Чому китайська влада не помічає звірств російської армії в Україні?
Того, хто слідкує за міжнародною політикою, неабияк засмучують факти того, як офіційний Китай реагує на злочини Росії й її цинічної армії мародерів в Україні. Аби розібратися в причинах, чому так, я поспілкувався з кількома своїми друзями-українцями, що мешкають в Китаї (з етичних міркувань прізвища не називатиму).
Так от: за їхньою одностайною думкою, жоден з високопосадовців у владній вертикалі досі не вірить, що Росія офіційно напала й звірств й руйнувань України не бачить.
«В Китаї повний безлад із інформаційною війною з боку української дипломатії, яка, схоже, здалася російському напору без бою.–з сумними смайликами пояснює друг №1.–Немає жодних офіційних заходів, які б популяризували героїчну боротьбу ЗСУ й українського народу серед китайського суспільства.»
«…І хоч нещодавно з Києва в Шанхай призначали нового консула, а попереднього перепризначили в Південну Корею, він так само, як і його попередник, майже нічого не робить, аби відкрити очі на правду про те, що коїться в Україні. А на ті зустрічі, що проводили генеральні консули, – додає фарб до розуміння цієї проблеми друг № 2, – вони запрошували лише своїх друзів. Для гламурних картинок й звітів для Києва».
На жаль, системними є помилки вітчизняної дипломатії з пропаганди української ідентичності, культури й багатовікових традицій в Китаї й у Азії загалом. Приміром, 12 (!) років наші небайдужі громадяни б’ються над тим, аби в Шанхаї відкрився Український культурний центр.
«Цей культурний центр міг би організовувати на офіційному рівні культурні й творчі події, популяризувати художників й митців, проводити конференції, музичні форуми, арт-виставки тощо», – зазначає друг №3. І додає, що багато років громада чує відмовки, мовляв,подібна активність не передбачена в програмі дипломатичної місії й не є метою української дипломатії в Азії.
Уявляєте?
Що казати, коли буквально за день до початку війни генеральний консул України в Шанхаї Артем Пушкін мавдати офіційну відповідь ініціативній групі української громади щодо її звернення про створення місцевого осередку Українського культурного центру – але зась… Пушкіну не до цього…
Питання руба: коли ж нарешті Міністерство закордонних справ України зрозуміє, що саме багаторічна провальна кадрова політика призначати безініціативних ледарів із числа «друзів і родичів» на дипломатичну роботу в Китаї й призводить саме до таких результатів голосування офіційного Пекіну на вищому міжнародному рівні, якими вони є зараз?
Олександр ЯГОЛЬНИК, продюсер, композитор, публіцист, поет, драматург
