Вікінги, козаки і янкі. Погляд на загарбницьку політику Росії крізь століття
Данія гальмує Путіна! Трубопровід «Північний потік 2», на який Росія витратить 11 мільярдів доларів, це проект не економічний, а політичний – він дозволить відмовитися від транзиту газу через Україну і означає чергову спробу поставити її на коліна.
Вдалося, судячи з усього, купити багатьох європейських політиків, вмовити Фiнляндiю та Швецiю, вже прокладено понад 600 миль труб, добігає фінішу будівництво терміналів на обох кінцях, і очікувалося, що вже цьогоріч по дну Балтики підуть перші кубометри газу.
Чи зачіпає це інтереси України? Ще й як. Америки? Так. Тому – хай живе Данія! Якраз під президентські вибори в Україні вона поставила під сумнів весь проект, і тепер пуск труби може затягнутися на роки.
Каменем спотикання став данський острів Борнхольм, розташований між Швецією і Польщею. Данія відхилила запропоновані варіанти його обходу і висунула альтернативний, з прокладанням труб південніше, ближче до Польщі.
Це спричинить складну екологічну експертизу з консультаціями з іншими країнами. Раптові заперечення Данії практично змушують Росію відновити угоду з Україною про транзит газу.
Старі датські рахунки
У Данії багато підстав не любити Росію. У тому числі через вбивство більшовиками царя Миколи II, сина данської принцеси Дагмар. Але коріння набагато глибше. Данія мала необережність стати союзником Москви під час Північної війни, і в 1716 році їй довелося познайомитися з московитами на власні очі. Тоді цар Петро за допомогою галерного флоту взяв з Данцига неабияку контрибуцію, освоювався на Балтиці, починав відчувати себе господарем, але тут в Копенгагені з’явився Джон Норріс, англійський адмірал, той самий, який в 1713 році широко відчинив двері в Росію, привівши на Балтику величезний караван торгових суден.
Цього разу Норріс (на малюнку) прибув з 19-ма лінійними кораблями. Це починало дратувати царя, хоча адмірал чинив тиск на Швецію.
Річ у тому, що курфюрст Георг Ганноверський, ставши королем Англії Георгом I, хотів закріпити за собою нові володіння Бремен і Верден.
В середині липня і Петро прибув з 41-ою галерою в Копенгаген, а незабаром туди прийшли його лінійні сили. У гавані датської столиці зібрався величезний флот: 55 данських, російських, англійських і голландських лінійних кораблів плюс фрегати, 48 російських галер і кілька сот комерційних суден!
Ні датський адмірал Гельденлеве, ні Норріс не хотіли поступатися один одному честю командувати союзним флотом і в якості компромісу знехотя погодилися надати це право царю.
На згадку про цю подію була вибита медаль, на якій царя зображено з трофеями з написом: «Петро Великий Всеросійський, 1716 рік», а на іншій стороні – Нептун з чотирма прапорами і написом: «Паную чотирма».
Як же новiтнiй Нептун розпорядився цією потужною силою? А ніяк. У середині серпня, дочекавшись транспортів з десантом, він вивів флот в море, спустошив кілька шведських містечок і через тиждень повернувся в Данію, щоб підготувати висадку в серці Швеції, в Сконе.
Але як тільки було зібрано 24 000 російських військ, апетити царя зросли і він зажадав шведське місто Карлскрона, що викликало незадоволення Данії. Ще більше була незадоволена Англія. Цар хотів накласти лапу на торгівлю країн Балтики зі світом, але ж значна її частина припадала на Британію, і це було ключовим для англійського флоту…
Показово схожа історія, що трапилася через два з гаком століття: 13 листопада 1940 року Молотов в Берліні наполягав не тільки на праві СРСР мати бази в Босфорі і Дарданеллах, а й вимагав від Гітлера надання опорних пунктів в датських протоках. Після чого фюрер наказав терміново готувати план «Барбаросса». Недарма багато хто вважає Петра I ідейним попередником комуністів, які, своєю чергою, високо його оцінювали.
Коли з’ясувалося, що ще 16 тисяч російських військ з’явилося у Копенгагена на додаток до 6 тисяч десанту і команд галерного флоту, то навіть у простодушних датчан виникли підозри в щирості царя. Вони зміцніли, коли Петро зажадав доступу до гавані, верфі та фортеці столиці, захотів розквартирувати полки в самому місті і т.д. і т.п.
Без попередження він з галерами перейшов в Кронборг – і ще й зо дня на день відкладав висадку в Сконе. Кронборг – це замок в найвужчому місці Зунда, поруч з відомим гамлетовським Ельсінором, де ширина протоки всього чотири кілометри.
