Вищий антикорупційний суд оголосив вирок колишньому народному депутату України Андрію Деркачу.
У понеділок, 13 липня, колегія суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС) оголосила вирок, яким визнала винуватим колишнього народного депутата України Андрія Деркачап винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111 (державна зрада за попередньою змовою групою осіб), ст. 368-5 (незаконне збагачення) КК України.
Йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з позбавленням права обіймати посади, повʼязані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, строком на 3 роки, з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.
Як зазначає Transparency International Ukraine, “судові дебати тривали з 9 по 23 червня. Прокурор вважав провину Деркача доведеною свідченнями та експертизами: за версією слідства, у 2019–2020 роках той регулярно зустрічався в Москві з представниками Головного управління Генштабу зс рф, а потім за російські гроші проводив пресконференції для дискредитації України. Захист заперечував співпрацю з російським Головним розвідуправлінням, вважав дії Деркача законними депутатськими повноваженнями, наголосив на недопустимості частини доказів обвинувачення і просив повністю виправдати підсудного.
Нагадаємо: 16 вересня 2022 року пресслужба НАБУ повідомила, що нардепа Деркача викрили на держзраді й оголосили в розшук. 27 жовтня 2022 року йому обрали запобіжний захід у вигляді заочного арешту. 7 листопада того ж року Вищий антикорупційний суд залишив чинним цей запобіжний захід. 7 грудня у США Деркачу заочно висунули звинувачення у відмиванні грошей.
Читайте також: Як нардеп і агент раші Андрій Деркач продався кремлю за 30 срібняків.
В 1990-1993 роках Деркач закінчив Академію Федеральної служби безпеки РФ. Але це зовсім не заважало йому бути на високих посадах в Україні. Мав високих покровителів.
Ось відомі факти про Деркача-молодшого:
• з 1994 по 1996 рік був заступником керівника Контрольної служби Президента України Леоніда Кучми.
• З 1996 по 1997 рік — консультант президента України із зовнішньоекономічних питань.
• З 1997 по 1998 рік був першим помічником прем’єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.
Зрадника не зупиняли, і перед ним, звичайно, відкривалися нові можливості, в тому числі бізнесові. У 2006 році Деркач став президентом Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом», генеральним директором державного концерну «Укратомпром». Він дуже хотів бути на цих посадах, щосили дерся сюди.
Андрій Деркач обіймав посаду президента “Енергоатому” у 2006-2007 роках, за даними слідчих, зберіг розгалужену мережу впливу в ядерному секторі України в інтересах росії протягом наступних років.
Це був махровий ворог, який орудував майже відкрито, не приховуючи хижих устремлінь, ненависті до всього українського.
Олена Зарецька пише у соцмережах: “А тепер згадайте ким був татко Деркача. Леонід Деркач (помер у січні 2022 року) був генерал-армії України та головою Служби безпеки України (СБУ) з 1998 по 2001 рік за часів президентства Леоніда Кучми. Він був причетний до “касетного скандалу” (плівки Мельниченка). Андрій Деркач є “спадковим КДБшником” і агентом РФ із багаторічним стажем, який керував мережею ГУ ГШ РФ в Україні. Батька Андрія також пов’язують із рішенням про передачу українських бомбардувальників Росії в 1999 році…”.
Андрій Деркач багато шкоди завдав Україні, зокрема і своїми брехливими, маніпулятивними інформаційними ресурсами, які працювали на росію, вели в Україні підривну діяльність в медійному просторі (згадаймо бодай гучну справу міжнародного афериста у торгівлі зброєю, російського агента Дмитра Стрешинського, який в Україні діяв під орудою Андрія Деркача, виконував його вказівки).
Газета «Кіевскій Телеграф», головним редактором якої у 2002 році був Сергій Мустафін (власник – Андрій Деркач), час від часу публікувала слідчі документи туринського розслідування – це були так звані “покази Стрешинському італійському слідству в Турині щодо торгівлі зброєю), тобто брехливі, маніпулятивні матеріали. Редагував цю проросійську газетку також (до 2014 року) антиукраїнець і ворог нашої держави Володимир Скачко (нині в росії). Мета виступів (один з авторів – журналіст Максим Павленко) була одна – видати бажане за дійсне: мовляв, італійський суд визнав Марчука винним. Бо ж саме він, за “свідченнями” російського агента Стрешинського, “узяв на себе роль ініціатора та організатора злочинної змови” – нібито “сприяв” Стрешинськму в його оборудках. Насправді, все було докорінно навпаки. Саме Марчук, як голова СБУ, наказав викрити діяльність Стрешинського в Україні, що й було зроблено. Стрешинський втік з України.
На головному напрямку, себто мас-медійному, Андрій Деркач сконцентрував проти Євгена Кириловича групу з числа залежних від нього журналістів. Саме вони – слуги брехні – опублікували у газеті колективного листа до глави держави (Кучми) з вимогою звільнити Марчука з посади.
Російська спецслужба постійно завдавала ударів по українських структурах влади в тому числі через Деркача – Стрешинського – Сівковича – Рабіновича та інших зрадників. Стрешинського завербували росіяни, щоб використати його для дискредитації України на міжнародному ринку озброєнь, а також для того, щоб пустити у неславу ім’я Марчука.
Як відомо, за “заслуги перед росією” кремлівський фюрер путін нагородив Деркача “золотою зіркою” героя, він також став сенатором. А Стрешинському було доручено “новий фронт” – відкрити на підставних осіб зброярні у європейських країнах, що й було зроблено. Для яких диверсійних операцій використовується сьогодні зброя Стрешинського? Деркач знову є його куратором.
Генерал СБУ у відставці Віктор Ягун пише: “…Нерозкрита українська частина його (Деркача. –Ред.) агентурної роботи. Усі пам’ятають фігурантів “плівок Деркача”, але коло людей, з якими він працював роками, значно ширше. Частина з них намагалася впливати на енергетику, частина – на оборонний сектор, частина – на церковні та медійні структури.
Найнебезпечніше те, що:
- деякі з його людей у владі так і не стали публічними, бо ніколи не “світилися” поруч із ним;
- у кількох випадках це – особи, які сьогодні мають більше реального впливу, ніж той же Галущенко, якого часто згадують у контексті його оточення;
- частина з них могла діяти “легально”, просуваючи потрібні Кремлю рішення під прикриттям державних посад.
І саме це пояснює, чому росія так демонстративно нагородила Деркача саме зараз: виконані та невиконані завдання мають продовження.
Тому нагородження Деркача – це не просто жест. Це сигнал, що Москва:
- підтверджує його цінність як агента стратегічної дії;
- посилає меседж іншим “сплячим” агентам – що їхня вірність буде винагороджена;
- демонструє, що операції Деркача ще не завершені, а частина його мережі продовжує діяти.
Україні та партнерам важливо розуміти, боротьба з російською агентурою – не історія минулого, а історія, яка триває прямо зараз”…
Леонід Фросевич
Читайте також: Державні зрадники як явище, або Звідки беруться манкурти
Дивіться відео про махінації та підривну діяльність Стрешинського – Деркача:
