Простір “Цінності” та його берегині (+фото)

У Києві на Володимирській вже більше року діє портал Жіночої Сили. Себто Культурно-просвітницький центр «Цінності». Простір Українського духу, сповнений отим всесвітом, де є й витинанки, і віночки, і скрині, і прапори з передової, і Пересопницьке євангеліє. Кожен може завітати і переконатися навіч.

Хто ж тримає «Цінності» на своїх плечах? Знайомимося.

Наталя Федорчук – очільниця Громадського об’єднання Міжнародний жіночий рух «За сімейні цінності», автор ідеї і співзасновниця центру «Цінності». Її посестри, однодумиці та співзасновниці – Світлана Зброй, Ірина Верігіна, Валентина Горбенко, Ірина Гора, Оксана Білозір, Наталія Назаренко, Ольга Гурська.

Понад те – «Спільнота Свідомих Людей»: ті, хто були спершу відвідувачами, а нині спільно із засновницями підтримують життя цього унікального місця в центрі столиці.

Як сказав про «Цінності» співавтор Конституції України Василь Костицький «У часі війни вам вдалося створити центр рівноваги».

УКРАЇНСЬКА ОСЕЛЯ В ЦЕНТРІ СТОЛИЦІ

– Які конкретно цінності сповідуєте в однойменному центрі? – найперш запитую Наталію Федорчук.

– Центр «Цінності» – це один із проєктів Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності», – пояснює пані Наталя. – А сам Міжнародний жіночий рух існує з січня 2019 року. Відтоді неймовірна кількість міжнародних, всеукраїнських і регіональних проєктів реалізовано. При чому, всі – без допомоги фондів, без залучення і витрат бюджетних коштів.
Проєкт «Цінності» ми створили 6 червня 2023 року. Тобто в час повномасштабного вторгнення московитів. То був своєрідний виклик.

Річ у тім, що в цьому приміщенні з перших днів повномаштабної війни зібралися хлопці й дівчата та сформували добровольче об’єднання «Мрія», яке захищало столицю. Тут щоденно перебували більше 400 людей: виходили на пости, поверталися. І коли ворог відступив від Києва, переважна більшість пішли з регулярним військом далі, а ті, хто мав офіційно роботу в Києві, залишилися і досі захищають столицю. Яким чином? Виходять на чергування, пильнують небо щовечора, організовують навчання військовій справі та тактичній медицині. Самі тренуються. Тобто це об’єднання свідомих чоловіків. Звичайно, вони є нашими партнерами. Тому в центрі «Цінності» поєдналися чоловіча й жіноча енергії.

Приміщення перебуває у приватній власності, а будинок є історичною архітектурною пам’яткою. І коли рік тому батальйон змінював свою дислокацію, захисники сказали: «Дівчата, візьміть це приміщення, створіть щось, аби лиш тут не було магазину зброї. Оскільки навколо багато садочків, університетів, парків, тут має бути щось жіноче, культурне, духовне».

Ми з командою зібралися, розуміючи що потрібно буде платити за оренду, і спершу замислилися: яким чином це зробити? Притому, що всі свої проєкти ми фінансуємо власним коштом. Зрозуміли: маємо зробити центр, який стане осередком культури й духовності. Переконані, що культура – це кровоносна система кожного народу. І в часи найважчих випробувань вона перетворюється на духовний щит нації.
Відтак жіноче лідерство в нашому центрі проявляється в духовній, культурній та освітній сферах.

-Який з проєктів «Цінностей» видався найбільш вдалим за рік?

-Упродовж року ми провели більше 320 заходів. Чому? Сутність Центру – творити дім для всіх, хто його зараз потребує. У Києві чимало переселенців та військових, які перебувають на лікуванні. Також ми усвідомлюємо, що кияни, які постійно в часі війни живуть у столиці, також потребують психологічного відновлення й підтримки. Живемо в час, коли кожен розуміє: об’єднавшись із однодумцями, спільно можемо допомогти більше.

Центр «Цінності» є унікальним поєднанням свідомого волонтерства (тут ніхто не отримує зарплату) та сили, згуртованості людей у бажанні робити добро. Нам довіряють і ми високо цінуємо цю довіру!

А виокремити якийсь один проєкт не можу. Можу тільки наголосити на моральних і духовних якостях, які проявляють люди, котрі приходять до нашого центру. Це високоосвічені, духовні, патріотичні українці. Професіонали. Небайдужі. Саме вони роблять все, аби простір «Цінності» існував і міг виконувати свою місію, задля якої був створений.

Знаю: коли завершиться війна, всі, хто став нашими однодумцями, чесно дивитимуться в очі захисникам, їхнім матерям, дружинам, дітям. Напевне, чесний погляд і є найціннішим.

«ЯК ВИ БЕЗ ЧАСТИНКИ ЛУГАНЩИНИ?»

– Для мене це був зовсім новий проєкт, -доєднується до розмови Ірина Верігіна. – Так сталося, що до культурного напрямку раніше я не була дотичною. Але 2014 року, коли розпочиналася війна на Донбасі, бачила дітей, яких ми вивозили з Луганщини в центральні та західні області України. Вони через два-три місяці поверталися зовсім іншими: пізнавали українську культуру, традиції, мову.

Хоча доти, багато хто з них ніколи навіть не виїзджав зі свого села. І коли ці діти поїхали по всій Україні та побачили, яка велика і могутня наша держава, то відкрили для себе цілий Український світ. Я усвідомила: ми повинні більше звертати увагу на культуру. Зокрема, й фінансувати не за залишковим принципом. Упевнена: якби до 2014 року на культуру звертали більше уваги та просували українські культурні цінності на державницькому рівні в усі регіони України – нині була б зовсім іншою ситуація в нашій державі. Ми побачили, як за ці 10 років уже народилась оновлена українська нація.

Тому, коли Наталка Федорчук запропонувала долучитись до проєкту «Цінності» – я одразу погодилась. І пересвідчилася, як багато можна зробити упродовж одного року.

Ми побачили феноменальні речі: люди до нас привозять родинне культурне надбання для того, аби ми його зберегли. Переважно це військові, які вирушають на передову. Але торік з окупації привезли рушник з села Новочервоне Сватівського району. Жінка, директорка Палацу культури села, обмотавши себе рушником, пройшла 8 кордонів через орківські блок-пости. Ми приголомшено спитали у неї: «Як Вам вдалося?» Пояснювала, що прочитала у фейсбуці про наш центр і подумала: «Як ви без частинки Луганщини»?

Із кожного регіону України ми маємо унікальну річ, які разом показують безкрає розмаїття нашої культури. З Одеси – ювелірну порцеляну, яку творить єдиний в Україні митець у цьому напрямку Сергій Вороно. З Криму – неймовірну кераміку Рустема Скібіна.

Кожна річ може«розповісти» цікаву історію про Україну. От одного дня Рустем Скібін прийшов до центру «Цінності», ми запропонували влаштувати виставку його кераміки. Він каже: «У мене її немає»: гончарня залишилася в Криму. А у нас вона є, бо Наталка Пшоняна колись купила в Криму, потім вивезла у 2014 з Луганська у Сіверськодонецьк, згодом під час окупації Сіверськодонецька вхопила чемодан з тарілками Скібіна та перевезла до нас у Київ. Отак українці бережуть культурні надбання свого народу. І ми робимо в нашому центрі все, аби діти, молодь знали і цінували культурну спадщину попередніх поколінь.

КРИЖМО З НІКОПОЛЬЩИНИ
ТА ОБЕРІГ ДЛЯ НІКОПОЛЯ

-Мені пощастило: я – з Нікополя, – продовжує розмову Валентина Горбенко. – Коли переїхала до Києва та міркувала, чим же мені тут займатися, випадково-невипадково зустрілася зі Світланою Зброй, Наталією Федорчук, і була дотична до створення центру «Цінності». Дуже дякую Богу за те, що сталося.

Часто від’їзджаю до Нікополя, бо то зона бойових дій і там у мене багато друзів (мала бізнес). Насамперед зустрічаюся з представниками мерії, які не можуть виїхати, бо від них залежать долі людей. І я – ніби той зв’язківець між центром «Цінності» й Нікополем: вселяю надію на перемогу, показуючи, що людив тилу роблять те, що надихаєінших на добрі справи.

Приміром, ляльку, яку зробила Світлана Зброй, я відвезла і подарувала першій заступниці мера як оберіг для міста Нікополя (там же постійні вибухи). Для мене дуже важливе відчуття причетності до того, аби у серцях нікопольців жила надія і бажання жити. Тому сприяє саме творчість. Бо творчість – це дія, яка приносить радість у життя. Мабуть, це моя місія: саме в цей момент бути провідницею.

