Згадаймо героїв Небесної Сотні, які шість років тому віддали за нас життя
Рівно 6 років тому, вдень 18 лютого 2014 го в Києві під час розгону демонстрації в Маріїнському парку і на вулиці Інститутській, загинули 12 учасників демонстрації.
Четверо майданівців застрелені – вогнепальні поранення. Ще четверо були забиті на смерть. Одного збила машина, двоє задихнулися в тисняві, ще один загинув від ножових поранень при нез’ясованих обставинах.
При цьому не загинув жоден співробітник правоохоронних органів.
Всього 18 лютого 2014 го в центрі Києва загинуло 28 майданівців, 3 цивільних люде, понад 40 було поранено, сотні отримали травми і каліцтва.
Світла пам’ять загиблим Героям. Революція перемогла завдяки вашій волі, мужності і самопожертви. Цей урок ми не маємо права забути.
Згадаймо, як це було. 18 лютого 2014 року . Мирна демонстрація біля Верховної Ради в Маріїнському парку і на Інститутській була атакована підрозділами збройних бандитів, які спровокували зіткнення, вони зробили свої перші постріли на ураження. Підрозділи “Беркут” і внутрішніх військ закидали демонстрантів світло-шумовими гранатами російського виробництва “Зоря-2”, обстріляли гумовими кулями і почали жорстокий силовий розгін. Розгін був проведений з показною жорстокістю – людей без всяких законних підстав жорстоко били, навмисно наносячи тяжкі травми. Бандити стріляли з бойової зброї на ураження, міліція била дробом і картеччю нарівні з гумовими кулями, – пише Юрій Бутусов.
Мета розгону була – придушити готовність Майдану до опору і тероризувати людей застосуванням вогнепальної зброї, убитими і пораненими.
Як повідомляє Сensor.net, побоїще в Маріїнському парку – це повністю відповідальність влади Януковича. Саме після атаки бандитів і “Беркута” полилася кров. Це спровокувало зіткнення на Інститутській, нову кров.
А після подій на Інститутській о 19.00 18 лютого за керівництвом Антитерористичного центру Служби безпеки України почалася операція зі штурму Майдану – операцію “Бумеранг”. Багато учасників операції “Бумеранг” в СБУ не тільки продовжують служити, але навіть отримали генеральські звання, просуваються по службі.
Згідно з матеріалами розслідування управління спецрозслідування Генеральної прокуратури Сергія Горбатюка і вивчення свідчень очевидців, в ході зіткнень вранці 18 лютого 2015 року загинуло 12 активістів євромайдан. За офіційними даними, понад 40 людей отримали вогнепальні поранення картеччю і дробом. Сотні отримали травми і каліцтва в результаті побиття, в тому числі важкі.
Жоден співробітник правоохоронних органів в ході зіткнень на Інститутській і в Маріїнському парку не був убитий, хоча кілька десятків отримали вогнепальні поранення – потрапляння дробу, картечі і куль пістолета ПМ. Всі ці поранення були отримані співробітниками міліції вже після того, як були вбиті демонстранти. Народ почав захищатися – але на спуск ескалації і насильства натиснула влада за змовою з бандитами. Перші двоє вевешників були вбиті в іншому місці – на Хрещатику приблизно о 17.00. До цього часу всі 12 Героїв вже загинули або перебували при смерті.
Народ на Майдані відбивався вже не від правоохоронців – а від убивць.
Зіставивши всі дані, можна припустити, що першим загинув від пострілу бандитів в Маріїнському парку Володимир Юрійович Кіщук.
1. Володимир Юрійович Кіщук
Убитий пострілом в голову. Володимир народився 22 лютого 1956 року, проживав в Димері Київської області. Герой Небесної Сотні був з родини репресованих в СРСР при Сталіні. Батьки Марія і Юрій одружилися в Челябінській колонії, де вони відсиділи 10 років за зв’язки з УПА.
У Володимира залишилося троє дітей – школярка Ольга (часто з батьком їздила на Майдан), а також вже дорослі Юрій і Тетяна. Герой в мирному житті був підприємцем, володів магазином в Димері.
2. Корчак Андрій Богданович.
Десятник 3-й Стрийській сотні Самоооброни. Забитий на смерть в Маріїнському парку. Причина загибелі – травма грудної клітини. Народився в місті Бориславі Львівської області в родині репресованих в СРСР при Сталіні. Проживав в парафії храму Іоанна Хрестителя в мікрорайоні Губичі міста Борислава, де священиком в 1960-1974 рр. був його дідусь батько Яків Боровик. Останні роки проживав разом з літньою 81-річною матір’ю.
Його привіз в 17-у лікарню невідомий чоловік на “Жигулях” – відгукніться, будь ласка, може стануть відомі додаткові деталі.
3. Мазур Артем Анатолійович.
По-звірячому побитий в Маріїнському парку, пробита голова, відкрита черепно-мозкова травма. Впав у кому. Помер, не приходячи до тями 3 березня.
Народився 6 серпня 1987 року. За фахом автослюсар, після армії працював охоронцем. Одружений не був.
4. Сердюк Ігор Миколайович.
9-я сотня Самооборони. Убитий пострілом в обличчя. Народився 21 лютого 1969 року. Ігор був підприємцем, займався організацією ремонтно-монтажних робіт. З початок 1990-х брав участь у національному русі в місті Кременчук. Захоплювався дайвінгом.
Був одружений, виховував дочку Олександру.
Після розгону демонстрації в Маріїнському парку група безстрашних бійців самооборони, незважаючи на постріли і побиття почали споруджувати барикаду ну кутку Кріпосного провулка і вулиці Інститутська. Група бандитів напала на активістів – бандит підійшов до Ігоря і вистрілив в обличчя.
