Киянин переїхав до Ірландії: подробиці життя у далекій країні
Киянин Леонід Добрянський приїхав в Ірландію у березні 2022 року. Нині проживає у місті Корк. У розмові з журналістами “Українського репортера” він поділився враженнями про життя у цій країні.
Нашому співрозмовнику – 71 рік, геолог за освітою, кандидат наук, довгий час працював у Києві в Інституті геологічних наук НАН України.
-Пане Леоніде, готуючись до розмови з вами, дізналися з архівних публікацій у ЗМІ, що ви були одним із тих, хто наприкінці 1980 років брав активну участь у діяльності незалежних громадських рухів та організацій в Україні. Разом з однодумцями, зокрема, створили таку організацію, як «Спадщина».
-Радянська імперія вже конала, і для нас, молодих науковців, це було певним сигналом, що українцям потрібно активніше позбавлятися тоталітарних пут, – розповідає Леонід Добрянський. – Пригадується, у листопаді 1988 року у Києві відбувся масовий мітинг «Екологія і ми», на якому в тому числі було акцентовано увагу на згубних наслідках винищення природи радянським режимом, а загалом – на екоциді.
Потім, коли було проголошено незалежність України, я вважав, що «вулична мітингова демократія» закінчується, треба щоб парламент включався в роботу, приймаючи відповідні закони. Тому з головою поринув у свою геологічну науку, тим більше що «підходила» докторська дисертація. Але обставини склалися так, що докторську я не написав, хоча старався (посміхається. – Ред.).
-Врешті-решт доля так розпорядилася, що після початку широкомасштабної російської агресії ви опинилися в далекому ірландському місті Корк. Чому відважилися на це?
-Ця історія має давні витоки. Колись у київській школі вчителем англійської мови у моєї доньки був британець, справжній носій мови, до того ж він був великим прихильником ірландської культури. Після закінчення університету донька Надія поїхала до Ірландії здобувати другу освіту. Коли почалася велика війна, вона запропонувала нам батькам, перебратися до Ірландії. 2022-й став роком великих випробувань для нашої сім’ї – через чотири місяці після початку агресії не стало дружини. Сьогодні ми мешкаємо з донькою в місті Корк, вона займається історичною наукою, вивчає архіви, пише дисертацію про громадянську війну у Північній Ірландії. А син мешкає у Києві.
-А чому вибір впав саме на Корк? Там мешкала донька?
-Ні. Спочатку, у травні 2022-го в цьому місті нам надала прихисток сім’я волонтера. Згодом у Лондоні наукова керівниця доньки через своїх батьків допомогла нам знайти житло у Корку. Мешкаємо у церковній службовій квартирі (приміщення протестантської церкви). Може вам буде цікаво знати, що сьогодні в Корку є дві категорії українців. Перша – діаспора або діаспоряни, вони тут вже понад 20 років. Друга, і найчисельніша, – біженці. Вони зʼявились після 24 лютого 2022 року. Причому, це не просто біженці від війни, а особи, яким Ірландія забезпечила особливий статус – тимчасовий захист.
-А де мешкають у Корку українці?
-Здебільшого у готелях. у церковних приміщеннях, у приватних домівках ірландців, яким вартість орендної плати компенсує держава. Я чув, що багато готелів у Корку, де проживали українці, сьогодні опустіли – люди або повернулися в Україну, або шукають інше житло.
-В Ірландії діють державні програми допомоги нашим біженцям?
-Так. Головна допомога – так звані кошти «утримання». Спочатку я, як пенсіонер, отримував 250 євро у тиждень. Згодом, коли сказали задекларувати вартість пенсійних виплат в Україні, цю фінансову допомогу дещо зменшили. Є безкоштовні поїдки (потяги, автобуси). Надія одержує стипендію, як науковиця. Щодо комунальних послуг, то ми самі оплачуємо їх вартість.
-За цей час ви вже адаптувалися до життя в Ірландії, до тамтешнього клімату?
-Думаю, що так. Загалом відповідь на питання полягає у площині, на якому рівні ти володієш англійською. В Україні у мене не було потреби добре опановувати цю мову, тому забував її. А тут довелося ходити на мовні курси. Окрім англійської, вивчаю ще й ірландську.
-Чи згуртованою, дружньою є українська громада в Корку?
-Є взаємодія між українцями, не відвертаються один від одного. До речі, на прохання Інституту національної пам’яті України я записав історії наших біженців, які втекли сюди од війни (загалом біля сорока таких записів, вони також і про діаспорян). На День Незалежності України ми збирали благодійні кошти для війська.
Сьогодні українці в Корку мають кілька своїх обʼєднань, організацій, структур чи проєктів. У нас є Українська греко-католицька церква (священник – отець Роман). Починаючи з Різдва минулого 2022 року, щотижнево у неділю ведуться служби у Дугласі.
У Корку діє волонтерська організація «Штаб Півдня» – обʼєднує переважно українців-діаспорян (очільник – Віктор Данилюк). На постійній основі вони допомагають українській армії, а також постачають гуманітарну допомогу мешканцям звільнених від окупації територій України. Минулої осені, 2022 року, вони розпочали проєкт – Українська недільна школа.
Польська діаспора разом з ірландцями з початком повномасштабної російської агресії створила для українців у Корку організацію «Together4Ukraine», яка зосередила увагу на сфері послуг (керівничка – Світлана Захарова). Діють курси англійської мови, психологічна допомога для матерів і одночасно з цим – ігрові форми дозвілля для їхніх дітей. Є постійні україномовні консультації для українців з усіх питань. Щотижневі зустрічі українських пенсінерок і пенсіонерів тут називаються так – «Бабусі і дідусі разом» (я, до речі, є одним з активних учасників).
При церкві Святого Петра у 2022 році була зареєстрована українська громада, першим проєктом якої став український хор «Калина». Керівничка і диригентка хору – Світлана Дейкун. Це перший проєкт українських біженців. Я теж там співаю в хорі.
–Де і ким працюють українці в Корку?
-Прибиральниками, у піцеріях, готелях, шпиталях – це стосується тих, хто погано володіє англійською.
-Як ірландці ставляться до наших людей?
-Позитивно.
-Розпитують про війну?
-Так.
-За Україною, Києвом не скучаєте?
-Я занурений у свою творчу діяльність, пишу книги, тому мені іноді здається, що знаходжуся у Києві. Цьогоріч видав книгу про українську громаду в Корку. Ми, колиші активні учасники організації «Спадщина», почали збирати матеріали про громадські рухи в Києві, які передували Незалежності України. Вже записано кілька усних відеоінтерв’ю. Я перевидав свої спогади про ті часи.
-На вашу думку, чи панують настрої в українців повернутися на батьківщину?
-Якби неформально запитати у них про це, то, мабуть, відсотків 80 відповіли, що вони залишилися б тут, в Ірландії. Із мого кола знайомих менше десяти осіб повернулися в Україну.
-Дякуємо за розмову.
Бесіду вели Леонід Фросевич, Світлана Ковальова
На фото: Леонід Добрянський під час приїзду до Києва.
Фото Леоніда Фросевича