На центральному столі в центрі «Цінності» зараз лежить весільний рушник, який вишила майстриня з Нікопольщини. Звернулася до нас з проханням, аби ми допомогли зібрати онука на фронт. Результат її дворічної праці мав залишитися з онуком. Ми, звичайно, закупили амуніцію. І бабуся подарувала рушник нам. Спершу вона мріяла про щасливе весілля онука, на якому побуває. Але війна принесла іншу мрію: бажання, щоб онук просто вижив. А ми допомогли з обладунками, тож подарувала «Цінностям» найціннішу річ.

А ще нам з Нікопольщини передали стародавнє Крижмо – полотно, на яке приймають новонароджену дитину. Це зробила людина, яка більше 35 років очолювала будинок, де народжувались сім’ї, реєструвалися діти: Раїса Кисельова – героїня міста Нікополя.
Серед моїх друзів у Нікополі – всі герої. До війни було 45 тисяч жителів, зараз – невідомо, бо багато виїхали. Але приїжджаю і бачу: скошена трава, чисті тротуари, дороги без вибоїн. Якщо кудись потрапляють снаряди, то на другий день вже максимально все відремонтовано. Дуже сумлінно працює мерія. І люди цінують, розуміючи: місто – живе. Це надихає діяти і дає надію на перемогу. Ми можемо тільки перемогти.

ЛЯЛЬКИ-ОБЕРЕГИ ТА ПОЧУТТЯ РАДОСТИ

-Коли почався коронавірус – закривалася компанія, – розповідає колишня генеральна директорка інжинірингової компанії Світлана Зброй. – І я почала творити. Раніше нічого не робила руками. Ніколи голки в руках не тримала. Навіть не розуміла цього. Мене на «рукотворів» надихнула Наталка Федорчук. З нею я почала мріяти. Мрії почали втілюватися в життя через творчість.

Створили центр – у нього вклали всі світлі сподівання: тут робиться стільки добра! І люди приходять особливі. Маємо чимало щасливих історій, які зродилися в просторі «Цінності»! І це спонукає мене творити нові і нові речі. Бо коли творю – я живу.

-Світлана – творець настрою і щасливої долі, а не просто речей, – доповнює Наталія Федорчук. – І творець позитиву. Творець духовного виміру нашого простору. Маємо її унікальні ляльки. А в Україні оберегова лялька існує ще з часів Трипілля. Скільки добра Світлана вкладає у свої творіння!

В Ірпені й Бучі, де були ляльки Світлани Зброй, будинки залишилися цілими попри те, що поруч все зруйновано. Ці ляльки в Мексиці беруть участь у благодійних аукціонах, за рахунок чого протезуються поранені воїни. Ляльки Світлани Зброй є у Франції та у багатьох посольствах, які допомагають Україні сьогодні виживати.

У Світлани є неймовірні українські вінки. Коли до центру «Цінності» приходять жінки-військові, мами наших безвісти зниклих захисників або полонених, то одягають вінок, дивляться на себе: у їхніх душах – хай спершу на кілька хвилин – відроджується почуття радості, вони посміхаються. Світлана своєю творчістю відроджує почуття радості у тих, хто під час війни її втратив.

ВІДЕО ДЛЯ КОРОЛЕВИ, «БОЙОВА ДРОНІВКА» ТА ДУХОВНИЙ КУПОЛ

-Взагалі наш Центр – унікальний, – веде далі Наталія Федорчук. – В Україні подібних не існує. Дуже хотілося б, аби цей приклад передавався іншим жінкам.

У чому особливість?

Центр створений жінками, яких надихнули чоловіки – батальйон «Мрія». Ми все створили і робимо власним коштом. А ті донати, які є квитками на наші заходи, дозволяють допомагати тим, хто цього потребує.

Простір «Цінності» настільки багатофункціональний, що ми тут проводимо і майстер-класи, і музичні та поетичні вечори, й освітні та етнозаходи, і просто зустрічі з цікавими людьми.

Кожен квиток на захід – то донат людини на добрі справи жіночого руху «За сімейні цінності».

Згадаймо, що ми зробили лише у серпні 2024 року.

Передали сотню аптечок на фронт. Фінансово підтримали театр ветеранів:повірте, вихованці Максима Курочкіна ще здивують світ своїми п’єсами, але зараз їм потрібна допомога.

Доправили візочки нашим захисникам, які втратили кінцівки.

