Войовничий Трамп розпочав торгову війну. Погляд з Америки
Отже, американська адміністрація Дональда Трампа, або як його ще називають в народі Партобона Храбруватого ступила на стежку війни. Вона вiдкопала томагавк i ввела мита на імпорт сталі (25%) й алюмінію (10%).
Канаду і Мексику поки звільнено від кари, але все буде залежати від переговорів щодо перегляду Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). «Торгові війни не такі вже й погані», – сказав Трамп, підписуючи указ про введення мит, і додав у Твіттері, що в них легко перемагати. Однак з ним важко погодитися, бо практика показує зворотне.
Так, причиною найвідомішої торгової війни XX століття став Тарифний акт Смута-Хоулі 1930 року, згідно з яким були введені серйозні мита відразу на більш ніж 20 тисяч імпортних товарів. Канада тоді очолила опір, і торгові партнери Америки відповіли високими тарифами на експорт США, який впав на 61% з 1929 по 1933 рік, тобто майже втроє. Думаю, ви пам’ятаєте, що це були за роки.
Тарифи було скасовано в 1934 році, з тих пір історики й економісти продовжують обговорювати масштаби збитків світової й американської економік, але немає ніяких розбіжностей у тому, що акт Смута-Хоулі й подальша торгова війна погіршили й подовжили труднощі Великої депресії.
«Smoot-Hawley був такою катастрофою, що впливає на американську торгову політику вже понад 80 років», – сказав Джошуа Мельцер, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса, який також викладає міжнародне торгове право в Університеті Джона Хопкінса. Багато істориків стверджують, що наступнi торгові війни сприяли піднесенню нацизму і фашистських партій. Але як би там не було, всі одноголосно вважають, що ніхто не переміг в тій війні. Крім тих, хто в ній не брав участі.
Наприклад, торгові війни кінця XIX століття між Канадою і США викликали різке зменшення канадського експорту в Америку, привели до пошуку ринків у Великобританії – і та стала переможцем.
Приблизно так само вийшла переможцем з торгової війни, в якій вона не брала участі, радянська Росія. Тарифи Смута-Хоулі змусили такі країни, як Італія, відмовитися від американського імпорту і почати торгівлю з Радами, налагодивши зв’язки, які зберігаються і сьогодні. Втім, навряд чи президент США чув про сумні приклади застосування Америкою протекціонізму, хоча на ці граблі вона наступала не раз.
На жаль, тепер Канада знову постраждає найсильніше за всіх – вона найбільший постачальник алюмінію до США (приблизно на $7 млрд) i сталi (на $5 млрд), отож канадський долар різко пiшов вниз після виступу Трампа. Ну а ненависна Трампу Мексика за експортом сталі до США посіла четверте місце після ЄС, Канади та Південної Кореї. Іншими словами, політика президента найбільше б’є по сусідах, і Трюдо-старший, батько нинішнього канадського прем’єра, недарма кепкував, маючи на увазі великого південного сусіда, з того, як важко спати в одному ліжку зі слоном. Цього разу його вислів звучить особливо виразно, враховуючи одержаний верх республіканців у Конгресі, а також давно відоме порівняння Трампа зі слоном у посудній лавці.
Зрозумiло, Канада відразу відреагувала і пообіцяла забезпечити проблеми американцям. До речі, нещодавно ми писали про перші залпи торгової війни, про те, що корпорація «Боїнг» спробувала скористатися попутним політичним вітром і вилучити з американського ринку аерокосмічну канадську компанію «Бомбардьє». Спроба закінчилася невдачею – американські авіакомпанії вибирають набагато кращі канадські літаки! Ось i зi сталлю те ж саме: справа не в демпінгу, а в тому, що американські компанії технологічно відстають, і тому їхній метал дорожчий. Можливо, можна було б списати проблеми на мiзернi заробітки китайських та мексиканських металургів, але в Канаді вони отримують майже стільки ж, скільки в США.
I звернiть увагу: сталеливарна промисловість США з часів Другої світової війни користувалася найбільшим тарифним захистом і квотами, ніж будь-яка інша галузь! І ось результат: цей захист використовували для підвищення цін, нарощування прибутку, на зростання зарплат керівництву, а не на автоматизацію і зниження витрат. У підсумку в США використовуються застарілі технології, і тому їхні заводи не можуть конкурувати з іноземними. Причому десятиліття тарифного захисту не врятували робочі місця: за даними Бюро статистики праці, зайнятість у галузі скоротилася з 135 000 в 2000 році до 83 600 в 2016 році.
Джастін Трюдо назвав ситуацію абсолютно неприйнятною. “Я впевнений, що ми, як і раніше, зможемо захистити канадську промисловість”, – сказав він. Чи є у Країни кленового листа і дешевої електрики камінь за пазухою, здатний якщо не вразити, то неприємно здивувати американського Голіафа? Є. Наприклад, добра частина нових американських будинків будується з канадського дерева. І хоча зараз із поставок дерева до США Канаду обішов Китай (він буквально під корінь нищить сибірську тайгу), тим більше можливий їхній союз. І Канада – не єдина країна, яка заявила, що готова розглянути можливість введення відповідних мит відносно американських товарів. Її готові підтримати Бразилія, Мексика, Японія. Та й Європа думає про це.
