Урок правди від художника Олександра Мельника (+фото)
В Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету імені Тараса Шеченка – виставка художніх робіт знаного митця Олександра Мельника.
Багато українців обізнані з його творчістю, адже Олександр Іванович упродовж багатьох років є організатором і активним учасником Всеукраїнської художньої виставки “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”. Він працює в галузі монументального мистецтва (мозаїка, вітраж, фреска, гобелен, розпис…), станкового живопису, графіки.
Цьогоріч, у січні, у Києві вже була дев’ята за ліком бієнале про нашу минувшину од трипільських часів і аж по сьогодення. Деякі з робіт Олександра Мельника, які демонструвалися під час бієнале, сьогодні мають змогу побачити учні гуманітарного ліцею, наприклад, його нову картину «По образу і подобію» (на світлині).
Духовність, християнська віра – це ті чинники, до яких постійно повертається майстер у творчості. А ключова тематика – історична, антивоєнна, утім усе це тісно переплітається між собою у його мистецьких пошуках, зображенні фактів та подій крізь призму століть, з точки зору історичної правди.
Художник твердо і непохитно стоїть на стежині об’єктивного змалювання дійсності, справжньої ролі тих чи інших персонажів з минувшини. Його мистецтво – це винятково правдиве висвітлення в художніх образах історії України, що віками перекручувалася колонізаторами, різними чужинецькими зайдами, окупантами. Художнику й досі болить, що раніше усі ці україноненависники в історичних працях, художній літературі, зображували себе «героями», «визволителями» всіх пригноблених, а українців – «зрадниками» свого ж народу, «малоросами».
Тому завдання справжнього митця – винятково правдиве зображення дійсності.
Він бачить знакові події багатопланово, багатофактурно, показуючи їх на великих полотнах немов історичний твір з низкою глав. Скажімо, це і пограбування древнього Києва князем-зрадником Андрієм Боголюбським, і робота «Пробудження», яка показує шлях людства від кам’яної сокири до створення ядерної зброї. Дорога до самознищення?
У кожній масштабній роботі пана Олександра бачиться і певний підтекст, зрештою і він сам каже, що хоче досягнути, аби в картині «прочитувалася думка».
У його великому творчому доробку є і низка робіт про українське село, в тому числі й періоду страшного більшовицького панування та розору, Голодомору. У цьому плані вельми виразною є полотно «Кому дари?» про жахіття 1933 року. Після совіцьких «продразвьорсток» наші села-писанки стали нагадувати… могили. Комісари та їхні посіпаки винищували, випалювали українство. В селянській родині Олександра Івановича, до речі, також колись зазнали неймовірних страждань і багато горя від рук червоної навали. Ця тема й понині є пекучою для нього, особливою. Він написав велику, багатопланову картину про Голодомор “Українське Різдво під червоною зіркою”, у якій змальовано велику трагедію родини трударів, яка потрапила під каток «продразвьорсток».
Тим не менш, художник бачить світ добрим, він творить з великою вірою у всеперемагаючу силу правди і красивих людських вчинків. У творчому доробку митця – і «квітуча» тематика. Йдеться насамперед про жоржини. Особливо вражають різні «настроєві» кольори, а їх – велика палітра. Можливо, дозволяють зазирнути у світ авторських почуттів.
Коли Революція Гідності стояла плацдармом у Києві, Олександр Іванович тут також тримав свій рубіж – виходив на Майдан зі своєю картиною «Очі», на якій було два надписи. Один із них: «Люди, ви прекрасні!»
Відважними і хоробрими бачить співвітчизників митець. Як не згадати, що він написав портрет Олекси Гірника, політв’язня комуністичного режиму, який на знак протесту вчинив акт самоспалення у 1978 році в Каневі, біля могили Кобзаря.
Олександр Іванович також написав портрет ще одного великого українця — Василя Макуха, який підпалив себе 5 листопада 1968 року на столичному Хрещатику. Це був також протест проти комуністичної тоталітарної системи.
Люди неймовірної жертовності, великі серцем і душею є також героями художніх робіт митця. Наш народ завжди має пишатися такими патріотами, брати з них приклад, жити по правді. Зрештою, так як і заповідав наш Пророк Тарас Шевченко.
Олександр Мельник торкається і шевченківської тематики. Знову ж, вона у нього особлива. Бо це погляд талановитого митця, який бачить образ крізь власний дивосвіт любові. Такою є робота “Мені тринадцятий минало…”.
«…Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води…»
А вже в іншій картині прочитується протестний рух, бунтівна натура Кобзаря. Відгомін того дзвону вчувається й нині. Він будить, спонукає до боротьби за правду, проти різної нечисті.
Тому нам вельми потрібно, аби у державі було створено музей історичного живопису. З такою ініціативою вже давно виступають митці, зокрема Олександр Мельник. На жаль, на верхотурі влади не чують.
Але справжні митці все одно йдуть дорогою правди. Бо це потрібно нашому народові.
І дуже добре, що їх підтримують шанувальники, ті, кому небайдуже правдиве мистецтво. Скажімо, в Українському гуманітарному ліцеї художні виставки вже багато років на громадських засадах організовує вчителька мистецтв Ганна Григорівна Снітко.
Скажемо також, що у цьому закладі діє прекрасна Картинна галерея, якій вже чверть віку. А тут – 240 робіт!
Ось вам і краса людських вчинків.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото «Українського репортера»