До Дня Незалежності України влаштували виставку «Вишиванки, народжені війною» у Сеймі Литовської Республіки.

Передали мамі Джеріко Магаллона із Каліфорнії запрошення відвідати Україну нашим коштом, щоб віддячити за найцінніше – життя її сина, покладене на захист України. У Міжнародний день зниклих безвісти у просторі «Цінності» прийняли матусь і дружин з усієї України.

Прагнемо для багатьох зробити добру справу. А головне – знайти однодумців. І щоб ці однодумці були чесні і щирі. Розумієте? Центр -для таких.

Простір « Цінності» – то є команда, яка постійно поповнюється. Наразі маємо нове молодіжне крило організації.

Ми – коло жінок , які сповідують цінність сім’ї. Це те, що нині вкрай необхідно Україні. Адже сім’я – осередок, який дозволяє зберегти традицію старших поколінь і передати молодшим.

До нас приходять інші жіночі спільноти. Наприклад, Ротарі-клуб. Це дуже дієва колоборація у благодійних справах через спільні проєкти. Часто навідуються іноземці, які прагнуть дізнатися про історію та культуру України. Нещодавно завітав юнак з Барселони, який каже: «Я у вас почуваюся, як у мами вдома». Побували посли деяких іноземних держав.

Мало хто розуміє, як виживаємо без фінансування. Відповідаємо: кожен з нас в центрі «Цінності» є волонтером. Донатимо на наші справи самі, і проводимо заходи, які формують фонд допомоги.

Воїни, їхні мами й дружини приходятьдо центру постійно. Один з проєктів, який простір допоміг профінансувати – «Жінки ТРО»: організація, де об’єдналися мами, дружини, доньки тих, хто з перших днів війни не були військовими, але пішли захищати Україну, потрапили у полон, в якому вже перебувають 2,5 роки. Повернути їх вкрай важко, оскільки не є військовими, які підлягають обміну.

Але ми знаємо, який відчутний вплив під час обміну має Саудівська Аравія. І придбали неймовірний рушник Олександри Теліженко: в українській культурі рушник – це завжди шлях додому. Записали відеозвернення родичів полонених до королеви Саудівської Аравії, яка є мамою спадкового принца. Жінки ТРО просять королеву, щоб вона допомогла повернути хлопців.

Видаємо «захалявні» книжки на прохання наших захисників

Цьогоріч також фінансували Всесвітній день вишиванки. Вишиванка «Бойова дронівка» була презентована в цей день завдяки саме нашій спільноті. У її авторів – Лесі Воронюк та Олександра Ткачука – була ідея розробити вишиванку, яка допоможе зібрати кошти на дрони. Але не мали фінансування, прийшли до нас, а ми завдяки своїм заходам акумулювали необхідну суму, щоб випустити презентаційний блок. Презентація вишиванки відбувалася також у «Цінностях».

«ТРО-медіа» зняли чудовий сюжет про те, як мама відправляє вишиванку синові, який є оператором дронів на фронті. А найщемливіший спогад, коли після презентації до нас у « Цінності» прийшли бабуся і дідусь. Їхній двадцятиоднорічний онук був оператором дронів, загинув. І дідусь дуже хотів на роковини загибелі піти саме у цій вишиванці, щоб показати, наскільки поважає вчинок онука стати на захист України.

Центр «Цінності» – це безліч історій, які з часом, можливо, стануть окремою книгою. Бо це – спогади різних поколінь.

Підтримуємо 200 дітей з усієї України, які втратили батьків на фронті. Це та ініціатива, яка з’явилася під час ІІІ Всеукраїнського жіночого молитовного сніданку «Майбутнє втраченого дитинства». Ми навчаємо дітей за власні кошти українській творчій майстерності на вибір: хтось вишиває, шиє, плете з бісеру чи малює. А потім допомагаємо дітям перетворювати свою працю на перший заробіток. У нас є дітки, які вже заробляють і по 20 тисяч гривень, частину з яких відправляють на підрозділи, де служили їхні батьки або іншу благодійну справу.

Дівчинка, якій ми оплатили навчання вишивці, принесла нам свою першу маленьку вишиванку як подяку. У той же день до нас на концерт Марії Пежо прийшла жінка з немовляв на ім’я Яким, і ми зрозуміли: вишиванка – для цього хлопчика. Виявилось, що то перша вишиванка у його житті, а мама – переселенка з Донецької області. Таких історій – сила-силенна.

