Нинішня ситуація з безпекою — не випадковість, а прямий наслідок багаторічної помилки в оцінці: віри в те, що імперіалістичну систему можна перетворити на стабільний порядок шляхом дипломатичної інтеграції. Цей підхід зазнав краху. Той, хто сьогодні дотримується його, ігнорує історичну реальність. Ми перебуваємо на етапі, коли необхідно виправити дві головні помилки минулого: фатальне рішення 1945 року визнати Радянський Союз фактором сили та Будапештський меморандум 1994 року, який змусив Україну роззброїтися, тим самим позбавивши її безпеки.
Проте цей момент надає нам історичний шанс: саме зараз, і тільки зараз, ми можемо відновити світовий порядок. Умовою цього є те, щоб Європа та Америка діяли злагоджено, послідовно підтримували Україну та позбулися страху перед розпадом російського владного апарату.
Ціна помилкових рішень
Згубна терпимість до імперських амбіцій Сталіна після 1945 року була не просто дипломатичною помилкою. Масштабна матеріальна підтримка в рамках програми «Ленд-ліз» — зокрема 427 000 вантажівок, 2,67 мільйона тонн палива та 4,5 мільйона тонн продовольства — не лише дозволила збільшити чисельність Червоної армії до 11 мільйонів солдатів, а й закріпила сталінську диктатуру в усій Східній Європі.
Наслідки цього помилкового рішення загалом торкнулися близько двох мільярдів людей. Пригноблення в Європі: після 1945 року Радянський Союз встановив у багатьох країнах окупаційні режими, які придушували будь-які демократичні настрої ще в зародку. У той час як у Західній Німеччині та на Тайвані свобода та повага до людського життя стали запорукою економічного дива, комунізм створив апарати позбавлення прав, пригнічення та стеження. Комуністи проголошують, що відстоюють свободу, мир і рівність, тож чому ж їм потрібні тотальне стеження та апарати для пригнічення людей? Тому що цей режим є точно протилежним тому, що він проголошує, і боїться власного народу. Недарма в зонах окупації відбувалися повстання, які з Москви жорстоко придушували.
І все ж люди вийшли на вулиці, щоб повернути собі свободу. Так впала й Берлінська стіна, бо в НДР, попри масове стеження та знелюднення, люди були достатньо сміливими, щоб чинити опір. Так само й в Україні: попри величезний тиск з боку Москви люди вийшли на Майдан Незалежності й прогнали російського маріонеткового президента Янушенка.
1994 рік — Будапештський меморандум: ми припустилися другої фатальної помилки, коли змусили Україну передати росії свій величезний арсенал ядерної зброї — третій за величиною у світі, що налічував 176 стратегічних носіїв та понад 2 500 тактичних ядерних боєголовок. Казахстан і Білорусь також зазнали значного тиску в цьому процесі. В обмін на нікчемні обіцянки агресивній росії було повернуто саме ту базу сили, яку вона сьогодні використовує проти України та всього світу.
Глобальний ефект доміно, або, краще сказати, експортована тиранія.
Фатальне недооцінювання радянських амбіцій не обмежилося Східною Європою. Радянський Союз систематично експортував свою базу сили до Китаю. Завдяки масштабній військовій підтримці з Москви — зокрема, завдяки передачі величезних обсягів трофейної японської зброї в Маньчжурії (1945/46) — комуністи під керівництвом Мао Цзедуна змогли виграти громадянську війну проти національних сил. Наслідки цього геополітичного повороту відчутні й донині.
Історичні страждання: комуністичний режим у Китаї лише внаслідок «Великого голоду» спричинив загибель від 30 до 45 мільйонів людей.
Демократична альтернатива: поки переможені супротивники комуністів у 1949 році врятувалися на Тайвані, там розвивалося вільне й демократичне суспільство — живий доказ того, чим міг би стати цей народ, якби його не підкорили тоталітарному курсу.
Глобальний тягар: результатом є режим у Пекіні, який сьогодні, спираючись на історично сформовану владну базу, тримає мільярди людей під тотальним наглядом і загрожує глобальній стабільності.
На жаль, сьогодні мусимо визнати, що те, що було започатковано в Китаї Червоною армією у 1945 році, є зародком сьогоднішнього глобального системного протистояння. Авторитарна росія та тоталітарний Китай — це дві сторони однієї медалі.
Сьогодні Захід рятує себе, підтримуючи Україну, яка робить те, чого ми не зробили у 1945 та 1994 роках. Україна не лише веде оборонну війну, вона довершує боротьбу проти імперської експансії, яку ми занадто довго відкладали. Росія у своєму нинішньому агресивному вигляді має бути знищена, щоб стало можливим встановлення сталого порядку. Україна бореться з величезним бойовим духом і гуманністю — цивільні об’єкти не атакуються, на відміну від росіян, які сподіваються на перемогу, підступно вбиваючи цивільних.
Історичний міст: захисники свободи
Тягар фронтів: під час Другої світової війни «Українські фронти» (від 1-го до 4-го) були хребтом Червоної Армії. Саме українські солдати, здебільшого, звільнили свою країну від Вермахту, зазнавши невимовних втрат.
Демографічне знищення: тоді як центральна частина росії (РСФСР) зазнала втрат населення приблизно на 12 %, Україна втратила близько 16 %, а Білорусь — від 25 до 30 %. Це означає: Україна та Білорусь були головним полем бою та головною ціллю політики знищення.
Паралель: сьогодні ця схема повторюється. Агресор змінився, але мета — знищення української ідентичності та суверенітету — залишилася тією самою. І тоді, і сьогодні Україна є захисним щитом Європи.
Українська реальність: факти успіху
Щоб знову наповнити поняття «успіх» змістом, слід підкреслити асиметричний характер ведення війни. Перемога на Чорному морі без флоту: Україна фактично витіснила російський Чорноморський флот (один із найбільших у світі) із західної частини Чорного моря. Це історично унікальний випадок: держава без значного військово-морського флоту перемагає морську супердержаву за допомогою дронової технології та точних ударів.
Інфраструктурне обеззброєння: систематичне знищення російських нафтопереробних заводів та паливних складів українськими дронами за кордоном є стратегічним поворотом у війні. Росія втрачає свою фінансову артерію — нафтодолари, які фінансують війну.
Технологічна новаторська робота: сьогодні Україна є лабораторією найсучасніших методів ведення війни у світі. Її інтеграція штучного інтелекту, цивільних дронів та мережевого управління боєм (система «Кропива») частково випереджає західну військову доктрину.
Стійкість населення:незважаючи на наймасштабніші атаки на енергетичну інфраструктуру (які агресор святкує як «успіх», але які насправді є військовим злочином, що суперечить міжнародному праву), Україна не капітулювала. Ця воля є найпотужнішою зброєю.
У моєму найглибшому прагненні миру для цієї сильної та мужньої країни я молюся, Олена Ганзельманн-Юкін (Німеччина)
