Жидачівський суд як приклад для київської Феміди

Ніколи не був у Жидачеві. Є таке містечко на Львівщині, назва якого раніше час од часу зринала в розмовах між журналістами. Бо тут знаходиться целюлозно-паперовий комбінат – на його газетному папері друкувалося чимало видань. Але сьогодні зайшлося про Жидачів не у зв’язку з тим, що тутешнє виробництво, утім як і тисячі заводів, доведені до великого розору.

У місті трудиться людина, на чию роботу варто звернути увагу всім, хто опікується судовою реформою, хто вершить правосуддя. Її прізвище – Ірина Ціпивко, вона виконує обов’язки голови районного суду.

«У нас в суді немає навіть охорони. Я розглядаю і кримінальні справи, я ж – і суддя-слідча, і – головуюча. Звісно, важко, проте я розумію відповідальність і те, що люди мають мати доступ до правосуддя» – каже Ірина Ігорівна.

Уявляєте, весь районний суд – це лише одна-однісінька суддя! (Хоч є три вакансії суддів.) Не вкладається в голові… Фантастика. Як справляється? Ось тому й хотілося б побувати з журналістським відрядженням у Жидачеві, першим ділом завітавши до офісу судової влади.

А поки що відкриємо офіційну сторінку районного суду. Які справи розглядаються, скільки їх?

Наприклад, на 16 липня призначено до розгляду 40 справ: адміністративні, цивільні, кримінальні. Це і про розірвання шлюбу, і про вирішення земельного спору, і про відшкодування матеріальної шкоди, і про незаконне поводження зі зброєю, і про грабіж… Суддя – Ірина Ціпивко.

От скажіть, як може одна людина перти цього важелезного суддівського воза? Виявляється, може. Звернемо погляд на більший період часу, і в цьому нам допоможе прес-служба Ради суддів України. Отже, «за період з 29 серпня 2017 року по 1 січня 2018 року в провадженні судді Ціпивко перебувало 2152 справи, з яких розглянуто 1562, зокрема: справи кримінального провадження -160 (розглянуто 142), цивільного провадження – 1172 (розглянуто 662), адміністративного провадження – 58 (розглянуто 3), про адміністративні правопорушення – 762 (розглянуто 755).

1621 справа вже перебуває у провадженні судді тільки з початку року… За неповний рік свої права захистили 2180 осіб. І захистила ці права одна людина – суддя Ірина Ціпивко.»

У Жидачеві Ірина Ігорівна опинилася ось яким чином. У серпні 2017 року суддю Новобузького районного суду Миколаївської області Ірину Ціпивко було відряджено строком до шести місяців на посаду судді Жидачівського районного суду. У березні 2018-го відрядження Ірині Ігорівні було продовжено.

Так і працює по сей день. Бо головне – щоб люди мали «доступ до правосуддя».

А тепер деякі контрасти. Цьогоріч, у квітні робоча група Ради суддів України перевірила діяльність Голосіївського районного суду Києва. Одне слово – сумно! Виявлено багато залишків справ, які розглядаються понад шість місяців, понад рік, понад два роки і навіть понад три. Ось конкретика: суддя Сергій Ладиченко – розгляд 17 цивільних справ триває більше двох років; суддя Олександра Колдіна – 16 цивільних справ «крутяться» більше двох років; суддя Андрій Новак – 15 цивільних справ не розглянуті також більше двох років.

В судді Іларіона Рудика більше трьох років перебуває 4 кримінальні провадження, а 43 (!) кримінальні провадження розглядаються більше двох років. У судді Дмитра Валігури понад два роки триває розгляд 32-х кримінальних проваджень. У судді Олександра Бойка більше двох років слухаються 10 кримінальних проваджень, а більше трьох років – 48.

Таке правосуддя по-голосіївськи, звичайно, не тішить.

Згадався випадок з практики «правосуддя» в Індії. Там із в’язниці було звільнено людину, яка провела за гратами – без судового вердикту! – 50 років.

Ми ж не Індія, у якій поліція і суд просто забули про конкретного обвинуваченого.

Хоча розумію, що є низка причин, чому в Україні на роки розтягується розгляд справ: немає експертних висновків, погано готуються до процесу деякі державні обвинувачі, адвокати, є навмисне затягування з боку обвинувачених, їхніх захисників…

А ще дуже часто на суд не з’являються свідки. Скажімо, до Бородянського районного суду столичної області, де слухається справа щодо обвинувачення колишнього депутата Ірпінської міськради, нині мера Гостомеля Юрія Прилипка у шахрайстві, 7 травня 2018-го мав прибути давати свідчення екс-заступник керівника Державного управління справами Віктор Євсєєв. Не приїхав. Бо, мабуть, не бажає свідчити… І що ти йому зробиш? Відтак процес гальмується. Протягом двох років в Ірпінському суді з різних причин не могли розглянути матеріали цієї одноепізодної справи, потім їх було передано до Бородянського районного суду.

Але ж люди хочуть, щоб закон торжествував оперативно, щоб правову оцінку Феміда давала в розумні строки. На жаль, для деяких судів це – космос (поки що).

Знову повернемо на стежку до Голосіївського районного суду. Тут – тісно, малі приміщення, вони не відповідають санітарно-технічним вимогам. Немає достатньої кількості залів судових засідань…

А ви думаєте, у судді Ірини Ціпивко дуже комфортні умови для правосуддя? Але ж у неї справи не лежать роками!

Вже стільки в нашій країні сказано про судову реформу, про необхідність якісних змін! Були напрацьовані концепції, плани. І закони прийнято відповідно до європейських стандартів. А все щось заважає…

Отже, у мене є пропозиція – усім суддям з Голосіївського району столиці поїхати за позитивним досвідом до Жидачева.

«Ірина Ціпивко – це приклад судді на який маємо рівнятися, – говорить голова Ради суддів України Олег Ткачук. – Вона кожен день здійснює вчинок – забезпечує правосуддя на території району і справляється краще ніж інколи цілий колектив суддів… За такими суддями, як Ірина Ціпивко – майбутнє судової влади».

***
Коли чується вислів «храм правосуддя», то мені хочеться згадати Жидачівський районний суд. І нехай будівля не в мармурі, не в коштовному оздобленні. Головне, що тут є доступ до правосуддя.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Like