А якось поранені хлопці прийшли розписувати підсвічники. Майстриня, котра їх навчала, – з Бахмута, приїхала до Києва, щоб провести майстер-клас для поранених хлопців, які поїдуть знову боронити Україну…

На столі у просторі «Цінності» лежить Пересопницьке Євангеліє, яке нам передала директорка видавництва «Адеф-книга» Алла Істоміна. Це теж про духовність, бо на цьому Євангелії Президенти присягають на вірність Україні під час інавгурації.

Багато людей дивуються, що ми створюємо проєкти міжнародного і всеукраїнського рівня, не витративши жодної копійки з державного чи місцевого бюджетів, без грантів і без допомоги фондів. Уявіть, що б ми зробили, якби мали таку підтримку!

Наш проєкт «Непорушна стіна України» зараз подорожує Україною. Це – Оранта, викладена з семи тисяч фотокарток захисників, волонтерів, які надсилали нам люди з їхніми історіями. Львівщина, Франківщина, Тернопілля. Образ міститься в храмах, і через цей проєкт священики збирають кошти на підтримку нужденних сімей, переселенців, родин зниклих безвісти чи сиріт. Ми зробили разом з людьми, які приходять до нас, одну хорошу справу, а вона – множиться далі.

Наш фільм «Якби не українці» побував у 18 країнах світу. Телефонували зі Швейцарії, де проводили благодійний аукціон, і показували на початку цей фільм, знятий англійською мовою (це наша молодь зробила): знову зібрали 150 тисяч євро. Україна завдяки фільму відкривається для іноземців та й самих українців: ми багато чого ще про себе не знаємо.

Тобто простір «Цінності» – місце сили, духовності, де пізнають і шанують традиції свого та інших народів. Де є підтримка один одного. Ми всі різні, з різних регіонів України, але нас єднає духовність, розуміння сили інституту сім’ї і любов до України.

Простір «Цінності» також допомагає іноземцям пізнавати Україну. Приміром, запросили турецьке посольство, щоби подякувати їм за підтримку України. Адже байрактари зіграли велику роль на початку повномаштабної війни. Нашу подяку ми вирішили поєднати з презентацією майстерності турецької й української культури. Обрали для цього майстер-клас з вибійки, і розповіли, що в українській культурі за часів Київської Руси це вже була експортна продукція. Схожа майстерність, але з іншим орнаментом, існує в Туреччині, їй 600 років. Вони здивувалися і зрозуміли, що українська і турецька жінки роблять схожі майстерні рухи, декоруючи одяг чи скатертину дляродини: зміст символів відрізняється, а фарба, техніка виконання, матеріали – однакові. Тоді розумієш оцю близькість людей навіть попри різне віросповідання.

Жіноча активність у центрі «Цінності» спрямована на споконвічні українські цінності, які дозволили нашій нації пережити не одне випробування протягом багатьох тисячоліть.

Що центр дає конкретній людині? Війна породжує відчуття зневіри і спустошеності, безповоротності. Люди опускають руки. Але це відбувається тільки тоді, коли біля тебе немає однодумців. А є інший вибір: разом з однодумцями реалізуєш добрі справи задля покращення життя не тільки свого, а й інших.

Простір «Цінності» дав нам великий досвід управління культурним об’єктом, бо вважаємо його культурним об’єктом.
Багатьом даруємо усвідомлення: як багато духовних, сильних, порядних, професійних людей є навколо. Коли вони приходять у наш простір, то розумієш, яка глибока, неймовірно потужна сила є в українцях, в самих людях.

На сьогоднішній момент найбільша цінність – людський ресурс. Війна – лише початок великого шляху. Бо після її завершення буде процес відбудови, реставрації не тільки будинків, а й духовних потреб українського народу.

Ми дуже вдячні вчителям, які приводять дітей на наші етнічні, культурні вечори і майстер-класи. Вдячні викладачам університетів, які приводять студентські групи. Бачимо: молоді люди виходять від нас сильнішими. Дякуємо колективам, які обирають простір «Цінності» для пізнання культури й історії України. У нас побували профспілки державних органів влади та спільноти суддів. І оця колаборація, синергія дозволяє реалізувати сміливі задуми у нашому центрі легко.

Ми просто разом продукуємо духовний купол над Україною. І кожному, кому близька наша ідея, наша волонтерська праця – ми завжди раді.

Ольга ДУБОВИК

Like