Сумна дата: похорон Володимира Івасюка перетворився на непокору людей комуністичній владі
22 травня – сумний день в українській історії. Це дата перепоховання Тараса Григоровича Шевченка у Каневі, а ще 41 рік тому у Льовові поховали Володимира Івасюка.
22 травня 1979 року з усієї України люди збиралися до Львова, щоб проводити в останню путь великого українського композитора.
Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи в навчальних закладах і на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі, – пише “Радіо Свобода”
«Людей тут було дуже багато. Люди стояли по балконах, на дах вилізли, сиділи на деревах. Люди збурились, коли до будинку Володі приїхала машина від консерваторії, «ЗІЛ», з бортами. Чув, як люди говорили: «Ми його на руках понесемо», – пригадує день 22 травня 1979 року друг, шваґро Володимира Івасюка, фотограф Любомир Криса.
24 квітня композитору зателефонували, і він пішов з дому, так більше не повернувшись туди живим. 18 травня повішене тіло митця знайшли у лісі піді Львовом, на території військової частини.
Похорон Володимира Івасюка перетворився у масову акцію. Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах, від будинку до могили. Уздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки.
Попрощатись із композитором приїхали люди не лише зі Львівщини, але й всієї України. Шанувальники Івасюка вигадували різні історії, щоб лише потрапити у Львів. На вокзалі, автостанціях, вулицях – міліція і кадебісти. Вони все робили, щоб затримати на якийсь час якомога більше осіб, щоб ті не потрапили на похорон. Львівські таксисти не брали грошей за проїзд, а львівські музиканти ввечері відмовились грати у ресторанах міста. Це був день жалоби. Дорога від помешкання Володимира до Личаківського цвинтаря була встелена живими квітами. Комуністи боялись, що похорон Володимира Івасюка може перерости в бунт.
«То була перша непокора людей владі. Своєрідний протест, виражений приходом на похорон. Це ж було по всіх організаціях збори, комсомольські, профспілкові, аби людей не пустити. А це не вдалося, так виглядає, що люди просто протестували. Я чув від людей, як вони казали, я подумав – а чого ви мені маєте забороняти на похорон піти? Я піду. А що зробите? Зробите – боротимемось. Перший несанкціонований мітинг до того, що вже було пізніше», – вважає Любомир Криса, дружина якого Галина – рідна сестра Володимира Івасюка.
Люди провели композитора багатоголосним співом «Чуєш, брате мій». Після похорону багато осіб залишились без роботи, потрапили за ґрати. Біля могили Івасюка цілодобово чергували працівники КДБ, вони стежили, хто приходить, спалювали записки, які люди залишали. Кілька разів могила митця була сплюндрована, горіла.
Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях.
На сьогодні вже офіційно Генпрокуратура повідомила, що вбивство талановитого 30-ти річного Володимира Івасюка організували агенти КДБ. Однак для родини це не було новиною.Тодішні працівники КДБ мають реальні імена і, вочевидь, дехто живий досі з тих, хто спланував і реалізував убивство митця. Донині жодне ім’я не розголошене. Натомість кримінальна справа Володимира Івасюка щоразу за роки Незалежності ставала меншою за обсягом. Кадебісти зачистили сліди в справі Івасюка, переконані рідні. Але не змогли стерти пам’ять про нього ніколи, а його пісні донині популярні, й ніхто в Україні не перевершив Володимира Івасюка.
Читайте також:
