Фурси і Шкарівка під пресом Білої Церкви
На Київщині об`єднання територіальних громад – процес болючий, бо чимало є перешкод, проблем, блокувань, різних комбінацій. Зіткнулася з об`єднавчими труднощами і громада одного із заможних сіл – Фурсів Білоцерківського району.
Село, що цілком себе забезпечує, має сучасну інфраструктуру і може бути центром окремо взятої громади, раптом чомусь вирішили зробити лише одиницею у великій територіальній громаді з центром у Білій Церкві.
Чому так сталося? Яким чином у Фурсах будуть виходити із ситуації, що склалася, як працюватиме сільська громада надалі?
Кореспондентка “Українського репортера” зустрілася з головою села Фурси Миколою Фурсенком.
– З’ясувалося, що у Перспективному плані розвитку об`єднаних територіальних громад Київщини Фурсівської громади немає. Чому?
– Ще 2015 року жителі шести сіл – Фурси, Чмерівка, Трушки, Матюші, Пищики і Безугляки – прийняли рішення про об`єднання в одну територіальну громаду з центром у нашому селі.
Це питання неодноразово виносилося на громадські слухання, обговорювалося на зібраннях сільських громад.
Економічну спроможність такого об`єднання було доведено не на словах, а відповідними документами. До речі, їх було направлено до Київської обласної ради і КОДА для розгляду та включення до Перспективного плану об`єднаних громад Київської області. Головне управління юстиції КОДА дало позитивну експертну оцінку, зазначивши, що ці документи складені з дотриманням усіх норм чинного законодавства і відповідають вимогам Конституції.
Проте у Перспективному плані розвитку об`єднаних територіальних громад Київщини Фурсівської громади немає. Чому? Важко сказати. Знаю лише одне: наші документи не підписав ні нинішній губернатор області Олександр Горган, ні двоє попередніх.
Щоправда, Мельничук приїжджав до нас у село і нібито прихильно поставився до того, що постане наша об`єднана територіальна громада, але… виправдовувався, що це від нього не залежить. А від кого воно залежить – можна лише здогадуватися.
– Але, як відомо, до сільських голів Фурсів та Шкарівки надходила пропозиція об`єднатися в одну територіальну громаду також і від Білої Церкви. Це, погодьтеся, досить велике промислове місто обласного підпорядкування. Можливо, хоч ваша громада і не бідна, а все ж разом з Білою Церквою було б легше виживати і вирішувати свої проблеми.
– Зовсім ні. У місті проблем вистачає, а створена два роки тому територіальна громада із шести сіл, про які я згадував, може повноцінно існувати самостійно. Адже наша територія становить 163 квадратних кілометри з населенням майже 10 тисяч чоловік. Якщо на цій землі добре господарювати, то можна цілком себе забезпечувати. Що ми і робимо. За 16 років, відколи мене обрали головою села Фурси, у держави ми не попросили жодної копійки.
І взагалі наше майбутнє за децентралізацією. Бо такий метод місцевого самоврядування уже давно випробувано у багатьох країнах Європи. Скажімо, ось я неодноразово бував у Польщі, вивчав досвід цієї сусідньої держави.
Так от, у цій країні вже давно ніхто до міст обласного підпорядкування не приєднується. Така ж ситуація і в країнах Балтії. А, як відомо, ці держави у своєму розвитку стоять на кілька щаблів вище України.
– Цілком слушно. Але міський голова Білої Церкви закидає на адресу сільських голів Фурсів і Шкарівки, що вони продовжують неправомірно розпоряджатися міськими землями, присвоювати сільські поштові адреси на території Білої Церкви, не погоджують землевпорядну документацію щодо встановлення межі міста Білої Церкви.
– Все це з точністю до навпаки. Ніяких земель у Білої Церкви ми не захоплювали, а, навпаки, віддавали та погоджували до передачі в місто ще 200 гектарів своїх. Просто у свій час за рахунок сільськогосподарських земель села Шкарівки Біла Церква побудувала шинний завод, ТЕЦ, інші виробничі об`єкти, житловий масив. При тому межі міста залишилися незмінними.
