Не хочемо “Чиказької області”!
Наш головний прокурор Юрій Луценко порівняв Ірпінь з бандитським Чикаго. Щодня в ірпінському регіоні гучні події кримінального характеру. Ось “гаряче”: через кілька тижнів після вердикту Луценка на подвір’я депутата Гостомельської селищної ради Олега Мамчура бандити жбурнули гранату. Стримить запитання: то є місцева влада у цьому “воєводстві” чи вона сховалася десь у лісах дрімучих?
Мусимо сказати гірку правду: її немає. Ми говоримо про владу, яку б люди обрали на новій основі, на підставі тих законів про децентралізацію, які дозволяють у селах та містах жити заможно, самим розпоряджатися податковими надходженнями, зрештою створити такі собі міні-держави у європейській Україні. Оці громади — рушійна сила глобальних перетворень у самоврядуванні.
Чому немає тут влади? Бо на землях ірпінського краю юридично не діє жодна (!) об’єднана територіальна громада. На папері є, але “ключ запалювання” у двигуні не повернуто. Отож ці “папери” – мертві.
А запитайте, скільки усього діє (за усіма параграфами та циркулярами) таких об’єднаних територіальних громад, себто міні-держав, на Київщині? Кілька. Отаке воно, лихо печене, з реформою у столичній області.
Але ж цю справу давно “замісили”! 1 квітня 2014 року на найвищому щаблі державної машини дали старт Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. А у 2015 році прийняли Закон “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, відкривши шлюзи фінансовій децентралізації. І вже того ж року перші вибори провели 159 громад.
Щасливчики? Безсумнівно. Адже у 2016-му вони отримали прямі міжбюджетні відносини, їхні місцеві бюджети стали повненькими від грошових сум.
А потім раз по раз країною котилися місцеві вибори у нових громадах. Тим часом на Київщині — штиль. Повний! Про вибори навіть найменшим словом чи напівсловом ніхто із влади не прохоплювався.
Водночас процес гуртування міст і сіл у громади тривав. До офіційних інстанцій було подано пропозиції “низів” Київщини про утворення 61 громади. “Зелене світло” пообіцяли увімкнути для 29 громад, сказавши людям, що все гаразд: наберіться, мовляв, терпіння – і у вас також буде міні-держава у державі.
Сьогодні із цих 29 десять громад, в тому числі такі як Гостомельська, Березанська, готові до проведення перших місцевих виборів. Щоб до керма нарешті стали депутати, нові керманичі, щоб нарешті стали господарювати, як у світі це робиться.
Але ж виборів немає. “Верхи” постійно крутять веремію, натякаючи, що для цієї справи потрібен то один закон, то — другий.
Вставляє палиці в колеса й ЦВК. Скажімо, вона кілька разів відмовляла дати згоду на проведення виборів у Гостомельській громаді, мотивуючи тим, що потрібно мати рішення парламенту щодо зміни меж районів.
Цю лиху “карту” ЦВК побила “козирем” Верховна Рада. Не так давно вона ухвалила Закон №5520 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей добровільного об’єднання територіальних громад, розташованих на територіях суміжних районів”.
У цьому законі передбачено: якщо до складу об’єднаної територіальної громади (наприклад, Гостомельської) увійшли громади, розташовані на територіях суміжних районів, то Центральна виборча комісія ухвалює рішення про призначення перших виборів депутатів та селищного голови об’єднаної територіальної громади до зміни меж відповідних районів.
Навіть після цього закону на теренах Київщини — ні гу-гу. Державні субвенції десятою дорогою обходять громади Київщини. Ніби тут якесь закляте місце. Ви знаєте про це, пане губернаторе Горган? До людей доносяться чутки, що виборів не буде ні тепер, ні в четвер. Це діло треба розжувати, як казав вуйко на базарі.
На Київщині процес добровільного об’єднання громад був одним із найскандальніших в Україні. Тут є чимало місцевих “князьків”, які хочуть шляхом маніпуляцій та тиску приєднати до своїх “володінь” нові землі, хто усіляко гальмує вибори у нових громадах, кому не подобаються прозорість у фінансових справах селища чи міста, хто й надалі намагається годувати з комунального бюджету свій сімейний клан… Хто заграє з політичними партіями.
Якою ще походити козирною картою, щоб люди святкували перемогу, у своїй хаті мали свою правду? Одного разу автор цих рядків поцікавився у віце-прем’єр-міністра – міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадія Зубка під час брифінгу: «Децентралізація та реформа місцевого самоврядування: результати другої хвилі соціологічного дослідження».
І що почув?
– Київська область є непростою, – промовив Геннадій Зубко. – Тут є дуже багато точок впливу: політичних, бізнесових… Це самодостатня область, яка має дуже розгалужену систему центрів, які можуть бути адміністративними. І ми бачимо, що згідно з опитуваннями кожен українець хоче бути в адміністративному центрі.
І це природно, пане Геннадію. Але ж нехай влада покаже, що вона має булаву в руках.
Зубко продовжує свою думку:
– Думаю, що нам, разом з Київською обласною держадміністрацією, обласною радою, потрібно підсилити роботу на цьому напрямку… Думаю, що сьогодні, коли є нове керівництво обласної держадміністрації, ми розробимо маршрутну карту, яка дозволить пришвидшити процес реформи.
Знаєте, коли була розмова? Торік, у грудні. Так, Київщина має нового керівника облдержадміністрації (Олександр Горган), але ж обіцяної “маршрутної карти” немає. І чого варті в такому разі ваші слова, пане Зубко? А ви ж на самісінькому чолопку влади! Люди ж ловлять кожне ваше слово, бо сподіваються, що зміни ось-ось, не за горами. Та й губернатор Горган про цю “маршрутну карту” ані чичирк. Може, не відає?
Тим часом люди, певно, скоро хмарою підуть до адмінбудинків влади вимагати змін.
Вони не хочуть чути про те, що немає політичної волі для проведення місцевих виборів, їм байдуже, чи є легітимним голова ЦВК Михайло Охендовський, яку пісню “співають” державні адміністрації… Вони хочуть, щоб влада врешті виконала обіцяне — дала можливість їм самим облаштовувати свої домівки, тобто міні-держави.
Люди у нас не дурні. Вони десь підозрюють, що там “заквашується” на верхніх поверхах влади. От і вивершуються різні версії. Не дають стежки громадам — отже, ще не поділені між своїми виборчі округи, не хочуть віддати земельку за межами населених пунктів, не впевнені в прихильності електорату, не зібрали до свого клану ще усі села… А то ще й “торгівля” десь крутиться з партіями та партійками, тобто розподіл вотчин…
Але усі ці комбінації б’ють по настроях людей. Ще й як луплять! Посилюються зневіра та розпач. Чи до великих справ у такому разі? Тим часом піднімає голову криміналітет, йому вольготно. Відчуває підтримку місцевих князьків. І плодяться “чикаго” за “чикагом”.
Не хочемо жити в “Чиказькій області”. Бо Київщина насправді – благодатний, добрий, мирний і привітний край.
Леонід ФРОСЕВИЧ, головний редактор
На цю тему читайте також тут:
