Марко Мельник: “Я просуваю ідеологію української перемоги”
Просто зараз Українська Нація народжує нову еліту. Державотворчу. Ці люди шукають і знаходять шляхи побудови могутньої, самодостатньої України.
До української елітарної когорти належить і мій сьогоднішній візаві – видавець Марко Мельник.
Навіть коротка біографія цієї людини – більш ніж промовиста. Судіть самі.
Народився і зростав у Кривому Розі. Там і пройшов школу студентського самоврядування та здійснив перші кроки у підприємництві. Спробував заробітчанського хліба у Польщі та США. Під час Революції гідності став сотником самооборони Майдану, а 18 лютого 2014 року був поранений під час боїв з «Беркутом». З початком московитської агресії проти України – рушив на фронт добровольцем та отримав позивний «Вирій», а згодом став військовим журналістом. Заснував перший в Україні фронтовий часопис. Безпартійний.
Настільки багатогранна особистість, що через брак водіїв у підрозділі служив також водієм-парамедиком на військовому реанімобілі медичної служби. Брав участь у Широкинській наступальній операції.
2016 року після звільнення зі служби офіційно зареєстрував перше в Україні ветеранське видавництво – Видавництво Марка Мельника (markobook).З 2016 до 2020 року у Видавництві Марка Мельника побачили світ більше 100 книг загальним накладом понад 60 000 примірників. Основна тематика: мемуари, ідеологія, історія, дитячі патріотичні книжки, філософія, українська художня література, мотиваційна література.
2018 року став керівником видавничої референтури, а через два роки – віце-президентом Історичного клубу «Холодний Яр».
Коли московити рушили на Україну великою війною – Марко Мельник вступив добровольцем до 206-го батальйону Територіальної оборони ЗСУ міста Києва. Брав участь в обороні столиці та боях в Ірпені. Заснував медіа-проєкт «Україна мілітарна».Створив та координував міжнародну волонтерську групу Ukraine Direct Support, яка забезпечила воюючі підрозділи автомобілями, розвідувальними дронами, електронікою, спорядженням та медичними засобами на загальну суму понад 12 млн. грн. / 400 тис. доларів (станом на кінець 2022 року).
З 2023 року Марко Мельник відновив та активізує видавничу діяльність. То є людина, якій є що сказати всій Україні. Людина, яка і словом, і дією вже нині докладається до формування омріяної Української України. Втім, про все докладно розповідає він сам.
УКРАЇНСЬКОМУ ВІЙСЬКУ ПОТРІБНА ІДЕОЛОГІЯ ПЕРЕМОЖЦІВ
– Хотілося б розкрити тему ідеології у війську. Пане Марку, не раз доводилося чути від досвідчених людей, що в українському війську не вистачає людей-мотиваторів, ідеологічних наставників. Чому так відбувається, на Ваш погляд?
-Спершу окреслю проблему. Ми програємо савєцькому союзу в ідеології попри факт, що тієї країни не існує. В якому сенсі? У совєцькій армії були політруки. Вони шикували особовий склад військових підрозділів та пояснювали солдатам:
1. За що воюють?
2.Чому кожному воїну потрібна Перемога?
3. Які завдання є наразі (не просто відвоювати певну територію чи здійснити якусь кількість пострілів).
Воякам давали розуміння, що кожен з них – має значення, а всі разом – наближають Велику Перемогу. І люди готові були жертвувати собою заради перемоги.
Це вдавалося з різним ступенем ефективності. Але робота провадилася.
Що маємо в українському війську?
Існує така інституція як МПЗ – морально-психологічне забезпечення. Майже в будь-якому підрозділі є фахівці, офіцери, які займаються морально-психологічним забезпеченням.
Точому ж ми програємо ідеологічно?
Тому що робота зводиться до бюрократії.
Як минає день у офіцерів підрозділів морально-психологічного забезпечення?
Щодня зранку упродовж двох годин пишуть звіти про те, що мають зробити протягом дня. Потім – поїздки на наради. Другу частину дня витрачають на звіти про те, що зробили за день.
У вільний час – займаються СЗЧ (тими, хто самовільно залишили частину), службовими розслідуваннями, порушниками дисципліни: оформляють на кожного звіти, доповідні, проводять службові розслідування.