Схожа ситуація і в Фурсах. Тільки на нашій території були створені військове містечко з авіаремонтним підприємством, аеродром. Я розумію, що селу цей об`єкт не належить, але вважаю, що Біла Церква, замість того, щоб відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України перепрофілювати його для роботи в мирних цілях, попросту все роздерибанила.
А тепер хоче взятися і за землі Фурсівської і Шкарівської сільських рад. Такі дії білоцерківської влади будуть лише на користь олігархам, а не громадам міста і сіл, представникам малого і середнього бізнесу.
Тож ми і відстоюємо своє право господарювати на власній землі. Сподіваємося на розуміння і підтримку київської обласної влади, але поки що, на жаль, безрезультатно.
– Миколо Івановичу, розкажіть, будь ласка, більше про Фурси. Чим живе село, чим ви пишаєтеся…
– Я повернувся у своє рідне село у 2000 році, тоді, коли Фурси переживали кризу влади. Повернувся і на прохання односельців очолив сільську раду. І ось уже понад шістнадцять років разом господарюємо. Досвід, як працювати в умовах самоврядування, я запозичив за кордоном, зокрема у Польщі. Завдяки підтримці своїх односельців зумів налагодити в селі роботу підприємств малого і середнього бізнесу, створити нові робочі місця.
Фурсівчани не лише працюють на землі, вирощують велику рогату худобу, свиней, кролів, овець, а й ремонтують літаки, автомобілі, трактори, виробляють м`ясні продукти, пробурюють артезіанські свердловини, виготовляють меблі і столярні вироби, шиють одяг, надають комунальні послуги тощо.
Загалом на території села діють понад 400 об`єктів оподаткування. Тож завдяки надходженням коштів до місцевого бюджету ми збудували дороги, проклали газогони, освітили вулиці, звели житловий будинок на 84 квартири, привели в належний стан об`єкти комунальної власності.
Останнім часом у Фурсах створено понад тисячу робочих місць. Сьогодні будуємо новий дитячий садок на 75 місць, бо в нас народжується все більше дітей, адже тепер молодь не тікає до міста, а залишається в рідному селі. Є чим зайнятися і людям середнього та старшого віку.
Велику увагу приділяємо культурному розвитку села, адже, як відомо, не хлібом єдиним живе людина. Відновили роботу Будинку культури, де працюють кілька дитячих колективів, народний аматорський хор “Серпанок”, хор ветеранів, вокальний ансамбль “Молодички”, вокально-інструментальний ансамбль “Екстрім”.
У селі активно діють ветеранська організація, козацький курінь, жіноча громада та ще вісім громадських організацій…
– Дякую за розмову.
Бесіду вела Алла ТОПЧІЙ
Штрихи до біографії Миколи Фурсенка
Про Миколу Івановича Фурсенка кажуть, що це людина, яка вросла в мальовничий край між річками Россю і Кам`янкою глибоким корінням. Тут він народився і виріс, тут десять років працювала секретарем сільської ради його мама, Ольга Омелянівна, її родич був головою сільради, а двоюрідний брат батька Миколи Фурсенка очолював село упродовж п`ятдесяти років.
Микола Іванович за освітою географ-картограф, проте майже 30 років віддав службі у Збройних силах колишнього Радянського Союзу та України. Пішов у відставку 2000 року у званні полковника. З того часу – голова села Фурси.
Випускник Української програми Гарвардського інституту державного управління імені Джона Ф. Кеннеді США.
Фурсенко – автор низки наукових праць із розбудови Збройних сил України та розвитку соціально-економічної результативності сільських територій, кавалер орденів “За заслуги “ ІІІ ступеню та “За службу Родине в Вооруженных силах СССР» ІІІ ступеню, нагороджений почесною відзнакою Президента України, медаллю “За військову службу Україні”, Почесною Грамотою та Грамотою Верховної Ради України. З 2012 року очолює Всеукраїнську асоціацію сільських та селищних рад.
На фото: В об`єктиві Фурси
Світлини надав редакції Микола Фурсенко
