З’явилася меморіальна дошка українському Луї де Фюнесу
Столичну вулицю Пушкінську, на якій в будинку № 23 мешкав великий майстер слова і гумору Андрій Сова, віднині прикрашатиме меморіальна дошка з його портретом.
«Дивлячись на це прекрасне зображення Андрія Корнійовича, ми згадуємо ту епоху, коли жоден концерт не проходив без його участі», – сказав Анатолій Паламаренко, відкриваючи меморіальну дошку свого учителя, якого Андрій Сова «благословив» разом із Тарапунькою і Штепселем виступати на естраді.
«Коли на сцені панував Андрій Сова, люди кидали печене, варене, всі свої справи відкладали, щоб послухати його гуморески з «брехунця». Це була епоха справжнього мистецтва, коли не було на сцені безголосих і бездарних артистів.
Сміх вічний. І такі люди, як Андрій Корнійович – справжній майстер сміху, вічно житимуть в наших серцях», – під аплодисменти присутніх проголосив відомий гуморист.
Ще один учень Андрія Сови – Анатолій Демчук, нині народний артист України, згадував, як прийшов до свого вчителя додому і почув слова, які запам’ятав на все життя:
«Коли я вперше потрапив у квартиру Андрія Корнійовича, він відкрив мені книжку Остапа Вишні і прочитав: “Гумор – це одне із найлюдяніших почуттів людини. Кажуть, що це сонячна засмага людської душі, ознака її сили і здоров’я».
На завершення артист блискуче прочитав усмішку Павла Глазового про Гната, продемонструвавши свою високу майстерність, якої навчив його Андрій Сова – викладач і кумир в одній особі.
Сову порівнювали з Луї де Фюнесом, і Андрій Корнійович цим пишався, бо дуже любив цього актора. Насправді ж він сам був цілим театром. На цьому наголосив знаний театральний критик Олег Вергеліс:
«Для мого покоління Андрій Корнійович – це людина, яка прищеплювала справжню любов до українського мистецтва. Він – людина не тільки естради, він – людина театру у високому сенсі. Тому, що він робив театр одного актора, а це найважче. Всього за кілька секунд він перетворювався на сантехніка, контролера і був таким переконливим, що навіть я з дитячих років його пам’ятаю дуже добре. Ми будемо писати про нього далі – є деякі ідеї. І він буде жити на цій вулиці у наших спогадах».
Звертаючись до доньки Андрія Корнійовича, пані Валентини, яка нині працює в Київському академічному театрі «Колесо», Олег Вергеліс зауважив:
«Ваша мама була би зараз дуже щасливою від того, що зараз відбувається. Тому, що цей образ, який вдалося схопити автору, прекрасний і точний. Він дивиться трішечки над побутом, дивиться до неба, де все буде добре…»
Режисер і сценарист Володимир Качур, який кілька років тому зняв фільм про Андрія Сову, теж поділився своїми думками:
«Андрій Корнійович – безмежно талановитий у кіномистецтві. Я пригадую його фільми «Два бійці», «Літа молодії», де він грає директора будинку культури. Хто сьогодні може так відпрацювати?
Вивчаючи його біографію, ми знайшли багато фактів, які не можуть не вражати. Приміром, коли під час війни у 41-му році йшли зйомки фільму «Морський яструб» за участю Сови, це був справжній бій і справжній обстріл.
Як з’ясувалося, тяжіння до гумору – це сімейна риса. Про це розповів Сергій Целовальник – племінник Андрія Сови, відомий киянам як головний архітектор столиці.
«Моя мати, сестра Андрія Корнійовича, теж була гумористкою, хоча і не народною артисткою. Вона словом могла так «припечатати», що люди добре пам’ятали її».
Екс-головний архітектор Києва також зауважив, що в 2012 році Верховна Рада України прийняла постанову про відзначення 100-річчя Андрія Корнійовича. В ній було зазначено, що одну із київських вулиць мають назвати іменем Андрія Сови.
Але у підсумку іменем великого майстра гумору назвали вулицю одного із садових кооперативів в кінці Троєщини.
«З одного боку, сумно, що в Києві не знайшли кращого місця. Але важливо, що люди самі назвали цю вулицю іменем улюбленого артиста», – зауважив він.
Ще одна оптимістична новина, якою варто пишатися сьогодні: цього року в Одесі відбувся уже двадцятий, ювілейний, Міжнародний конкурс гумору і сатири імені Андрія Сови. Лауреатом конкурсу, як і 20 років тому, стала Валентина Сова.
Марина ХОВРАХ
Фото Олексія ІВАНОВА