Тобто фахівці з МПЗ фізично не мають часу на те, щоб працювати над ідеологічною складовою українського війська та війни. Їм просто ніколи працювати з розумом і душею воїна.
Тому ідеологічною роботою займаються часто командири взводів, рот, бригад. І також капелани (там, де вони є). Але це зазвичай особиста ініціатива. А систематичної і систематизованої роботи немає.
Наразі в Генштабі організовується підрозділ, що займається морально-психологічним забезпеченням. У Міноборони також створюється новий відділ МПЗ, що має бути більш зорієнтований на психологічну підтримку й реабілітацію бійців. Але це – не ідеологія.
Ідеологія – це можливість доступу кожного військовослужбовця до інформації, яка дасть мотивацію та бажання воювати. Коли воїни розумітимуть, що кожен з них – важливий елемент у наближенні Перемоги. Коли віритимуть, що перебуваючи на фронті, захищають тих, хто в тилу, насамперед свої родини.
-У контексті нинішньої мобілізації були випадки, коли людей «ловили» на блок-постах та пакували в мікроавтобуси. Але це не додасть мотивації громадянам. Де ж вихід ?
– Справді є величезна різниця: людина, яку змусили щось робити (наразі служити Батьківщині, захищати її), і людина, яка сама йде у військо добровольцем або одразу погоджується на пропозицію вступити до якогось підрозділу. Коли є особисте рішення, то воїн у сотні разів ефективніший, ніж той, якого«заламали» і змусили.
Я таких зустрічав дуже часто. Минулого року їздив на Харківщину і Донеччину. В окопах сидів з чоловіками і запитував:
– Чи довго тут перебуваєте?
-Близько місяця, – кажуть.
– А мобілізували коли? – питаю.
-Пять тижнів тому.
– Навчання тривало тиждень?
– Та не було ніякого навчання: нам видали автомати, форму і – в окоп…
Такі воїни часом не вміють користуватися автоматами. Що вже казати про ідеологію…
-Аби у кожного воїна були підстави вважати себе важливим фактором наближення Перемоги, важливим елементом цієї війни, йому необхідна мотивація. Водночас потрібно вселяти надію на Перемогу в душі людей…
– А причини воювати проти московитіву нас прості. Вони відображені і в недавній нашій історії, і в трохи давнішій нашій історії. Це – наш досвід.
Мало хто знає серед військовослужбовців, що:
1. Ми вже звільняли Крим військовим шляхом від московитської окупації. Сто років тому. Постать Болбочана досі не в усіх на слуху, хоча це той, на кого ми рівняємось і ким пишаємося.
2. Мало хто знає, що ми, українці, двічі палили москву під орудою Сагайдачного. Цей факт теж досі не є для нас чимось очевидним і загальновідомим. Чомусь. Хоча вже десять років воюємо з московитами знову.
3. Мало хто знає, що ми спільно з поляками «ставили» свого царя в москві.
4.Мало хто знає, що Україна воювала з московією щонайменш 30 разів та у 18 війнах здобула перемогу.
5. Факт, що у 100% випадків, коли навколо України об’єднувалися міжнародні сили – Європа, США – ми здобували Перемогу.
Ці факти дають нам реальні документальні підстави вважати: у нас є істотний шанс перемогти московію.
А панічні настрої розвинуться самі: московія їх посіє і без нашої допомоги. Про те, що все пропало. Мовляв, звільнили Залужного – ми програємо. Або американці не проголосували за надання допомоги і ми програємо. Панічні настрої завжди будуть. Це те, проти чого маємо боротися. І ставити на противагу цій інформації наш історичний досвід.
НА УКРАЇНСЬКИХ ГЕНЕРАЛІВ МОЖЕ РІВНЯТИСЯ ВЕСЬ СВІТ
-Акцентуймо увагу на безпосередньому внеску Видавництва Марка Мельника у справу мотивації Українського Воїна. Адже Вам є що розповісти.
-Насправді ми, українці, маємо когорту досвідчених воїнів. Зараз я готую серію книжок, серію інтерв’ю з людьми, які служать з 2014 року та пройшли шлях від рядових до генералів або комбригів. То не «кабінетні» генерали, а ті, які отримували численні поранення, звільняли міста, часом навіть пережили полон. Українські генерали, на яких може рівнятися весь світ. Насамперед – наші співвітчизники. Ті ж американські військові сприймали б досвід бойових українських генералів як надзвичайно цінний. Україна зараз у плані військового досвіду – найбагатша у світі щонайменше за минулі 50 років.
Щодо конкретних кроків і практичної діяльності.
Я з побратимами запускаємо проєкт. Він уже по суті працює. Досягнуто домовленостей з Міністерством оборони, з Верховною Радою, з керівництвом Нацгвардії, з різними бригадами. Хочемо налагодити співпрацю з МЗС. Мета – систематично проводити ідеологічні тренінги – для особового складу різних підрозділів, щоб давати воїнам доступ до важливої інформації. Не лише у вигляді книг, що є моєю основною спеціалізацією (бо не всі читають книжки), а й у вигляді аудіокниг, ютуб-контенту, контенту соцмереж, електронних книжок.
Тому що нині знову почалася тенденція, яку ми спостерігали в 2014- 2018 році: чимало українських військових на дозвіллі почали використовувати московитський контент. «Камеді-клаби» різні. Їм потрібно доносити істину: все вороже стовідсотково містить пропагандивний елемент. Деструктивний. Ми воюємо не тільки з московитською армією, й з «рускім міром», щоб він не поширився на нас, на нашу територію, на наш мозок, на нашу свідомість. Московити це чудово розуміють. І тому ми поки що ідеологічне протистояння програємо. Але у нас є величезна перспектива виграти. Для цього треба, щоб державницька ідеологія стала державною політикою.
А доки державною політикою це не стало, я хочу бути першим, хто створить прецедент. Щоб ми могли з приватного сектору як активісти, волонтери, видавці, письменники, лідери думок системно поширювати переможну ідеологію. По-перше, на військові підрозділи. А по-друге, сподіваємося на співпрацю з МЗС, Кабміном і Верховною радою.
СВІТОВІ ТАК САМО ПОТРІБНІ ПІДСТАВИ ВІРИТИ В НАШУ ПЕРЕМОГУ
– Не секрет, що московія вкладає величезні кошти в інформаційні операції на теренах Європи і світу, поширюючи власні смисли й наративи. Україна має протистояти ворожій пропаганді в тому числі в царині ідеології…
– Авжеж. Ще один ідеологічний аспект пов’язаний з нашими партнерами – американцями, європейцями. Без зовнішньої підтримки наші шанси на Перемогу зменшуються. Не кажу, що їх немає. Але шанси перемогти, або, принаймні, зупинити московію, відбити у неї бажання воювати меншають.
Американцям так само потрібні підстави вірити в нашу Перемогу.
А що може бути кращою підставою вірити в перемогу України, як не наш історичний досвід?
Наші західні партнери мають отримати доступ до знань про Україну в контексті того, що ми 18 разів перемагали московію .
Усвідомити: коли ми, українці, об’єднували світові держави навколо себе в коаліцію , то у 100% випадків здобували перемогу.
Дізнатися про те, що звільнити Крим – це не наша безпідставна мрія, бо ми його вже звільняли військовим шляхом. Також зрозуміти, що у нас є чудовий досвід зміни політичної верхівки в москві.
І якщо ми нині кажемо, що розвалимо московію, поставимо інше керівництво, дезінтегруємо її, розіб’ємо на багато держав, то це не порожні слова, не мрії. Це те, в чому ми маємо досвід. Бо навіть у московитській імперії значну частину політичної еліти складали українці. Саме українці розвалили імперію зсередини. І савєцький саюз розвалили в тому числі українці. У нас є досвід дезінтеграції росії. Ми це здійснювали власними силами. І оце треба американцям та європейцям доносити.
То і є ідеологічна робота.
Тому я просуваю ідеологію Української Перемоги.
Зараз ми налагодили роботу з керівником департаменту міжнародної оборони і співпраці МЗС Генадієм Коваленком. Плануємо поширювати на 43 країни мотиваційний контент, який готуємо для українських військових. Перекладати англійською мовою книги, аудіокниги, ютуб-передачі, електронні книжки, контент для соцмереж. У перспективі – французькою, німецькою, польською.
