Фірма наклепала бракованих снарядів для армії на 50 мільйонів гривень
Сьомий рік триває війна з російськими окупантами. Наші хоробрі воїни, певно, навіть не здогадуються, що їм, на бойові позиції, могли поставити браковані артилерійські снаряди. За ці недоробки держава заплатила понад 50 мільйонів гривень.
СБУ повідомляє, що у Сумській області контррозвідка викрила та блокувала схему постачання частинам Збройних Сил України снарядів, які не відповідають технічним умовам.
Цитуємо: «За даними досудового слідства, київська комерційна структура уклала державний контракт з Міністерством оборони України на виготовлення та постачання артилерійських снарядів.
Оперативники СБУ задокументували, що комерційна структура в межах державного оборонного замовлення отримала понад 50 мільйонів гривень, при цьому виготовлені за держзамовленням снаряди виявилися не придатними для використання».
Прочитавши цю інформацію не віриться, що таке можливо. Якійсь фірмі наша держава переказала понад 50 мільйонів гривень за виробництво снарядів. Кошти заплатили наперед! Колосальну суму. За браковані боєприпаси, які могли стати дуже небезпечними для наших воїнів. Як така афера могла статися в умовах суворого контролю за організацією і виконанням державного оборонного замовлення? А може, так званий «суворий контроль» – фікція?
Міністерство оборони України поки що не відреагувало на цю новину.
Від СБУ ми дізналися також, що «організоване ділками виробництво снарядів, за попередніми висновками, здійснювалось кустарним способом в непристосованих приміщеннях (див. фото). Згідно з проведеними дослідженнями, виготовлена у такий спосіб військова продукція не відповідає технічним умовам та не може бути прийнята на озброєння ЗС України. У зв’язку з цим зазначені снаряди вилучені з можливого використання».
Ось які дива кояться в оборонці! Виготовляти снаряди узялися якісь ділки. Це у нас називається «ефективним контролем» за виготовленням боєприпасів?! Клепали снаряди кустарно. На коліні чи що? За 50 мільйонів гривень. Фантастика чи реальність? Зауважмо: це повідомлення розміщено на офіційному сайті СБУ під рубрикою «Безпека держави».
Тому не про фантастику йдеться. Снаряди виготовляли в «непристосованих приміщеннях» (див. фото). В гаражах чи в ангарах якоїсь металобази?
СБУ інформує: «Під час обшуків в офісних приміщеннях та помешканнях фігурантів правоохоронці вилучили технічну та фінансово-господарську документацію, комп’ютерну техніку та інші докази протиправної діяльності».
Хто сяде за грати? 50 мільйонів гривень з держбюджету пішли на вітер. Армія вчасно не одержала боєприпасів. А якщо, не дай Боже, російська окупаційна армія завтра розпочне наступ на наші позиції, чим вдарять по ворогах українські гармати? Бракованими снарядами?
Ця справа надто серйозна, щоб її спустити на гальмах, не назвати усіх причетних. Суспільство повинно знати, чому фірмі «Роги і копита» було надано право одержати держзамовлення на виготовлення снарядів? За що, за які заслуги такий великий шмат пирога? Хто з представників Міноборони, Генерального штабу, профільних організацій, урядових та інших зацікавлених установ перевіряв, чи має фірма відповідні умови для виготовлення боєприпасів? Чи бачили вони ці «непристосовані приміщення», гаражі або ангари?
Така інспекція на підприємство мала би бути обов’язковою перед підписанням контракту про виготовлення боєприпасів. Хто безпосередньо від Міністерства оборони підписав контракт на 50 мільйонів?
Ще важливе запитання. Відомо, що будь-яка продукція військового, оборонного характеру повинна контролюватися на всіх етапах її виготовлення. Це роблять спеціально уповноважені фахівці. Хто саме контролював процес виготовлення державного оборонного замовлення?
Цікава ситуація: сьогодні для воюючої армії кустарним чином виготовляють снаряди. Водночас колись, в перші роки Незалежності продала за кордон тисячі тонн боєприпасів. Нині держава мусить закуповувати снаряди, бо не виготовляємо самі.
У 2014 році, після початку війни з російськими агресорами на сході країни, керівництво України заявило, що за декілька десятиліть нашу армію було «розграбовано». І що «не було нічого. За двадцять років усе попродавали – все, що їздило, добре стріляло…».
Одним із перших, хто долучився до розграбування української армії, був колишній киянин, а нині громадянин інших країн Дмитро Стрешинський. У кишені в нього паспорти Росії, Казахстану, Парагваю, Греції, Ізраїлю.
Це «завдяки» йому, а також деяким корумпованим відставним генералам і полковникам, у перші роки війни з російськими окупантами українським воїнам не вистачало снарядів, зброї.
