У Чилі відкриють меморіальну дошку Соломії Крушельницькій
24 квітня у приміщенні Муніципального театру Сантьяго в Чилі відбудеться урочисте відкриття меморіальної дошки, присвячене видатній українській оперній співачці Соломії Крушельницькій.
“Ми хочемо, щоб пам’ять про її успіх на сценах цієї країни жила, а українці б мали куточок власної культури”, – пояснили у Посольстві України в Республіці Чилі.
У 1897 році Соломія розпочала свої тріумфальні виступи на світових сценах. У межах світового турне вона відвідала багато країн. П’ять місяців гастролювала Південною Америкою. Саме в Сантьяго на неї чекало справжнє визнання. За чилійським звичаєм, на знак найвищої пошани і почестей в театрі випустили білих голубів.
Тут вона відіграла найкращі свої опери “Фауст” Шарля Гуно, “Аїда” і “Трубадур” Джузеппе Верді, “Манон Леско” і “Мадам Баттерфляй” Джакомо Пуччіні, “Лоенгрін” і “Валькірія” Ріхарда Вагнера.
Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання “Вагнерівська примадонна” ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет із написом “Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй”. Успіхи Крушельницької на оперних сценах світу були успіхами і визнанням української музики й мистецтва.
Всесвітньо відомі диригенти Артуро Тосканіні й Леопольдо Муньйоне суперничали – хто надасть кращі умови для виступу. “Я й надалі знаходитиму радість у вірному служінні Вам”, – писав Соломії один з найвідоміших оперних антрепренерів, погоджуючи умови чергового контракту. “Щиро дякуємо за ласкаву згоду виступити у нас”, – розливався соловейком директор Нью-Йоркської Метрополітен-опери Моріс Грау.
Соломія була чи не першою оперною співачкою, яка не шукала покровителів, а розраховувала тільки на власні сили.
“Мільйонери пропонували мені – з умовою, коли вийду за них заміж, – збудувати окрему оперу виключно для мене або радили забувати про свою тяжку професію і обрати собі спосіб життя до вподоби в якій завгодно частині світу: на горах Тибету або на золотистому морському піску”.
Та лише один чоловік зумів завоювати неприступну фортецю її серця – Чезаре Річчоні. Подружжя оселилося у В’яреджо, але Крушельницька продовжувала співати і гастролювати. Прізвище чоловіка вона не взяла, однак дещо змінила своє на італійський манер і підписувалася “Salomea Krusceniski”. Дітей у подружжя не було.
Після його смерті вона залишила В’яреджо і поїхала до Львова – відвідати родичів. Навіть не уявляла, що в Італію більше не повернеться. На заваді стала Друга світова війна, потім – радянська влада.
На схилі років Соломія Крушельницька жила в умовах матеріальної скрути. Її не випускали з СРСР, але й не давали радянського громадянства. Зрештою, громадянство вона таки отримала, але була змушена відписати на користь СРСР свою віллу у В’яреджо.
Померла Соломія Крушельницька восени 1952 року. Її спокій охороняє юний скорботний янгол з лірою.