Тобто будемо через відповідні структури посилювати ідеологічну роботу, спрямовану на світ. Тому що світу так само потрібні підстави вірити в нашу перемогу.
Більшість людей у світі мало знають про Україну. Загалом Україна зараз вважається осередком світового горя. Всі говорять про війну в Україні, наскільки ми бідні й нещасні, у нас забрали території, вбили людей, поруйнували інфраструктуру, окупували міста.
Говорити треба і про це. Але важливо створювати баланс. Тож збалансовуємо цю інформацію фактами, що ми здатні здобути Перемогу, у нас є історичні приклади, коли ми це робили. І у нас є досвід повноцінних перемог над росією. Ця інформація конче потрібна.
Також неоціненним є досвід, який зараз здобувають українські військові. Їхні спогади про військові операції, їхній життєвий шлях, історія деокупації населених пунктів.
Війна має надзвичайну кількість цікавих, неймовірних, карколомних історій. І всі ці історії ми маємо, по-перше, зафіксувати, а по-друге – втілити у контент абсолютно різної форми – від книжок до ютуб-передач та тік-ток контенту. І зробити все це доступним не тільки для українського суспільства, а й для світової спільноти.
-Чому, на Вашу думку, ця робота не провадиться на державному рівні? Чому подібні ініціативи не стають державною політикою?
– Питання риторичні. Але я маю надію, що згода на співпрацю, яку я отримав від різних державних структур (оборонних, дипломатичних, владних) , не буде просто декларативною, а перетвориться з нашою допомогою і на нашому прикладі на державну політику.
Звісно, один колектив видавництва не може охопити весь світ і навіть все українське військо. Тому нам потрібні партнери, за допомогою яких ми могли би це масштабувати. Щоб книги виходили не накладами тисяча примірників, які я можу дозволити собі з особистих заощаджень надрукувати, а щоб були наклади 100 – 500 тисяч примірників. Про Українські Перемоги. Про звільнення Криму. Про історії наших бійців. Про долю наших командирів. Про деокупацію українських міст. Про досвід полону. Про історичний досвід перемог над москвою.
Оце все необхідно масштабувати. Електронний контент легше поширювати: там потрібна тільки реклама і просування. А друкувати книги – затратно. Хоча створення контенту теж доволі затратна річ.
Тому зараз я розраховую виключно на власні сили. Та у недалекому майбутньому хочу залучити людей, які допоможуть масштабувати проєкт до рівня держави і до рівня міжнародної політики. Буду наполягати на всіх майданчиках, у різних державних структурах, щоб українська ідеологія стала державною політикою. Бо поки що ідеологічна державна політика України полягає в тому, що нам треба вижити, не програти. Натомість потрібна ідеологія переможців.
Дивлюся на деяких людей з влади, які реально «запалені» українськими перспективами, і бачу , що у них немає можливості розкрити свій потенціал через те, що вони – держслужбовці. Чиновницький механізм тяжіє до бюрократії та формалізованих правил. І є протидія. Тому не хочу у владу зараз. Хочу показати владі приклад, щоб це стало прецедентом.
Також розумію, що маю можливості, амбіції і бачення, як зробити певні речі , які вплинуть не тільки на мене чи мій підрозділ, а на державницьку площину. Я – професійний економіст-менеджер, здатен організовувати процеси. І хочу, щоб був результат в масштабах країни. Насамперед у Збройних силах.
У перспективі – поширити вплив на всю Україну і на міжнародну політику. Бо, на мою думку, наша міжнародна політика – провальна: ми лише просимо, благаємо, апелюємо, що можемо не вижити. Нам потрібно демонструвати свій потенціал. Він у нас є.
В Україні й українцях сконцентрований такий потужний потенціал, що будь-яка країна світу може позаздрити. Але наше завдання перетворити цей потенціал на реальну перспективу. Наше майбутнє.
Коли ми візуалізуємо майбутнє, якого хочемо досягти, тоді у нас з’являється шанс його здобути. А коли ми впевнені що все пропало, то жодних шансів і не буде. Упадницькі настрої – це найгірше, що може бути. Будь-які заклики до зневіри й опускання рук сприймаю як вороже ІПСО.
Переможемо!
Розмову вела Ольга ДУБОВИК,
світлини з відкритих джерел
