«Індикатор» Пашинського
Ми або себе захистимо, або й далі будемо німим стадом…
«Отримавши удар пляшкою по голові та впавши на землю, я дістав свій пістолет, здійснив попереджувальний постріл угору, а потім, коли побачив, що на нападника мої слова не подіяли, я вистрілив йому в ногу».
Це не епізод із гостросюжетного кінофільму чи книги. Це свідчення народного депутата Пашинського про інцидент, що стався з ним 31 грудня минулого року.
Відкидаючи всю ту комічність та абсурдність, з якою обидві сторони інциденту завзято коментують свою версію передноворічної пригоди – хто дійсно був нападником, а хто жертвою, й не беручи до уваги геройські пояснення пана Пашинського, як він після удару пляшкою по голові та падіння на землю зумів швидко зорієнтуватися у часі й просторі та здійснити цілу купу доволі непростих рухів і дій, щоб привести у бойовий стан пістолет, попередивши перед цим так званого нападника пострілом угору й вистріливши у нього таким чином, щоб не завдати великої шкоди, мене цікавить єдине запитання: коли простим, пересічним громадянам України дозволять вільно купувати і, головне, застосовувати вогнепальну нарізну короткоствольну зброю для захисту себе та своєї родини?
Для мене було одкровенням, що народним депутатам надано ще й таке право… Визнаю, таких нюансів я не знав, однак це не змінює суті запитання, чи отримаємо ми, прості громадяни, те право? Невже володіння зброєю є прерогативою тих, хто належить до певних кіл? Що робити нам, коли на нас піде зловмисник, і не з пляшкою, а з ножем або з тим же пістолетом? Викликати поліцію? Враховуючи рівень «професіоналізму» так званих поліціянтів, у мене цілком природно виникають сумніви, чи зможуть вони надати мені швидку, а головне – ефективну допомогу, може, варто мені відразу телефонувати до ритуальних послуг?.. І найголовніше – що буде мені, коли я власними силами нейтралізую того зловмисника? Піду за ґрати?
Тож новорічний інцидент Пашинського вчергове оголив доволі гостру, неоднозначну проблему – вільне володіння вогнепальною зброєю.
Полярність думок фактично розділила суспільство навпіл, на два непримиренних табори, які безапеляційно стверджують, що саме їхня думка, їхня позиція є безумовно вірною.
Противники легалізації стверджують, що ледве чи не наступного дня після надання права вільно володіти зброєю на вулицях розпочнуться масові перестрілки, що всі без винятку перестріляють один одного за тиждень.
Прихильники, навпаки, стверджують, що після легалізації зброї злочинність зникне як явище.
Одна й друга думки є хибними, хоча й мають право на існування. Спробую їх обґрунтовано заперечити. Так от. Щодо масових розстрілів і всілякого тотального «мочилова» на вулицях. Такого не буде апріорі з однієї причини, яка пов’язана з психологією. Злочини трапляються у 90 відсотках тому, що потенційний злочинець розраховує на свою безкарність. Більше того, він упевнений, що умовна жертва не зможе учинити йому будь-який адекватний опір. Якщо ж злочинець знатиме, що зможе отримати відсіч, відсоток потенційних злочинних дій різко падає. Перспектива бути застреленим під час грабунку, спроби крадіжки чи іншого злочину є вагомим аргументом не здійснювати злочинних дій.
Прикладом можуть слугувати держави, де легалізовано вогнепальну зброю. У деяких штатах США показники злочинів взагалі стали рекордно низькими. А в Швейцарії, де можна удома тримати ледве чи не важку бронетехніку, злочини взагалі відсутні як явище. Наявність зброї (мова про адекватних, не хворих людей) дуже дисциплінує її власника. Скажу більше, люди, які мають при собі зброю, менше, за статистикою, піддаються неконтрольованій агресії, емоціям, що можуть нашкодити оточуючим, вони рідко вступають у бійки, лайки чи брутальні суперечки. Чому? Тому, що адекватна, розумна людина чітко розуміє, якими можуть бути наслідки незаконного застосування зброї. Це і відповідальність перед законом, і можлива перспектива отримати адекватну відповідь від опонента… Якщо немає загрози здоров’ю чи життю громадянина, ніхто використовувати зброю не буде!!! Іншими словами, легалізація вогнепальної зброї надає усвідомлення, що будь-які незаконні дії не залишаться безкарними. Причому покарання буде не в далекій перспективі (суд, ув’язнення тощо), а відразу, після скоєння злочину.
Другий вагомий аргумент «за» – це постійні загрози нашій державності, її територіальній цілісності. Маю стійке переконання, що події весни 2014 року були б неможливими, якби на руках у свідомої частини населення була вогнепальна зброя. Ніякі «ополченці» чи інша гидота нічого б не вдіяли, оскільки відразу були б знищені патріотами.
