Підписання «декрету» між Білоруссю та Росією: чим загрожує Україні?
Підписання так званих угод між Білоруссю та Росією дещо відвернуло увагу від цікавого факту. Адже, власне, напередодні підписання цього «декрету» відбувалося накопичення російських військ поблизу білоруських кордонів – на так званому Єльнінському плацдармі.
Це накопичення військ українські експерти чомусь помилково пов’язали зі спробою військово-політичного тиску на Україну. Хоча до українського кордону звідти 300 км, а до білоруського – 100. І невипадково стягнення російських сил сталося якраз напередодні підписання «декрету» між Білоруссю та Росією.
Ще наприкінці травня 2021 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що зближення Росії та Білорусі є великою загрозою національній безпеці України, оскільки Росія буде намагатися використати територію РБ як плацдарм для подальшої агресії.
Утім, незважаючи на підписання “декрету”, починаючи з 6 листопада розпочався імпорт електроенергії з Білорусі в Україну в обсягах 5 МВт у год. Адже вітчизняні так звані монополісти де-факто позбавили економіку України можливості увійти в опалювальний сезон.
До речі, президент Литви Г. Науседа 19 березня закликав Україну не брати електроенергію з Білоруської АЕС. Але це не завадило його країні різко наростити споживання саме білоруської електроенергії.
Йдеться про те, що фактично нам не залишили вибору. Ми стали енергетично вразливими завдяки політиці,
не російських, а вітчизняних олігархів.
Попри все, Білорусь залишається важливим торговим партнером України. Понад 70% паливно-мастильних матеріалів, необхідних для потреб ЗСУ, постачається якраз із білоруських нафтопереробних заводів. І якщо в українських ЗМІ й далі розганятимуть тези про те, що Білорусь буцімто загрожує Україні, нам у якийсь момент просто не буде чим заправляти власні танки.
Близько 40% бітуму на президентську програму «Велике будівництво» також ідуть саме з Республіки Білорусь.
Ця країна – наш торгівельний партнер. Наразі ми маємо чітко усвідомити, що Лукашенко – це останній диктатор. Основна мета якого – утримати владу та жодним чином не допустити інтеграційних процесів ані з країнами Заходу, ані тим більше – з Росією. Яка передусім загрожуватиме його особистому авторитарному режиму.
Ось на цих страхах Лукашенка ми й мали б зіграти. І будувати власний зовнішній курс України, який відповідатиме, насамперед, національним інтересам.
Ще раз підкреслюю, вітчизняна економіка тісно зав’язана на білоруській. Це і товари подвійного призначення, які ми не можемо напряму постачати з інших країн. Бо нам їх ніхто не продає. Це – суворі реалії, з якими ми маємо рахуватися.
Своєю чергою, Лукашенко намагається маневрувати між Заходом і Росією з метою зберегти особисту владу. Виходячи з цього нам не варто розігрувати антибілоруську карту, аби не отримати на своїх кордонах ще одну країну-супротивника.
Для чого Україні у терміновому порядку треба відволікати матеріальні і людські ресурси щоби зміцнити величезну ділянку українсько-білоруського кордону? Це – колосальні кошти, які краще спрямувати на переоснащення ЗСУ та інші потреби. Не варто створювати нового ворога власними руками.
Нагадаю:
29 листопада Україна збільшила імпорт електроенергії з Білорусі до 900 МВт-год.
Президент Володимир Зеленський прокоментував імпорт електроенергії з Білорусі: «А як інакше? Вугілля з РФ не йде, там Північний потік блокується. А що має робити держава?»
Володимир Зеленський опосередковано звинуватив олігарха Ріната Ахметова у тому, що його компанії шантажують владу погрозами енергетичної кризи чи відключення опалення.
Дмитро Снєгирьов
Малюнок Андрія Петренка.