5. Володимир Бойков.
Загинув в результаті трьох вогнепальних поранень, в тому числі в голову. Народився в 1959 році, виріс у Львові, жив в Києві.
Керівник будівельної фірми.
18 лютого 2014 року рушив з дому до вулиці Грушевського, незважаючи на недавній інсульт.
У Володимира Бойкова залишилися вдова Наталя, троє синів – дорослі Андрій і Олександр та 12-річний Захар, і старий батько.
Обставини загибелі досі не установлено.
6. Шаповал Сергій Борисович.
Застрелений під час розгону демонстрації недалеко від Будинку офіцерів – два вогнепальних поранення.
Сергій Борисович народився 5 червня 1969 року в Києві. Проходив строкову службу у лавах Радянської Армії, служив в Нагірному Карабасі.
Працював охоронцем в компанії «Золоті ворота». Любив українське національне мистецтво, музику, грав на народних інструментах.
7. Нечипоренко Анатолій Ілліч.
Забитий на смерть на вулиці Інститутській. Закрита черепно-мозкова травма з переломом кісток черепа.
Анатолій проживав в Києві, народився 1 вересня 1941 року в Брусилові Житомирської області.
Після закінчення служби в армії почав працювати в автобусному парку № 1, водієм рейсового автобуса. Пізніше перейшов в парк таксомотора № 1 р .. Києва – водієм таксі. З 1988 року і до пенсії працював у «КИЇВЗОВНІШТРАНС» на міжнародних перевезеннях. Після виходу на пенсію працював в охороні гаражного кооперативу «Пролісок».
У нього залишилися дружина Олена Іванівна, дочка Анна, онуки Андрій і Владислав, сестра Катерина Ільінічна.
8. Наконечний Іван Максимович
Забитий на смерть на вулиці Інститутській. Відкритий перелом кісток черепа. 82-річному активістові євромайдан проломили голову металевим предметом.
Офіцер ВМФ СРСР у відставці. З 1982 року він жив з сім’єю в Києві.
Був присутній на Майдані під час розгону студентів 30 листопада 2013 року. Після розгону почав ходити на Майдан кожен день.
Всі родичі його вмовляли не ризикувати на Майдані в такому віці. У відповідь вони чули, що він давав військову присягу – захищати свій народ.
Помер в лікарні, не приходячи до тями 7 березня 2014 го. Найстаріший Герой Небесної сотні.
9. Дідич Сергій Васильович
Сотник Івано-Франківської сотні Самооборони. Брав участь в зіткненнях в Маріїнському парку, але загинув в результаті наїзду автомобіля на вулиці Інститутська. Народився 3 листопада 1969 року в с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області. Голова Городенківської районної організації ВО “Свобода”, депутат Городенківського районного ради, в якому очолював комісію з соціально-економічним розвитком.
Створив громадську туристичну організацію «Золоте Руно», був душею туристичного товариства “Прикарпаття”. Він першим почав розробляти туристичні маршрути сплавів по рідному Дністру, який бачив другим масштабним центром туристичного розвитку Івано-Франківської області.
10. Дворянець Антоніна Григорівна.
Причина загибелі – гостра серцева недостатність. Що конкретно стало причиною – невідомо, можливо удар, поштовх, тиснява. Вона загинула під час атаки “Беркута” і внутрішніх військ на демонстрантів біля барикади метро “Хрещатик” на Інститутській. Народилася в 1952 році. Виросла в Чорнобилі, вийшла заміж за Івана Григоровича Дворянця. У сім’ї народилося двоє дітей: син Володимир і донька Світлана. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській станції.
Все життя працювала інженером-гідротехніком. З 2012 року на пенсії. Учасниця акцій «Україна без Кучми», Помаранчевої революції. Брала дуже активну участь в Євромайдані.
11. Зураб Хурція.
54 роки. Причина загибелі – гостра серцева недостатність. Конкретні обставини загибелі не встановлені – загинув поруч з Антоніною Дворянець з тієї ж причині. Очевидно, в зв’язку з атакою “Беркута” і ВВ на людей, які намагалися відступати на Майдан через верхню барикаду на Інститутській біля метро “Хрещатик”. Народився в Грузії, в місті Гагра. Громадянин Грузії, двічі став біженцем – спочатку через війну 1993 роки виїхав з Абхазії, потім в 2008 році його будинок в Сенакі в Грузії розбомбила російська авіація.
Приїхав до України, щоб створити виноробне підприємство. За свідченнями в інтернеті, учасник Євромайдану в рядах Кіровоградської сотні Самооборони.
12. Віктор Прохорчук
Причина загибелі – перерізане горло. Обставини загибелі не встановлені. Тіло виявлено в одному з дворів на Хрещатику після розгону демонстрації на Інститутській.
Проживав у Володимирі-Волинському Житомирської області. Служив в МВС, потім працював охоронцем. Активний учасник Євромайдану.
Дружина Наталія залишилася одна з двома дітьми – 5-річним Сергієм і 14-річним Андрієм.
Вічна пам’ять. Вічна слава полеглим в боротьбі за свободу і людську гідність беззбройним Громадянам.
Це були перші жертви трагічних днів лютого, і їх кров вивела людей на боротьбу. Після жорстокого побоїща в Маріїнському парку і на Інститутській влада зробила спробу розгону Майдану. Але народ вступив в бій, і відстояв свою свободу.
Вони загинули, сильні духом і совістю, і їх загибель – наше зобов’язання перед їхньою пам’яттю, перед їхніми родинами, які втратили близьких людей заради нашого майбутнього.