У конституції США, яку ми вважаємо еталонною, право володіти зброєю було надано ще за часів батьків-засновників Сполучених Штатів для того, щоб громадяни у випадку узурпації влади державними інститутами чи зовнішньої агресії зуміли збройно протистояти викликам. Більше того, у конституції США прописано право громадян на збройне повстання проти влади, якщо вона є антинародною, порушує принципи демократії, народовладдя тощо… Знайомо нам, так? Думаю, якби у нашій Конституції була б така норма, то, може, і розстрілів на Майдані не сталося б. Та й узагалі чи був би той Майдан…
Легалізація зброї не призведе до зникнення злочинності, але, безумовно, відсоток злочинів різко знизиться. Щодо убивств, скоєних через надмірне вживання спиртних напоїв, то варто вказати, що і зараз, і надалі вони будуть здійснюватися простими кухонними ножами чи сокирами, які ніколи не заборонялися, навіть за радянських часів.
Є цікава статистика від МВС. З моменту виклику наряду міліції/поліції на місце злочину і до їхнього прибуття у кращому випадку минають 8–9 хвилин. Питання до противників легалізації вогнепальної зброї: що робити жертві ці 8–9 хвилин – молитися, просити помилування у якогось негідника? Саме безкарність злочинців призводить до наступних злочинів.
Звісно, противники легалізації знову будуть говорити про «особливості українського менталітету і традиції». Знову ж таки розпочнуть стверджувати, що для захисту в нас існує Національна поліція та інші правоохоронні органи. За їхньою логікою виходить, що водіям варто викинути вогнегасники з авто, бо існує пожежна рятувальна служба, можна також жбурнути до смітника індивідуальні аптечки, адже для надання медичної допомоги у нас є швидка медична допомога… Однак чомусь вони за те не агітують… Також ті, хто проти легалізації зброї, умисно чи ні чомусь не згадують про майже двомільйонну армію зареєстрованих мисливців, що мають на руках чимало мисливської зброї, у тому числі й нарізної. Це чи не найдисциплінованіші законослухняні громадяни. І випадків злочинних дій із залученням мисливської вогнепальної зброї по суті немає.
Наостанок можна пригадати нашу славну історію, козацький рух у XVI–XVIII століттях, визвольні змагання на початку XX століття, коли на руках у населення була купа зброї будь-яких систем… Володіння своєю власною зброєю – це одна з базових наших національних традицій!!! Відібрати в українця зброю – відібрати у нього свободу, право бути вільними… Володіти зброєю – це мати можливість захистити себе та свою родину, бути дисциплінованим, виваженим, не піддаватися спалахам агресії. Володіти зброєю – це відповідальність, уміння думати головою, адже саме в голові сидить пусковий гачок. Вбиває не зброя – вбиває людина!
Рабам зброя не потрібна, більше того, саме раби найголосніше волають, що легалізація вогнепальної зброї – це зло… Ну що ж, кесарю – кесареве, а Богу – Боже… Нам, нащадкам славетних повстанців, гайдамаків, упівців, – зброя, а рабам – їхнє мовчазне право вважати себе стадом…
P. S. У серпні 2015 року на розгляд Президенту України було подано петицію про легалізацію вогнепальної зброї, яка за короткий термін набрала понад 25 тисяч підписів.
Ініціатором петиції виступив голова Асоціації власників зброї Георгій Учайкін, який від імені ВГО «Українська асоціація власників зброї» вимагає «законодавчо затвердити право громадян України на захист».
Також активісти вимагали негайно ухвалити Закон «Про цивільну зброю і боєприпаси» №1135-1. Цей законопроект було зареєстровано у Верховній Раді у грудні 2014 року. В ньому пропонується надавати право купувати і використовувати холодну та вогнепальну зброю на підставі дозволу органу внутрішніх справ, а також визначається порядок використання цієї зброї.
Однак Адміністрація Президента України провалила терміни розгляду першої електронної петиції, яка набрала необхідну кількість голосів. Про що і написав заступник голови АП Дмитро Шимків на своїй сторінці у Facebook.
«Сьогодні ми повинні були розмістити відповідь на першу петицію. Петиція набрала 25 тисяч голосів 4 вересня. 8 вересня ми перевели її у статус “на розгляді”. Протягом 10 днів ми повинні були опублікувати відповідь, тобто 22 вересня», – написав він.
«Змушений констатувати, що внутрішні процеси не спрацювали та зобов’язання не виконані. Треба вміти визнавати помилки і працювати над їхнім виправленням. Особисто перепрошую всіх, хто підписав петицію, за затримку з відповіддю», – додав заступник голови АП.
Ось таким нехитрим чином нас укотре позбавили права на вільне володіння вогнепальною зброєю.
Однак нічого дивного. Нинішнім так званим керманичам своє населення набагато небезпечніше, ніж відверті вороги української державності на чолі з кремлівським карликом. Нам було відмовлено у праві на самозахист, право бути вільними й незалежними…
Їм усім набагато спокійніше і далі «керувати» людьми, яких вони по суті вважають своїми кріпосними.
Переконався ще раз, що нинішня влада нічого спільного з українським народом та інтересами української нації не має…
Вона цинічна та брехлива, байдужа та злодійська за своєю суттю. І поки такі «керманичі» будуть при владі, ми залишатимемося незахищеними не лише від різного роду злочинців на побутовому рівні, але у розумінні державної безпеки.
Матеріал на цю тему читайте ТУТ
Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО
Фото AP
