
Польща відсвяткувала 100-річчя відновлення незалежності. У центрі уваги була Варшава, де 11 листопада відбулася чисельна демонстрація (понад 250 тисяч людей).
За словами міністра внутрішніх справ та адміністрації Польщі Йоахіма Брудзінського, цей марш виявився святом радості та патріотизму, навіть незважаючи на поодинокі «маргінальні та гідні засудження інциденти».
У Варшаві, наприклад, під час ходи спалили прапор Євросоюзу. Поліція пообіцяла грошову премію тим, хто допоможе розшукати зловмисників – 5 тисяч злотих (понад 1 тисячу євро).
Напередодні свята до Польщі не впустили приблизно 400 осіб, які популяризують тоталітаризм. Міністр-координатор спеціальних служб Польщі Маріуш Камінський повідомив, що «спеціальні служби ідентифікували приблизно сто осіб, громадян Польщі, які мали «влаштувати безчинства». Декого з них було затримано. Проведено кількадесят обшуків у помешканнях осіб, підозрюваних у неонацизмі, у декількох виявлено матеріали неонацистської тематики.
Відомо також, що напередодні свята польські спецслужби відслідковували, щоб до країни не потрапили прихильники ідеології Степана Бандери. Про це також розповідали в ЗМІ польські посадовці.
Водночас газета «Rzeczpospolita» опублікувала лист громадян Польщі українського походження із закликом до реальної солідарності, «яка зробить нас, поляків і українців, разом сильнішими щодо хвилі націоналізму, ксенофобії, претензій та упереджень».
Підписали звернення Роман Дрозд, Оля Гнатюк, Євген Місило, Олександр Маслей, Юрій Рейт, Мирослав Скірка.
Вони згадують протистояння поляків і українців сто років тому, коли обидва народи прагнули відновлення незалежності, як воювали один з одним, потім разом боролися проти більшовиків.
Автори цього допису не обійшли увагою і трагічні сторінки обох народів під час Другої світової війни. «Які б причини не були названі, які б аргументи та обґрунтування не наводилися б для виправдання, – ніщо не може виправдати варварство, яке сталося тоді. Повага до всіх жертв вимагає, щоб нікого не виправдовувати. Пошук зв’язків між причинами і наслідками, – це зусилля розуміння; воно не може служити для виправдання злочинів».
Чому ж сьогодні ще зринають образи за давнішні події? Хіба так повинно бути?
Автори звернення пишуть, що «приводом була суперечка про історію, а скоріше навіть тлумачення символів, які набувають іншого змісту в новому контексті. Конфліктним питанням стали місця поховання польських та українських жертв. Крім цього, висловлювання іншої, ніж офіційної «польської точки зору» щодо польсько-українських відносин, може стати приводом для переслідування».
Це також реалії сьогоднішньої Польщі. Але що пропонують польські українці? Читаємо:
«Ми вступаємо в новий польсько-український вік, не перший і, ймовірно, не останній. Його перебіг залежатиме від нашої відповідальності, від здатності деміфологізувати минуле та боротися з забобонами, від нашої рішучості дивитись у майбутнє, а не від пошуку обгрунтовувань для виховання комплексів, закорінених у минулому. Тому ми закликаємо до взаємної поваги та розуміння, а також до справжньої солідарності, яка змусить нас, поляків та українців, разом бути міцнішими від повернення хвилі націоналізму, ксенофобії, претензій та забобонів, а також від імперських, не тільки російських, устремлінь. Ми закликаємо шукати те, що нам допоможе, а не те, що нас розділяє. Без цього, декларації про примирення виявляться гарними, але порожніми гаслами».
Варто нагадати, що путінська ФСБ постійно намагається влаштовувати брудні провокації, щоб розпалити ненависть між українським і польським народами, роздмухати багаття спору і конфліктів. Путін зацікавлений у тому, щоб поляки були налякані «Бандерою», щоб почалися переслідування українців лише за одне згадування про УПА та ОУН. І саме Кремлю не до вподоби примирення українського та польського народів. Через своїх агентів в Україні Путін влаштовує провокації на цвинтарях, де поховано поляків, підкуповує продажних політиків, аби ті вбивали клин між двома народами. І про це мусимо пам’ятати. Давати жорстку відсіч…
Ми також знаємо, що, як пише відомий письменник Євген Дудар, «в часи лихоліть і польська, і українська землі зазнали багато бід…»
Ще у 2003 році Євген Михайлович Дудар написав відкритого листа своєму польському товаришеві у місто Лодзь Єжи Дударю. Варто дещо процитувати:
«…І мій, і твій, Юреку, народи перенесли багато страждань від загарбників східних та західних. Чимало прикростей завдали й один одному. Бо і у вас, і в нас були лицарі, що воювали за ідею. А були й марки, що грабували й мордували… У нас багато спільного горя, маємо спільно дійти порозуміння і злагоди…».
Що пропонує Євген Дудар?
«На кордоні між нашими державами треба перепоховати дві невідомі жертви з Вашого і нашого боку. Насипати велику символічну могилу, поставивши на ній великого хреста. Щоб до цього хреста вільно йшли Ваші й наші люди. Молилися за тих, хто що впали жертвами. Молилися за новонароджених, щоб жертвами ніколи не стали. Молилися за те, щоб ні Твоя Польща, ні моя Україна ніколи не були розіп’яті на хресті.
А на відкритті цього символу злагоди, схиливши голови, мали б стояти керівники Вашої і нашої держави. А керівники Німеччини та Росії мусили б стати на коліна біля цієї могили. І попросити вибачення у мертвих та живих…».
Коли ж це буде?
До речі. У день незалежності Польщі біло-червоними кольорами підсвітили Парковий міст у Києві.
На фото: Варшава. Марш на святі радості та патріотизму.
Фото: rp.pl
