Дещо про вічність українського етносу. Роздуми письменника
Російський воєнний злочинець путін постійно подає з бункера божевільну мачню, що України начебто раніше не існувало, що її “створив ленін” і так далі. А його зомбовані слуги навіть не відають, що український етнос існує «від сотворіння світу». “Український репортер” розміщує статтю відомого письменника Вадима Пепи, чиє дослідницьке, вагоме слово лунає як своєрідний вирок рашистській брехні.
Предки українського роду з першими словами своєї мови зароджувалися на березі річки Десни в усесвітньо відомій Мізинській археологічній культурі. Її вікування – понад ХХІ-ХІV тисячоліття до н. е. Матеріальні й духовні здобутки попередниці успадковує її спадкоємиця, артефакти якої вражають нині в Історико-культурному заповіднику «Трипільська культура» в селі Легедзино Черкаської області поблизу Умані.
Михайло Грушевський без тіні сумніву стверджував: анти – предки українського народу. Візантійський історик і письменник Прокопій Кесарійський із VІ ст. н. е. свідчить:
«Племена ці, Sclaveni й Antes, не управляються однією людиною, а зстародавна живуть у народовладді, і від того у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно… вони вважають, що один з богів – творець блискавки – саме він є єдиний владар усього, і йому приносять у жертву биків і всіляких жертовних тварин».
Чи ж не так само в давньогрецькій міфології з юності людства Зевс – «творець блискавки»? «Єдиний владар» олімпійської сім’ї. «Батько богів і людей». «Божество погоди». Збирає хмари і насилає дощі. При всьому при цьому Прокопій поглиблює:
«Та й ім’я в старовину у Sclaveni й Antes було одне й те ж: у давнину обоє цих племен називалися спорами (розсіяними), думаю через те, що вони жили, займаючи країну «спораден» (розсіяно), окремими селищами. Тому їм і землі доводиться займати багато. Вони живуть на більшій частині берега Істру (Дунаю – В. П.) по той бік ріки». Це коли дивитися із заходу.
Московським законодавцям історичної моди, Б. Рибакову й Д. Лихачову вдалося занурити українську національну свідомість у темінь безпросвітну. Не один з їхніх учнів і послідовників у багатостраждальній Україні, а може, й у зарубіжжі, скрегоче зубами з жалем за незбутнє.
Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь – божества дохристиянських, язичницьких вірувань українських предків. Не страхаймося осудженого понад тисячолітньою «царицею світу» – Візантією – «дохристиянського язичництва». Головне те, що не хто інший, а саме Кий – «творець блискавки». Громовержець. І що його образ виплеканий уявою пращурів українського роду із такого ж давнього давня, як і Зевс давньогрецької міфології.
Літописні «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь» понижені «візантійською ортодоксією» до рівня земних князів. Докладніше про це у виданій 2020 р. моїй книзі «Володар Грому».
Щек переправляє тлінне тіло в пекло, як «брудний, сивий, старець Харон» давньогрецької міфології через річку Ахерон. Українська народна творчість возносить праведні душі в небо. Вони змигують незгасними зірочками. А від грішних – ніякого сліду. Наче й не було їх на білому світі. Так українські предки дбали про совість майбутніх поколінь.
Хорив – пізніше перейменування життєдайного Сонця. Весняного – Ярила й літнього – Семиярила. Либідь – Ранкова Зоря. Вона оспівана в донесених до сучасності колядках і щедрівках, як ніхто інший із літописних «князів».
Ой за стіною, за кам’яною,
А за другою, за золотою,
Дівка Ланпушка вимивалася,
Вимивалася, наряжалася.
На себе брала все золотеє,
А з себе скидала все голубеє.
(Колядки та щедрівки. В-во «Наукова думка. //К.1965. – С. 309).
Кому не втямки, що «за стіною, за кам’яною» – темна ніч. «А за другою, за золотою» – світаннячко раннє. Трави, квіти, дерева – усе, що росте – «вимивається» росою. Благословляється на новий день. Такою є символіка природного з вуст українських предків.
Видатний французький письменник Оноре де Бальзак п’ять разів навідувався до Києва. До Евеліни Ганської, яка жила в маєтку поблизу нинішньої вулиці Липської. Вражений величчю тисячолітнього міста над Дніпром, урівняв побачене з «вічним Римом».
Відродити Кия з такою ж предковічною пам’яттю, як Зевс у давньогрецькій міфології, означає не що інше, як звеличити столицю незалежної Української Держави, примножити її славу в світі. Якби НАН України воскресила доісторичну пам’ять українського народу, то, може б, претендент на довічну владу в московському кремлі не товк воду в ступі про «єдіний народ».
Греція, Ізраїль, Індія, Китай, країни Європи, як і всі інші держави на білому світі, докладають зусиль, щоб утверджуватися зі своєю доісторичною пам’яттю. Багатьом це вдається. Дай, Доле праведна, здобутися на повнокровне відродження незнищенної пам’яті справіку рідної Матері-Землі.
Вадим Пепа, лауреат Літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара.
На малюнку: робота відомого художника Олександра Мельника «По образу і подобію», яка демонструвалася під час бієнале-2020 у Києві.
