Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. Сьогодні – День народження Ліни Костенко
Сьогодні, 19 березня, святкує свій День народження українська поетеса, письменниця та громадська діячка Ліна Костенко. Одній із найвідоміших українок сучасності виповнилося 94 роки.
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
Ліна Костенко народилась 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві (неподалік від Києва) у родині вчителів. У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де дівчинка закінчила середню школу.
У Ліни Костенко було тавро дочки «ворога народу». У 1936 році її батька засудили на десять років концтаборів. Після проголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: «Вашим червоним прапором тільки биків лякати». Ця безстрашність та справжня людська гідність згодом передалися і його дочці.
Перший вірш Ліни опублікували у 1946 році в дитячій газеті «Зірка». А за рік до цього юна поетеса із рук у руки віддала рукописну збірку своїх поезій Павлу Тичині, який завітав до школи № 123 на Куренівці, де вона навчалась.
Ліна Костенко навчалася в Київському педагогічному інституті, після закінчення середньої школи, а згодом – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
Нетерпимість до несправедливості, відчуття власної гідності та непохитний характер спонукали Ліну Костенко стати активною учасницею руху шістдесятників, які боролися за збереження української мови, культури, спонукали відроджувати національну свідомість тощо.
Так, у 1965 році поетеса разом із кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала зробити публічними розгляди судових справ.
Костенко написала збірку віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958), які викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961 р. засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії.
Костенко написала збірку «Зоряний інтеграл», яку заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували. Досить тривалий час вірші поетеси практично не потрапляли до друку.
За книгу «Інкрустації» Костенко отримала премію Франчески Петрарки. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянської академії.
У 90-х роках Ліна Костенко перестала брати участь у громадському житті.
В період «помаранчевої революції» у 2004 р. на деякий час повернулась до громадського життя. Згодом у 2005 році поетеса відмовилась і від звання Героя України, яке їй хотів присвоїти новообраний президент України Віктор Ющенко.
Початок широкомасштабної війни Ліна Костенко зустріла в Києві. у знаменитому 13-поверховому будинку на Олеся Гончара, 52, який ще називають «письменницьким».
Влітку 2022 року посол Франції в Україні Етьєн де Понсен нагородив Ліну Костенко орденом Почесного легіону в Києві. Тоді вона присвятила цю нагороду всім українським воїнам зі словами: «Вони — наш найпотужніший легіон».
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
