Тенденція часу: “слідчою дубиною” по воїнах-добровольцях
Чимало українських добровольців сьогодні, як не дивно, “під вогнем” свого ж, вітчизняного, слідства. Що відбувається? В Офісі Президента пройшла нарада, присвячена обговоренню питань розробки законопроектів, що вирішують проблеми кримінального переслідування добровольців – учасників бойових дій на Донбасі.
На сайті Глави держави розміщено інформацію про перебіг цієї дискусії. Ось що говорив доброволець батальйону «Айдар» Євген Дикий: за його словами, ці законопроекти мають встановити правовий статус подій на сході України та осіб, які брали в них участь, а також врегулювати питання амністії добровольців.
Дії добровольців та інших військовослужбовців, за які їх судять, можна розділити на три групи. Перша – це дії людей, які були правильними та законними в умовах бойової обстановки, але розглядаються в судах за законами мирного часу.
«Оскільки не було ані воєнного, ані надзвичайного стану, справи розглядаються на загальних підставах. Ця проблема вирішується законом, який має врегулювати правовий статус цих подій, їхніх учасників та декриміналізувати дії, що є правильними за законами воєнного часу», – зазначив він.
Друга група – незначні правопорушення. Для таких випадків має бути розроблений законопроект про амністію.
«Третя група – це тяжкі злочини, які караються в умовах як мирного, так і воєнного часу», – сказав Євген Дикий.
Водночас він наголосив, що залишається проблема неупередженості слідства та суду під час розгляду цього типу справ щодо добровольців.
«Частина справ розглядається не з метою пошуку істини, а задля помсти добровольцям з боку сепаратистськи налаштованих місцевих правоохоронців. У таких випадках можна запропонувати зміну територіальної підсудності та підслідності», – сказав Євген Дикий.
Голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова зазначила, що у цих законопроектах слід чітко визначити, хто має потрапляти під амністію, та особливості застосовування воєнного законодавства у мирний час.
Голова підкомітету Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Анатолій Остапенко повідомив, що законопроект № 2045-1 про надання офіційного статусу учасника бойових дій членам добровольчих формувань уже опрацьовано для розгляду в другому читанні.
«Частково це вирішить питання надання статусу особам, які захищали нашу батьківщину у складі добровольчих об’єднань», – сказав Анатолій Остапенко.
Голова Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський закликав окреслити терміни роботи над законопроектами, які вирішують проблеми кримінального переслідування учасників АТО/ООС.
Представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини Андрій Мамалига зазначив, що доволі часто провадження стосовно добровольців розглядаються суддями з Донецької та Луганської областей, які відвідують окуповані території.
«Очікувати від них об’єктивності не доводиться. Тому вирішення цього питання на часі. Треба, щоб ці справи розглядалися та розслідувалися поза межами Донецької та Луганської областей», – сказав Андрій Мамалига.
Представник Служби зовнішньої розвідки Василь Вовк підтримав пропозицію щодо розробки відповідних законопроектів.
Голова Комітету визволення політв’язнів, правозахисниця Тетяна Близнюк наголосила на важливості вирішення проблеми раніше засуджених добровольців та активістів.
«Люди, яких ми захищаємо, майже всі є ветеранами як з добровольчих підрозділів, так і з підрозділів МВС та ЗСУ. Ситуація кричуща. Дуже важливо збиратися та вирішувати це питання. Люди роками перебувають під вартою. Необхідний більш дієвий контакт з генпрокурором, щоб прокурори могли піти нам назустріч і змінити запобіжні заходи тим добровольцям, патріотам, які понад два роки перебувають під вартою», – сказала Тетяна Близнюк.
Адвокати добровольців і громадських активістів передали представнику Генеральної прокуратури України матеріали проваджень, відкритих щодо їхніх підзахисних.
Учасники наради вирішили створити робочу групу для підготовки законопроектів, що вирішать проблеми кримінального переслідування добровольців. До її складу ввійшли: доброволець Євген Дикий, представник Служби зовнішньої розвідки Василь Вовк, представники Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, а також громадської організації «Юридична сотня».
Що вражає? На п’ятому році війни з Московією, виявляється, постає питання, чи справді захищали країну від ворога наші добровольці?
Ми б порадили слідчим, прокурорам, суддям, які розглядають справи добровольців, а також чиновникам бодай іноді приходити до Стіни пам’яті Героїв у Києві. Без пихато-підлабузницької свити. І нехай би стали навколішки біля світлин найхоробріших людей України і стиха помолилися за упокій їхніх душ.
Але… Навколішки стають люди в селах, коли зі сльозами зустрічають «вантаж 200» – своїх земляків-соколиків, що повертаються до рідних осель в домовинах. І квітами встеляють дорогу… Й оця шана йде від серця, від чистої душі, не спотвореної мільйонами доларів «під подушкою».
Було, що в Києві, на Майдані народ прощався з полеглими воїнами – до десяти домовин стояло на майданівському розпутті. Жоден чиновник не прийшов схилити голову перед світлою пам’яттю наших доблесних лицарів. Оце і є вражаючий стиль діяльності панів, що правлять у багатьох великих та малих містах. Ось вам і ставлення до воїнів-добровольців.
А запитайте у столичних керманичів, скільки киян полягло в боях за Україну протягом чотирьох років війни з бандою Путіна? Точної цифри вони вам на назвуть (бо не знають, не цікавляться, не тримають в голові), лише орієнтовну – «від двохсот до трьохсот».
Отаке страшне життя. В одних – постійний синдром болі, життя в очікуванні чергових повісток від слідства, прокурорів, суддів, в інших – райська насолода від розкішного життя. Ніби дві різні планети. Діти депутатів, міністрів не воюють на фронті.
Керівне панство своїх діток, внуків не приводить до Стіни пам’яті, не научає, кому і чим саме зобов’язані… А навіщо? Золота юнь все по закордонах розважається, вчиться за татові мільйони в крутих коледжах, хизується розкішними автівками… Хіба їм болить чиєсь горе?
Це тільки оті матусі, що віддали найдорожче, тужать, криком кричать про цинізм, підлість, зневажливе ставлення…
Якось біля столичної мерії я почув, як мама полеглого воїна виголосила вражаючу думку:
– Наші сини воювали, а сьогодні вже ми, їхні мами, змушені йти воювати – боронити світлу пам’ять наших хлопчиків.
Дожилися. Воїни, які зупинили скаженого ворога, потребують захисту на рідній землі. Вони у небезпеці у рідній домівці. Дикунство якесь та й годі.
Фото: “Український репортер”