Данці прокинулися і стали побоюватися за свого надто довірливого короля. Вони збільшили число вартових на верках, а вночі буйним росіянам не дозволили залишатися в місті.
Гельденлеве отримав найсуворіші інструкції пильно стежити за їхніми галерами, не слухатися царя і самому командувати датським флотом. Ситуація в Копенгагені стала гарячою. Чому ж Петро не приймав певного рішення: чи то йти війною на Швецію, то чи спочатку захопити гостинну Данію?
Відповідь – ескадра Норріса. Адмірал не гаяв часу і поки делікатні данці шукали спосіб м’яко висловити незадоволення небезпечному союзнику, рішуче вжив необхідних заходів, провів потрібні переговори і навіть пропонував захопити російські кораблі. Він, нібито, мав наказ від свого короля взяти царя в полон!
Вдало поширена чутка подіяла, і Фредерік IV нарешті зважився запропонувати московитам відкликати війська, що Петром було виконано знехотя, лише наприкінці жовтня. Тільки тоді пішов і Норріс, але кілька його кораблів залишилися (заради непередбаченого) у данській столиці.
Треба віддати належне Англії і адміралу – вони врятували Європу. Росія ще тоді могла підім’яти її своїм чавунним задом і лихий його знає, як тоді пішла б світова історія.
Наступний привід для нелюбові Росія дала незабаром після смерті царя.
Iмператриця Катерина I хотіла проявити материнську любов за рахунок Данії – коли на Анні, молодшій доньці царя, одружився гольштинский герцог Карл-Фрідріх, він, як придане, забажав датський Шлезвіг.
Але ж зовсім недавно Данія була союзником Росії, допомагала в Північній війні, імператриця гостювала в Копенгагені!
Та чого не зробиш заради щастя доньки, і чуйна теща зібрала 15 лінійних кораблів, 4 фрегати і 80 галер, а на суші наказала готувати корпус в 40 тисяч багнетів.
Похід, однак, не відбувся. У травні 1726 року сильна англо-датська ескадра під командою британського адмірала Чарльза Уейджера прийшла до Ревеля і привезла лист великобританського короля, в якому той недвозначно застерігав вінценосну сестру від необдуманих вчинків.
Ескадра залишилася у Ревелі на все літо. Між іншим, цей Уейджер (потім він став першим лордом Адміралтейства) брав участь у війні за іспанську спадщину і увійшов в історію як автор атаки свого імені (Wager’s Action), відомої як Перший морський бій у Картахени-де-Індіас. У цьому бою він атакував іспанський Срібний флот.
Так, досвідчений морський вовк прийшов на Балтику!
Його присутність виключала можливість догодити зятю, цариця гнiвалась, звинувачувала Англію в нехтуванні нормами міжнародного права (похід на Данію, на її думку, в ці норми укладався), а Верховна таємна рада потай подумувала про затоплення кораблів.
Своїх, зрозуміло. Безпардонні британці пішли додому тільки восени, але на наступний рік їх вітрила знову замаячили на обрії, отож від небезпечної затії зі Шлезвигом довелося відмовитися. Але Данія не забула російського віроломства.
Американський інтерес
З Україною все зрозуміло. Ця чортова труба як зашморг у неї на шиї. Але до чого тут США, запитаєте ви? Вони дуже навіть доречні на цьому театрі дій!
По-перше, правий Трамп, заперечуючи проти будівництва «Північного потоку» i докоряючи Европi: безпринципно просити у Америки захисту від російського монстра і при цьому годувати його.
По-друге, крім принципів є ще й бізнес, причому дуже серйозний. Представники «Газпрому» багато років доводили, що американський СПГ ніколи не складе конкуренції російському трубопровідному газу, але життя переконливо спростувало їх. Америка завдяки сланцевій революції стає великим експортером сировини для енергетики і хімічної промисловості, вона будує заводи зі скраплення природного газу і каравани танкерів з ним йдуть через океани, в тому числі і в Європу, де вже вистачає прийомних терміналів, причому ціна, враховуючи розвиток сланцевих технологій, стає все більш конкурентною.
З’явився такий термінал і в Польщі, яка, маючи великий негативний досвід відносин з Росією, резонно побоюється посилення енергетичної залежності Старого Світу від старого агресивного монстра і намагається диверсифікувати джерела поставок газу. Не думаю, що Данія свідомо встромляє дрючки в колісницю Путіна, тим самим підтримуючи стратегію і економіку США, просто нащадки вікінгів дуже уважно ставляться до екологічних ризиків. Але не сумніваюся, що полякам ідея прокласти труби в їхніх територіальних водах або хоча б поряд з ними не дуже сподобається. І вони не будуть поспішати діяти в унісон забаганкам лицемірної Німеччини.
Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Малюнок Олега СМАЛЯ