Стрешинський оперував підробними сертифікатами кінцевого користувача, Вантажі начебто замовляли Єгипет, Судан, Марокко, Нігерія. Але це було брехнею.
Якщо у голлівудській кінострічці «Збройовий барон» головний герой Юрій Орлов, якого грає Ніколас Кейдж, мав доступ до військового арсеналу, то Стрешинський (на фото) в реальній історії, здається, був крутішим за Орлова.
Стрешинський пиявкою присмоктався до українських арсеналів в 1992 – 1993 роках. У березні 1992 року через Комерційний центр Міністерства оборони України йому було продано протитанкові ракетні комплекси «Фагот», «Метіс», переносні зенітно-ракетні комплекси «Ігла». Це була перша поставка зброї, яку Стрешинський морським шляхом на суховантажі відправив начебто до Марокко. Загалом він створив своєрідний торговельний канал постачання зброї і боєприпасів за кордон, використовуючи фальшиві документи.
Матеріали мого журналістського розслідування підтверджують: кораблі, які фрахтував Стрешинський, виконали 9 рейсів з порту Жовтневий, що у Миколаївській області. Вони перевозили зброю і боєприпаси до «гарячих точок» планети. У той період, коли ще не було створено ефективної системи експортного контролю, українські компетентні органи не мали можливості оперативно перевірити, в тому числі й по дипломатичних каналах, чи є справжніми сертифікати кінцевого користувача з країн, які начебто мали одержувати ці військові вантажі.
Наприклад, в рамках одного з контрактів від 8 жовтня 1992 року перевізники виконали три рейси. Так, 16 жовтня від українського берега відійшов сухогруз “Island”, на борту якого знаходилося 52 морських контейнери з військовою спецпродукцією (загальна вага зброї та боєприпасів – 851 384 кг). На капітанському містку стояв Ван Дер Лінден.
19 жовтня порт Жовтневий залишило судно “Diana-delta” під командуванням капітана Гельмута Делгера. Воно було завантажене 54-ма контейнерами зі зброєю (загальна вага – 1 007 059 кг).
Капітан Ван Дер Лінден з “Islаnda”, пройшовши “бойове хрещення” контрабандою зброї, записав до свого активу й рейс від 30 жовтня. Цього разу судно доставило таємному замовникові 38 контейнерів (653 960 кг зброї).
А саме:
– снаряди (120 мм) до гармати Д-30 – 5 000 од.;
– снаряди (130 мм) до гармати М-46 – 5 000 од.;
– снаряди (76 мм) до гармати М-1942 – 5 000 од.;
– набої (7,62 мм) – 30 млн. од.;
– набої (12,7 мм) – 2 млн. од.;
– гранатомети РПГ- 22 – 5 000 од.;
– гранатомет АГС-17 – 1 од. (плюс боєприпаси – 96 од.);
– снайперські гвинтівки СВТ – 5 од. (плюс набої – 880 од.);
– пістолети ТТ – 5 од. (плюс набої – 2 520 од.);
– автомати АК-74 – 5 од. (плюс набої – 2 160 од.).
У грудні 1992 року Стрешинський потрапив в поле зору української контррозвідки, яка узяла його в активну розробку, щоб викрити весь механізм дії каналу торгівлі зброєю. Саме в 1992 році з’явилася оперативні справи під кодовими назвами «Стратег» і «Терміти».
Під час журналістського розслідування ще у той період мені вдалося “засвітити” в пресі інформацію, що Стрешинський написав декілька листів до Президента Леоніда Кравчука. І ці листи, уявляєте, надзвичайно оперативно (!) лягали на стіл Глави держави. Один із конфіденційних листів стосувався «співробітництва на довгостроковій основі» у сфері торгівлі зброєю. В іншому листі до Кравчука Стрешинський скаржився на перешкоди в одержанні експортної ліцензії.
Мине багато років і коли в Україні військова прокуратура розпочне розслідування, то, продовжуючи журналістське розслідування, ми дізнаємося, що, скажімо, говорили на допитах, як свідки, Віктор Антонов, тодішній голова Урядової комісії з експортного контролю, міністр машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України, а також інші високопосадовці, генерали, полковники.
Зрештою, у 2002 році Стрешинського було засуджено в Турині (Італія) за контрабанду зброї і боєприпасів, згодом він благополучно перебрався до Москви, де поруч з музеєм совітської армії відкривав майстерню з виготовлення мініатюрної стрілецької зброї. Цей аферист вивіз з українських арсеналів тисячі тонн снарядів. А потім ще були й пожежі на військових складах та арсеналах, вибухи. Отож і постало питання, де боєприпаси для відсічі російським агресорам?
Сьогодні снаряди, на жаль, клепають кустарним чином в ангарах, схожих на гаражі. А 50 мільйонів гривень, мабуть, вже встигли розтащити по кишенях.
Леонід ФРОСЕВИЧ
