Світогляд українських “совків” у Польщі: “Війна. Побєда. Водка”
У Польщі 9 травня було тихо, ніхто не ходив польськими вулицями з колорадськими стрічками, однак деякі земляки все-таки намагалися привітати мене з Пабєдой. “Перемогою кого над ким, ГУЛАГу над концтабором”? – запитував я кожного разу.
…Ось і промайнули в Україні травневі свята. Все було цілком прогнозовано, за традицією: 1 травня значна частина українців на присадибних ділянках саджала картоплю, менша – влаштовувала собі маївки.
А от 9 травня відбувся вже вкотре сепаратистський шабаш у більшості міст України. Як воно було – всі мали можливість пересвідчитися на власні очі. У той час, коли кращі з нас захищають рубежі рідної землі, оскаженілий, без роду та племені натовп, ніби чаклуни прадавніх часів, проводив свій традиційний ритуал оживлення мертвого СРСР…
Це все у нас, сумніша картина була в Росії – святкування без 28 років сторіччя перемоги над нацизмом…
Держава, де фактично не залишилося в живих учасників кривавих подій Другої світової війни, з величезною помпою проводить військові паради, при цьому чомусь забуваючи основне, що нинішня, сучасна Росія фактично ніякого відношення до тих далеких подій не має.
Більше того, в 40-х роках минулого століття за так звані георгіївські стрічки та російський триколор можна було отримати кулю як співучасник нацистських злочинів.
Російська визвольна армія (РВА) генерала Власова, генерала, який доволі успішно боронив Київ, героя оборонних боїв за столицю СРСР Москву, якого вважають ледве чи не другою особою після Гітлера та символом зради своїй батьківщині, за бойовий стяг мала саме сучасний російський триколор.
Однак мова не про РВА, не про сучасні російські чи радянські символи. Мова про наших співвітчизників, які й нині вважають, що саме вони перемогли у тій війні, наче вони особисто брали участь у боях в Сталінграді, під Курськом, Києвом, ніби вони особисто брали Кенігсберг, Будапешт чи Берлін.
Тут, у Польщі, країні зі своїми дитячими хворобами, у тому числі й шовінізмом, травневі свята минають непомітно.
Тут немає ні демонстрацій, ні військових парадів, присвячених 9 травню. Це при тому, що польський рух опору під час Другої світової був дуже потужним, чого варте лише Варшавське повстання, яке в крові втопили гітлерівці, руками, до речі, РВНА (Російська визвольна народна армія Камінського) та кримінальних головорізів Дірлевангера.
Цей каральний підрозділ СС комплектувався з ув’язнених німецьких в’язниць, концтаборів і військових в’язниць СС, а також з так званих «східних добровольців», у тому числі й з колишніх радянських військовополонених. На «рахунку» дивізії – масові вбивства, зґвалтування та насилля над мирним населенням Польщі, Радянського Союзу, Чехословаччини тощо.
Натомість нині у Польщі в ці теплі травневі дні тихо. Про наявність дати державного значення говорять лише додаткові польські стяги, що встановлюються напередодні. До речі, 8 травня у Польщі, як і в усіх країнах Західної Європи, є робочим днем.
На відміну від 1 травня, коли поляки організовують такі знайомі нам маївки – у власних подвір’ях влаштовують сімейні пригощання з обов’язковим барбекю. 1 травня у Польщі – це додатковий вихідний день, який поляки присвячують своїм сім’ям.
Я з певним нетерпінням очікував 9 травня, щоб на власні очі побачити, як будуть святкувати цей день не лише поляки, а й наші співвітчизники, так звані заробітчани.
Скажу відразу: було тихо, ніхто не ходив польськими вулицями з колорадськими стрічками, однак деякі земляки все-таки намагалися привітати мене з Пабєдой.
«Перемогою кого над ким, ГУЛАГу над концтабором? – запитував я кожного разу. – Чому ви мене вітаєте з датою, яка, по суті, є трагічною, а не святковою, тим паче до якої я не маю жодного відношення, до речі, як і ви?». На свої запитання я лише одного разу отримав відповідь: «Потому, что там также наши гибли…».
– Ти вважаєш, що то є приводом для привітання?
– А когда Украина победит на Донбассе, это также будет нашей победой.
– Ти знаєш, коли закінчиться війна на Донбасі, навіть нашою перемогою, я не буду святкувати той день. Той день буде для мене, як і для сотні тисяч учасників російсько-української війни, Днем світлої пам’яті за полеглими побратимами, Днем подяки їм за героїзм та мужність. Ніяких гулянь, феєрверків і тому подібного я просто не сприйму. Бо це неможливо буде ні фізично, ні емоційно.
Інший земляк натомість заявив мені, що він зрозумів, чому 9 травня тут, у Польщі, тихо, тому що вони у війні не перемогли… Тут взагалі немає чого додати. Нав’язані радянські міфи не просто не зникли зі свідомості українців, вони й надалі живуть, більше того, складається враження, що з кожним роком вони, ті міфи, обростають ще більшим шаром брехні та нісенітниць.
В ці травневі дні я в чергове переконався, що наш народ, мої співвітчизники у Польщі, країні Євросоюзу, десь там, на підсвідомості, жаліють за радянським минулим. Звісно, не всі, однак частка їх доволі висока. Вони, по суті, не люблять не лише Україну, а й Польщу, державу, яка дає їм можливість добре заробити. Вони – типові совки, які очікують на радянські танки, що мають їх визволити із польського рабства…
Всі їхні страхи, бажання від того, що вони абсолютно не знають правдивої історії. Історії навіть тієї війни, перемогу в якій вони щороку відзначають… Війни, про яку вони нічого не знають, більше того, знати не хочуть. Їхній світогляд вимірюється трьома словами: Війна. Побєда. Водка…
Чи дійсно вони українці? Питання риторичне…
Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО
Фото: Максим Саченко