Так що набагато небезпечнішою для Америки в цілому і для Трампа зокрема може стати відповідна реакція Старого Світу, який пообіцяв боляче вдарити саме по продукції, виробленій червоними штатами, де президент користується найбільшою підтримкою.
Тому сполошилися навіть республіканці й сам Оррін Хетч, сенатор від Юти і вірний послідовник Трампа, який назвав його найвидатнішим президентом всіх часів і заявив: “Я дуже здивований, що хтось там дає йому дуже погані поради. Люди, яким насправді доведеться платити ці мита, – американські громадяни”. І тут він має рацію: без імпорту сталі та алюмінію наша індустрія обійтися не може, нові потужності якщо і з’являться, то не скоро, а в підсумку її продукція подорожчає, вдарить по кишені споживача і стане менш конкурентоспроможною.
Молодий, нетривіально мислячий, розумний і перспективний Бен Сассе, сенатор від Небраски, спересердя сказав грубо, але точно: “Ідіотський протекціонізм зразка XVIII століття викличе підвищення цін для американських сімей і відповідні заходи”. Він теж має рацію.
Згідно з аналізом Університету Пенсільванії, повномасштабна торгова війна, а все йде саме до неї, судячи з агресивного характеру нашого президента і його своєрідного уявлення про світ, стирає будь-які економічні вигоди від республіканського закону про податкові пільги, прийнятого минулого року. Дослідницький центр Penn Wharton Budget Model розібрав найгірший сценарій, згідно з яким усі домовленості про вільну торгівлю Америки з 20 головними торговельними партнерами підуть в минуле. Аналіз показав, що торгова війна призведе не до перемоги, а до зниження обсягу виробництва в США. У 2027 році він буде на 0,9% нижчим за нинішній – США світить 10 років стагнації!
Те, що справа йде до повномасштабної війни, видно з намірів Трампа обмежити імпорт німецьких автівок. Але це буде великою помилкою, яка законсервує відсталість американських автогігантів.
Згадайте, як під час кризи 2008 року довелося їх рятувати, витрачаючи мільярди доларів платників податків. У 2006 році «велика трійка» («Дженерал моторс», «Форд» і «Крайслер») платила своїм робітникам понад $70 тисяч доларів, тоді як середня зарплата робітників по країні була до $30 тисяч, та ще й за поганої якості продукції порівняно з японськими і корейськими конкурентами.
«Тойота» в 2006 році на своїх заводах в США платила робітникам 47,6 тисячі, а «Хонда» і «Ніссан» ще менше.
Тоді американський автопром вдалося врятувати і підтягнути до прийнятного рівня, але, за великим рахунком, японські, корейські й німецькі машини все одно кращi, і в десятці тих, яких найбільше купують, всього дві американські моделі.
Введення високих тарифів на імпорт буде означати створення тепличних умов для американських автогігантів з цілком передбачуваним результатом: їхні машини перестануть користуватися попитом в інших країнах через неконкурентоспроможність. І тоді ніякий Ілон Маск не врятує.
США – найбільший ринок збуту європейських автомобілів. Туди вирушає чверть усіх вироблених в Євросоюзі машин, і обсяги продажів оцінюються в 237 мільярдів доларів на рік. Приблизно половина імпорту машин припадає на Німеччину – при цьому німецькі автоконцерни виробляють автомобілі і на своїх заводах у США, створюючи тим самим робочі місця в країні. Між іншим, галузеві організації, зокрема Асоціація виробників автомобілів і обладнання США, висловили глибоку стурбованість, заявивши, що за такого розкладу можна втратити всю вигоду від зниження корпоративного податку.
Ultima ratio regum – останній аргумент королів. Цей крилатий вислів у наш час набуває нового сенсу. Недарма Трамп незадоволений американською конституцією i вітає відсутність подібних проблем у Путіна і Сі Цзіньпіна. Тому i вдається до старої хиби монархів, які шукали вихід зі скрутних ситуацій у «невеличкій переможній війнi». Але ситуація ускладнюється тим, що Трампу мало маленької війни, він збирається воювати з усім світом.
До речі, якби торговельні війни були корисними і в них легко було перемогти, то Світова організація торгівлі навряд чи існувала б. А її правила не дозволяють такого різкого підвищення митних ставок. На жаль, експерти побоюються, що факти і раціональні аргументи у Вашингтоні не будуть сприйняті, а тому прораховують різні сценарії. А раптом Трамп проігнорує правила СОТ або, чого доброго, піде на розрив з нею? Тим самим він буде рубати гiлку, на якiй сидять самі ж США, бо жодна інша країна не використовує настільки інтенсивно правила СОТ для захисту своїх інтересів. Господи, збережи Америку…
Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Малюнок Олега СМАЛЯ
