Передвиборча Франція: дивний пасьянс та його наслідки для України
Цього разу передвиборчий пасьянс у Франції склався дуже дивним чином. Уперше в історії П’ятої республіки президентом стане представник третьої сили, а не однієї з двох досі провідних політичних партій, тобто формально лівих соціалістів, що вже забули про соціалізм, та правих (нео)голлістів, які вже давно не мають нічого спільного з «батьком-засновником» Шарлем де Голлем.
Більше того, передвиборча електоральна ситуація у Франції є доволі сприятливою для України, оскільки великі шанси на перемогу має соціал-ліберал Еммануель Макрон – проєвропейський і доволі антипутінський політик.
Нагадаємо, що перший тур президентських виборів у Франції відбудеться 23 квітня, а другий – 7 травня 2017 року.
Згідно з опитуванням, у першому турі Макрон лідирує з 25% голосів, а у другому турі очікується його перемога з показником 62% проти 38% у запеклої націоналістки та «подруги Путіна» Марін Ле Пен з Національного фронту (НФ).
Утім, ще кілька місяців тому видавалося, що результати виборів у Франції, яка є, нагадаємо, президентською республікою, стануть вкрай несприятливими для України. Прогнозувалося, що у другий тур разом із Ле Пен вийде висуванець неоголлістської партії «Республіканці» Франсуа Фійон, якій у минулому наймав цілу низку урядових посад, а в 2007-2012 рр. був прем’єр-міністром. Фійон відомий своїми проросійськими уподобаннями, тісними зв’язками з Москвою та оточенням Путіна.
Очікувалося, що саме доволі поміркований Фійон стане президентом, оскільки у другому турі за нього проголосує більшість, аби не допустити до влади радикальну націоналістку Ле Пен, вкрай негативно налаштовану по відношенню до Євросоюзу та членства у ньому Франції. Такі настрої виникли на тлі Brexit, наслідки якого ще не зрозумілі, але вже очевидно, що нічого доброго розвал ЄС більшості європейських обивателів не принесе.
Таким чином, очікувалося, що в 2017-ому повториться сценарій 2002 року, коли у другий тур вийшли колишній президент Жак Ширак та Жан-Марі Ле Пен, батько Марін, засновник партії «Національний фронт». Тоді більшість проголосувала за поміркованого голліста Ширака, аби не допустити до влади Ле Пена-старшого, ще більш нарваного радикала, ніж його донька.
Але не так сталося, як гадалося.
Дурниці онуків дідуся де Голля
Республіканці-голлісти зробили величезну дурницю, коли на партійних праймеріз висунули кандидатом від своєї партії Франсуа Фійона. Його рейтинг, спочатку доволі прийнятний, з часом почав просідати, перш за все через корупційний скандал. Фінансова прокуратура Франції веде розслідування факту фіктивного працевлаштування дружини Фійона – Пенелопи, в результаті чого вона отримала із бюджету країни чималу суму – півмільйона євро.
На роль кандидата від республіканців претендував ще один колишній прем’єр Аллен Жюппе, характерний правий консерватор-голліст, що має вельми критичне ставлення до Москви та особисто Путіна. Правда, у біографії Жюппе також є темні корупційні плями, але то давні справи, за якими проведено амністію або вийшов термін давності. Утім, Жюппе на праймеріз «прокотили», віддавши перевагу Фійону.
Але Фійон сподівань не виправдав, і його рейтинг не дотягує до 20%. Відтак чи не вперше в історії П’ятої республіки висуванець правого голлістського політичного табору, який, щоправда, доволі часто змінював партійну назву, навіть не потрапить до другого туру. Це нищівний удар для послідовників легендарного, хоча і неоднозначного Шарля де Голля.
Великий французький соціалістичний провал
Утім, на лівому фланзі ситуація склалася ще гіршою через провальні підсумки правління чинного президента-соціаліста Франсуа Олланда та його урядів, що зайняли фактично вигідну великому капіталу неоліберальну позицію та не мають нічого спільного з декларованим соціалізмом. Це привело до кризи у Соціалістичній партії, через яку сам Олланд висувати свою кандидатуру на другий термін відмовився, а представник партійного «бомонду», нинішній прем’єр Мануель Вальс, з великим відривом програв праймеріз представнику ліворадикального крила Бенуа Амону.
Програма Амона передбачає повернення до ідеологічно чистих соціалістичних витоків, захист прав найманих працівників, соціальних гарантій та громадянських свобод.
Амон цікавий тим, що, на відміну від більшості європейських лівих, дуже критично ставиться до Росії, справедливо вважаючи її імперіалістичним агресором. І в цьому Амон є справжнім лівим!
У виборах бере участь ще один лівий радикал, висуванець руху «Нескорена Франція», колоритний Жан-Люк Меланшон, що висуває ідею проголошення «Шостої Французької республіки», яку підтримує і Амон. Натомість Меланшон є фанатом Москви та запеклим євроскептиком, як і Ле Пен.
Згідно з опитуванням, Меланшон має 11% підтримки, Амон – 15%. Відтак обидва кандидати мають 25% електоральних симпатій. Це дорівнює рейтингу найбільш прохідного зараз кандидата Макрона та свідчить про значний запит у французькому суспільстві на ліву ідеологію, навіть попри дискредитацію офіційних соціалістів. Голоси цього електорату матимуть велике значення для остаточних результатів. Якби ліві зуміли висунути єдину кандидатуру, вона мала б великі шанси вийти у другий тур.
Ліва ідеологія правої націонал-радикалки Ле Пен
Марін Ле Пен з якогось дива називають правою, але це не так. Вона націоналістка, виступає проти міграції та диктату ЄС, а також за переваги титульної нації, традиційні та національні цінності. Але у соціальних питаннях займає радше ліві позиції: пріоритет національної держави, вихід із ЄС, НАТО та Єврозони, протидія глобалізації та євроінтеграції, посилення державної участі в економіці та соціальній сфері. Усе це питомо лівий антиглобалістський порядок денний. Тому Ле Пен притягує велику кількість лівого електорату.
Крім того, Ле Пен та її партія відомі своїми промосковськими уподобаннями. Депутати Нацфронту, як і Республіканської партії Фійона, регулярно відвідують окупований Крим. У 2016 р. вони організували у парламенті Франції голосування про скасування санкцій проти Москви. Мав місце скандал довкола фінансування НФ російськими банками, а сама Ле Пен визнала Крим російською територією.
Еммануель Макрон – екстравагантний і прогресивний вундеркінд
Зірка 39-річного Макрона зійшла несподівано та стрімко. Раніше він входив до Соцпартії. Вважається соціал-лібералом, переконаним прибічником євроінтеграції, ринку та політики відкритих дверей для мігрантів. Обіймав посади в адміністрації Олланда, у 2014-2016 рр. був міністром економіки в уряді Мануеля Вальса. Одружився на своїй колишній учительці французької мови, що на 24 роки старша за нього.
У 2016 р. створив прогресистський рух En marche («Вперед»), оголосивши його «ні правим, ні лівим». Вважає, що традиційне ділення на правих та лівих є застарілим, а боротьба йде поміж консерваторами та «прогресистами». Залучення «прогресистів» з усього політичного спектра стало способом стрімкого зростання рейтингу.
У листопаді 2016 р. оголосив про свою участь у президентських виборах 2017 р. та опублікував книгу-програму «Révolution» («Революція»), що стала бестселером.
До останнього часу позиція Макрона щодо Росії була невизначеною. Але зростання його популярності як проєвропейського кандидата викликало нервову реакцію Кремля.
Утім, нещодавно на тлі хімічних атак у Сирії Макрон висловився щодо Росії доволі жорстко: «Ми повинні вести діалог з Володимиром Путіним, але в жодному разі ми не можемо потурати тому, що він іноді схвалює або захищає… Росію потрібно поставити обличчям до обличчя з її обов’язками».
Макрон зазначив, що така позиція відрізняє його від інших кандидатів – Ле Пен, Фійона і Меланшона, які, на думку Макрона, «зачаровані Володимиром Путіним».
* * *
Отже, передвиборча соціологія та перспектива перемоги Макрона дають Україні підстави сподіватися, що Францію, одну з двох країн – лідерів Євросоюзу, не очолить «друг Путіна». Якщо у сусідній Німеччині Ангела Меркель збереже владу (а сподіватися на це є вагомі підстави), то можна чекати, що Україна не втратить в особі ЄС хоча й не завжди послідовного, але союзника. Утім, остаточні висновки робити ще зарано…
Олександр КАРПЕЦЬ
На фото Еммануель Макрон
