Коли дамо по зубах російським окупантам? Щодо ситуації на фронті
На передовій знову поранено українського воїна. Так званий режим тиші – фількіна грамота. Упродовж минулої доби, 5 листопада, зафіксовано одинадцять порушень домовленостей з боку збройних формувань Російської Федерації та її найманців.
Як повідомляє штаб ООС, «поблизу Старогнатівки противник провокував наших захисників вогнем зі стрілецької зброї. У передмісті Авдіївки російсько-окупаційні війська тричі відкривали вогонь, застосовуючи гранатомети різних систем та стрілецьку зброю. На ділянках у районі населеного пункту Водяне задокументовано п’ять порушень. З тимчасово окупованої Ужівки противник вів вогонь зі стрілецької зброї, великокаліберних кулеметів, гранатометів різних систем. Окрім того, двічі впродовж доби ворог застосував міномети калібру 82 міліметри. Нахабні дії російсько-окупаційних військ безкарними не залишилися, адекватним вогнем у відповідь зі штатного озброєння оборонці Водяного рішуче подавили ворожу активність та змусили противника припинити обстріли.
Два порушення режиму припинення вогню у районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Північ» зафіксовано на ділянках неподалік населеного пункту Попасна. В обідній час противник провокував наших захисників вогнем з великокаліберного кулемета. Окрім того, задіяв безпілотний літальний апарат для скидання пострілу ВОГ-17 над позиціями Об’єднаних сил. Внаслідок підриву ВОГ-17 один військовослужбовець Об’єднаних сил отримав осколкові поранення. Воїна оперативно доправлено до лікувального закладу, де йому надається належна медична допомога. Стан здоров’я захисника задовільний».
Російська орда калічить і вбиває наших захисників, а українське військове командування називає це «провокаціями», «нахабними», «зухвалими» і «підступними» діями.
До речі, якщо заглянемо у словник, то прочитаємо, що слово «нахабний» означає (про людину) – поводитися непристойно, зарозуміло, грубо, з викликом, без морально-етичних норм.
Українські генерали усе ще чекають, що путінські вбивці, кати, крадії чужих територій, терористи будуть поводитися на нашій землі ввічливо і шанобливо? Вони сподіваються, що на війні не буде «підступних» дій? Уже в кожному селі, містечку, не кажучи про великі міста, є могили наших славних воїнів, які загинули в борні з цією бандою. На превеликий жаль, маємо вже новітні військові кладовища. Отож до нашої оселі увірвалися не «зухвалі» і не «нахабні» чужинці, а кровожерна, озвіріла, грабіжницька орда. Вона нікого не жаліє – ні старих, ні малих. Чому ж боїтеся, панове генерали, назвати цю наволоч цими словами, сором’язливо ховаючись за евфемізмами? Бийтеся з оскаженілим ворогом не заявами, а шквальним свинцевим вогнем з усіх можливих калібрів, щоб ця банда стікала кров’ю на нашій землі! А якщо вже й виступаєте з ультиматумами, то це мають бути справжні, а не паперові ультиматуми. Щоб український народ нарешті побачив вашу залізну рішучість, ваше тверде й могутнє слово, а не обіцянки-цяцянки, не пустопорожню балаканину.
Приміром, на початку вересня штаб ООС повідомив: “У відповідь на обстріл підрозділи Об’єднаних сил застосували наявні вогневі засоби та дали збройним формуванням Російської Федерації гідну відсіч. Втрати противника уточнюються”.
Після цієї інформації минуло вже два місяці, однак український народ усе ще не дочекається новини про те, скількох окупантів було вбито, а скількох – поранено. Як назвати таку забудькуватість в умовах війни?
Сьогодні читаємо у фронтовому зведенні: «Нахабні дії російсько-окупаційних військ безкарними не залишилися, адекватним вогнем у відповідь зі штатного озброєння оборонці Водяного рішуче подавили ворожу активність та змусили противника припинити обстріли». Знову запитуємо командування ООС: скількох терористів було знищено або ж поранено? Невідомо. Нам хочеться вірити в адекватний і рішучий вогонь з української зброї. Але який результат? Український народ має бути упевненим, що наші воїни дають ефективну відсіч кремлівській орді.
Викликає обурення, що терористи безперешкодно снують по нашій землі, скидають з безпілотників гранати. А чому не знищують ці зграї літальних апаратів, не блокують їх? У нас нічим протидіяти? А куди поділися комплекси радіоелектронної боротьби (РЕБ)?
Десятиліттями грабували і розкрадали армію. Ось нині «маємо те, що маємо»… Знову мушу згадати, як у 1995 році начальник управління радіоелектронної боротьби Міністерства оборони України уклав угоду з Укрінмашем щодо реалізації комплексу «Почин» (станції перешкод, використовуються в радіоелектронній протидії) до Китаю.
Хоч, за тодішніми інструкціями, чинити так не мав права. Юридична служба Міноборони вважала, що генерал перевищив службові повноваження. Оскільки така техніка підлягала експортному контролю, то контракти такого гатунку могли укладати лише міністр оборони або ж його заступники. Однак вантаж усе ж відправили… Але під час перевірки цієї операції ревізори стверджували: вартість занижено майже на 11 мільйонів доларів. «Хімія» полягала у тому, що радіоелектронне «начиння» ми продали за залишковою вартістю, без урахування ціни заводу-виробника «Починів». Потурбувалися про високу боєготовність китайської армії. А власної?
Фахівці Головного контрольно-ревізійного управління МО України дійшли висновку, що китайцям продали комплекси РЕБ 3-го покоління, а тим часом у деяких підрозділах залишилася застаріла техніка, 1960-х років виготовлення.
Офіцери розповідали, що генерал, який домовився з бізнесменами, навіть не поцікавився експертно-технічними висновками щодо можливостей використання комплексів «Почин» у Збройних Силах України. А нам їх, кажуть, дуже бракувало.
Окрім усього ця угода була ще й напівбартерною – замість «китайських» грошей ми частково отримали… акумулятори різних типів для тодішніх автомобільного і бронетанкового управлінь МО України.
Може, когось покарали за цю аферу? Слідчі зміряли очима цю масштабну оборудку та й вдарили по гальмах. На військову прокуратуру тиснув міністр оборони, ще у РНБО була “керівна думка”, що боєготовність Збройних Сил не постраждала.
Навіть Генеральна прокуратура, якою тоді керував Григорій Ворсінов, виявилася «безсилою». Генпрокуратура зафіксувала, що продаж комплексів РЕБ до Китаю було здійснено без всебічного аналізу стану боєготовності військ та без офіційних експертно-технічних висновків щодо можливостей використання цієї техніки у Збройних Силах України.
Між іншим, у 1997 році на запити народних депутатів України про стан справ у галузі радіоелектронної боротьби чиновники РНБО відповіли, що, мовляв, невеликі за чисельністю військові частини і підрозділи РЕБ все ж здатні виконувати завдання з дезорганізації систем управління військами та зброєю противника. Нинішня війна показує всю облудливість цих чиновницьких висновків.
Сьогодні пожинаємо гіркі плоди політики тотального пограбування армії. І не варто дивуватися, чому деякі відставні генерали та ексчиновники оборонної галузі обзавелися магазинами, маєтками, нерухомістю за кордоном, банківськими рахунками в офшорах.
Можливо, якби нині під час російсько-української війни ці станції «Почин» стали своєрідним неприступним муром на бойових рубежах, то й не було б сумних звісток з фронту.
За такі афери із “роззброєнням” українського війська не повинно бути строків давності. Тим більше в умовах війни.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Відео на цю тему:
