Отамани золотого запасу
У нашому бідному суспільстві дуже багато позолоти. От приїхали 8 травня до Гостомеля гості, бо ж День пам’яті та примирення. Серед них – і група козацьких генералів, маршал.
Миготять, виблискують зірки на погонах, вишиті золотою ниткою, прикріплені масивно (щоб здалеку було видно), ніби доповнюючи «геройські» зірки на мундирах, підкріплюючи усе це сонцесяйне диво лампасами. А кашкети з високими туліями які! Задирай голову, щоб побачити, що зображено на цих розцяцькованих кашкетах-аеродромах, як тулиться тут дубовий листочок до листочка і про що свідчать різнокаліберні кокарди.
Цю сановну публіку приймав Гостомельський селищний голова, бізнесмен Юрій Прилипко. Того дня він був у цивільному білому костюмі. Хоч у його гардеробі також є козацька форма з чотирма зірками на погонах, яку час од часу одягає.
На сайті Вищої Ради отаманів України зазначено, хто такий Прилипко. «Член Генерального штабу, Генерал козацтва, Кошевий отаман Гостомільської Січі, Голова Гостомельской адміністрації». Це – дослівно. На світлині видно, що на грудях у Прилипка виблискує зірка (ну, ніби Герой України), погляд також вихоплює великий депутатський значок.
Це ж скільки козацьких полків треба мати під своїм командуванням, щоб тобі було присвоєно звання «Генерал козацтва»? 10 чи 30? Зрештою, де ви бачили курені «Гостомільської Січі? Днем з вогнем не відшукати. Зате «Кошевий отаман» є. Колишній регіонал.
Депутат Гостомельської ради Юрій Марчук в розмові з моїми колегами- журналістами «Громади Приірпіння» так висловився щодо святкування Дня пам’яті та примирення за участю «генералів та маршалів»:
– В Гостомелі в живих лишилося два ветерани Другої світової війни. Це Петро Червоний та Євдокія Грачова. Лише Червоний може зараз виходити з будинку. Я вважаю, що такі пишні урочистості й застілля зовсім не відповідають сьогоднішньому дню скорботи. Дивує також традиційна присутність на цьому заході представників так званої Ради отаманів України з незрозумілими званнями й нагородами. До керівництва цієї організації входить і Прилипко. Кого і де ці отамани захищали? Чи не соромно їм хизуватися перед ветеранами та учасниками АТО званнями, купленими за гроші?”
Але ж хизуються. Щороку. І луна гаєм котиться від маршальських здравиць!
Якось під час розмови я запитав славного поета, Героя України Івана Федоровича Драча, чи носить він Золоту Зірку. (Справжню, не козацьку!) І почув – «Ні!». Аргументація було вельми простою: «В Україні так багато хлопців на фронті не мають тієї Зірки…»
Так міг сказати лише Іван Драч. Не в позолоті, бачте, річ. І не в кількості зірок на погонах. «Не роби собі ти культу із дарунку цього…», – це також Драч.
Козаки Драча не чують.
Можливо, їм подобається, що їхні зірки на мундирах нагадують зірки Героїв Радянського Союзу. Ці дядечки з червоними, добре вгодованими обличчями і почервонілими носами не можуть втямити, що вже інші часи? От якби хтось із них став Народним героєм України, коли срібний тризуб – це вияв найвищої народної шани та поваги!
Відомо ж бо, як створюють тризуби для Народних героїв… З усіх куточків країни, а також з-за кордону люди передають «сировину» (ланцюжки, монети, медалі…) для виготовлення таких відзнак. Як мовиться, з миру по нитці на орден. Ось це ми шануємо, на таку святу справу готові останнє віддати…
А в яких боях командували арміями, бригадами, полками козацькі маршали та генерали? Які блок-пости на сході боронили так, що аж земля-матінка дивувалася їхній хоробрості? Не варто шукати відповідей на ці запитання.
Але про війну – Другу світову – ці маршали ще й як полюбляють розмірковувати! На гостомельських теренах День пам’яті та примирення святкували в лісі неподалік ДОТу (район Мостища). Почаркувалися, закусили… Мабуть, і не без слів подяки «кошевому отаману Гостомільської Січі» Прилипку за таке благодійництво.
А уявімо криївку бійців Української повстанської армії після 1945 року. Хіба були у таких схронах генерали чи маршали? Абсурд. Справжні оборонці своєї землі не про позолоту думали.
А згадайте різні спогади про Другу світову. Олександр Довженко у «Щоденнику» писав:
«Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. «Один генерал дивився на них у бою і плакав», — розповідав мені Віктор».
Чорнопіджачники, чорносвитники… Це ж їх, сільських трударів, в 1943-1944 роках виривали з рідних осель червоні комісари й кидали на передню лінію фронту. Не навчених, не озброєних. До цього комісарського «ясира» в 43-му потрапив і мій дід – Григорій Філімонович із Хмельниччини, сільський коваль. Того ж року він і поліг на полі бою під Коломиєю. Лише з роками мені стало зрозуміло, що й дід був «чорнопіджачником». Його в чорному піджачку так і поховали у братській могилі, як розповідали уцілілі у тій кривавій бійні дідові побратими.
То як мені сьогодні дивитися на «позолочені» козацькі погони? На їхні негеройські зірки?
Та вже у наших Збройних Силах відмовилися від зірок на погонах. А козаки усе ще воліють бачити себе «зірковими». Вони шиють розкішні мундири в стильних швацьких ательє, які обслуговують народних депутатів. Бачте, мовляв, і ми тут, сонцесяйні! Глаголять: “І ми також – верхушка!”
А візьмімо такий аспект. Хіба ми не знаємо, скільки ворожих організацій маскувалося під виглядом «казачьїх» на Донбасі у часи правління Януковича? Це були хижі вовки, україноненависники, які згодом вбивали наших воїнів. Нині деякі українські громадські козацькі організації воліють не згадувати про «партнерство» з російськими «казаками». Не актуально. От про військово-патріотичне виховання – то це на злобу дня. Але чому не бачимо широкої ходи цього військово-патріотичного руху за участю козаків? Вони ж покликані цим займатися.
Може, «кошевий отаман Гостомільської Січі» Прилипко розповість про успіхи у цій справі? До речі, в Гостомелі не так давно під опікою бізнесмена Юрія Прилипка базувався так званий навчальний батальйон «Південь» на громадських засадах, якого ще називали «вишкільним центром». Ду-у-же загадова структура, яка непомітно кудись канула. В кошового отамана закінчився «золотий запас»?
Нагадаю, що розповідали про цей «Південь» в ЗМІ у 2015 році :
«Назву ж структури «Батальйон «Південь» згадують лише у публікаціях про політичну боротьбу в Гостомельській раді на Київщині. Так, люди з шевронами «Батальйон «Південь» увійшли на сесію ради з місцевим депутатом та бізнесменом Юрієм Прилипком як його охорона. «Хлопці в камуфляжі» під стінами Вищого господарського суду не на камеру теж зізнавалися, що вони з Гостомеля».
Три роки тому дехто із тих, хто проходив загадковий «вишкіл» на базі «Півдня», пікетував Вищий господарський суд на замовлення, допомагаючи корумпованим чиновникам від правосуддя. І що цікаво: першими про ті проплачені пікети «залпом» розповідали інтернет-сайти терористів на сході. А же потім матеріали про «борців з корупцією» поширювалися на сумнівних веб-ресурсах в Києві.
Дивно, але держава чомусь не звертає уваги на «мундирно-погонні» забаганки козацьких організацій. Чому? Які маршали? Які генерали? Сотні козацьких організацій різного калібру! Правду хтось сказав: «козаки численніші од зірок небесних та піску морського». І скрізь – отамани, отамани…
Їм не втямки, що легендарний Іван Богун був лише козацьким полковником і прославився на віки вічнії.
Леонід ФРОСЕВИЧ
