Незабутні. Сьогодні Володимиру Івасюку виповнилося б сімдесят п’ять (+відео)
Сьогодні виповнюється 75 років з Дня народження Володимира Івасюка, нашої легенди, нашої гордості і зразка неймовірного патріотизму.
Його земне життя тривало лише 30 років. Але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську пісню модною на весь світ. Феномен Володимира Івасюка у тому, що його пісні до сьогодні звучать, вони популярні, їх знають молоді люди, а сучасні виконавці їх переспівують.
Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у Кіцмані Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.
Володимир Івасюк – це один із творців української естрадної поп-музики. Він встиг написати аж сто сім пісень та п’ятдесят три інструментальні твори.
Першу пісню Володимир склав у 15 років на вірш свого батька «Колискова».
Івасюк – професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав талант до живопису. Його “Червона рута” була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972 року.
“Червона рута”
Вперше зазвучала 1 січня 1971 року. Саме ця пісня стала однією з найбільш популярних українських пісень у світі, “облетіла весь світ і стала супер-хітом останніх сорока років”.
“Водограй”
Написав композицію Івасюк в 1970 році. У виконанні Назарія Яремчука і Мирослави Єжеленко “Водограй” став найкращою піснею СРСР на конкурсі “Пісня-72”.
“Я піду в далекі гори”
Цю пісню Івасюк написав 1968 року, будучи студентом Чернівецького медичного інституту. У різний час пісню виконували Василь Зінкевич, група “Плач Єремії”, Русичі, Марія Яремчук “Квітка Цісик” та інші.
24 квітня 1979 року композиторові зателефонували і він пішов з дому, більше не повернувся. 18 травня митця знайшли мертвим у лісі під Львовом, на території військової частини. Люди проводжали його українською піснею, якою він жив, яку творив, яку зумів зробити популярною, і разом із тим показав світові милозвучність і чарівність українського слова, показав, зрештою, і Україну.
«Це дуже важливо, коли ти пишеш і це одразу реалізується. Тоді ще і ще хочеться. Володя казав, щоб бути популярними, мають бути пісні радісними, веселими, жодного суму. Хоча є у нього «Балада про мальви», але переважно всі світлі у нього речі. Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, оркестр у Києві – з ними працював Івасюк», – згадував поет-пісняр Богдан Стельмах.
Івасюк – це був вибух нової енергії
Чому Володимирові Івасюку вдавались пісні і кожна наступна звучала і була популярною? І це попри те критиканство, яке тоді лунало на адресу молодого композитора з уст іменитих радянських музикантів. До Івасюка були написані популярні українські пісні, але по одному шлягеру від того чи іншого композитора. Івасюк був першим, який створив не одну, а десятки і десятки неймовірних українських пісень. Ніхто раніше такого не робив.
Володимирові Івасюку пропонували переїхати зі Львова у Москву, але він категорично відмовився, а ось про Київ серйозно заговорив перед зникненням і вбивством.
Очевидно, що КДБ вже стежило за ним давно
«Івасюк був не з тих, хто б спокусився на ультрастоличні штуки, він би ніколи, ніколи цього не зробив. Він би не поїхав у Москву. 24 квітня 1979 року композиторові зателефонували і він пішов з дому, більше не повернувся. 18 травня митця знайшли мертвим у лісі під Львовом, на території військової частини. Люди проводжали його українською піснею, якою він жив, яку творив, яку зумів зробити популярною, і разом із тим показав світові милозвучність і чарівність українського слова, показав, зрештою, і Україну.
Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Архіви цієї справи, що зберігаються в москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф “таємно”.
На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори…
“Червона рута” у виконанні Володимира Івасюка, Назарія Яремчука і Василя Зінкевича
