В Італії на референдумі зазнала провалу урядова ініціатива реформувати судову систему.
Глова уряду Джорджа Мелоні визнала поразку, написавши про це у соцмережі X.
Як повідомляла агенція ANSA, Італії 22 і 23 березня відбувся дводенний референдум щодо реформування судово-слідчої системи. Серед пропонованих змін – розмежування кар’єр суддів і прокурорів. Якщо зараз після складання єдиного іспиту вони можуть змінювати «ролі», то реформа передбачала чіткий поділ: судді виконуватимуть лише суддівські функції, а прокурори – виключно прокурорські.
Також планувалося реформування Вищої ради магістратури: її планували розділити на два окремі органи – для суддів і прокурорів. Окрім цього, передбачалося створення Вищого дисциплінарного суду та зміна принципів формування органів суддівського самоврядування – частину посад пропонували заповнювати шляхом жеребкування.
Водночас деякі аналітики зазначають, що реформа всеодно не вирішила б, мабуть, найсерйознішу проблему, що переслідує італійські суди країни, — дуже повільний темп судових процесів. Тамтешню Феміду часто звинувачують в упередженості вироків та рішень.
Ми також дещо неприємне скажемо про судову систему Апенін.
Справа Віталія Марківа
У липні 2019 року італійський суд у місті Павія визнав військовслужбовця Національної гвардії України Віталія Марківа винним у причетності до вбивства італійського фотографа Андреа Рокеллі на Донбасі в 2014 році. Його засудили до 24 років ув’язнення.
Прокурори дійшли висновку, що начебто Марків, перебуваючи на службі, допоміг скоординувати вогонь українського підрозділу на групу цивільних осіб, серед яких був Андреа Роккеллі.
Але в основі так званих доказів були… російські матеріали. Це відео, описане як отримане “з відкритих джерел”, “знайдене на YouTube” або “з місцевого телеканалу”, і всі вони мають логотип “Russia Today”. Прокурор Занончеллі заявив, що ніхто не з’ясовував справжність “документа” і він надав його, “щоб показати сам факт його існування для оцінки судом”.
3 листопада 2020 року Міланський апеляційний суд виніс виправдувальний вирок у справі Віталія Марківа. У грудні 2021-го Верховний касаційний суд Риму остаточно виправдав Марківа та зняв усі претензії до України.
Умовний термін контрабандисту Стрешинському
Згадаємо й про інший вирок в італійському місті Турин – цього разу вердикт був надзвичайно гуманним. У 2002 році тут було засуджено міжнародного торговця зброєю, контрабандиста, агента російської ФСБ Дмитра Стрешинського. Йому «дали» 1 рік і 11 місяців умовного покарання, а також зобов’язали сплатити 516 євро штрафу. Ось вам і контрасти: Марківа, чию вину зовсім не було доведено, засудили до 24-х років на підставі російських “доказів”, а Стрешинського просто посварили пальцем. Сліпа італійська Феміда? Це випадковість чи гра під дудку Кремля?
Що це за птаха, Стрешинський? Народився у Києві, мешкав на столичному масиві Нивки, парцював тут певний час. А потім перебрався до росії. У кишені Стрешинського лежали ізраїльський, грецький, російський, казахський, парагвайський паспорти. На початку 1990-х він розгорнув збройовий «бізнес». Був в одній «команді» з російським шпигуном, резидентом спецслужб раші в Україні нардепом Андрієм Деркачем.
Саме тодішній нардеп Андрій Деркач координував дії Стрешинського, організовував медійні та інші провокації проти Євгена Марчука. Із Стрешинським Деркач часто зустрічався в Москві, у європейських містах. Ось такий ворожий тандем. Про діяльність цих ворогів народу я докладно розповів у книжці розслідування “Туринська шахівниця”.
У 1992-1993 роках Стрешинський придбав в Україні чимало зброї та боєприпасів з арсеналів Міноборони. Він оперував документами, що вантаж купує для потреб низки африканських країн. Міністерство оборони України надало дозвіл на вивезення зброї та боєприпасів.
Згодом СБУ з’ясувала, що Стрешинський (фігурував в матеріалах оперативної розробки та спостереження як “Стратег”) мав фальшиві сертифікати кінцевого користувача, тобто офіційні листи від африканських країн виявилися підробкою.
Що ж це за птаха? У кишені Стрешинського лежали ізраїльський, грецький, російський, казахський, парагвайський паспорти.
Народився у Києві в 1962 році, у єврейській родині. Його батько, Яків Руманович, у столиці працював інженером на авіазаводі. Мати, Лариса Іванівна, була заступником директора дитячої музичної школи (згодом вони виїхали до Москви). Батьки переїхали до Москви. Рідний брат Дмитра, мільярдер Іван, був топ-менеджером російського олігарха, мільярдера Алішера Усманова, який є наближеним до путіна. Іван, мільярдер, до речі, – у санкційних списках США, України, європейських країн (він фінансує війну проти України).
Саме тодішній нардеп Андрій Деркач координував дії Стрешинського, організовував медійні та інші провокації проти Євгена Марчука. Деркач був добре знайомий із Стрешинським, часто зустрічалися в Москві, у європейських містах. Ось такий ворожий тандем. Про діяльність цих ворогів народу я докладно розповів у книжці розслідування “Туринська шахівниця”.
У 1992-1993 роках Стрешинський придбав в Україні чимало зброї та боєприпасів з арсеналів Міноборони. Він оперував документами, що вантаж купує для потреб низки африканських країн. Міністерство оборони України надало дозвіл на вивезення зброї та боєприпасів. Згодом СБУ з’ясувала, що Стрешинський мав фальшиві сертифікати кінцевого користувача, тобто офіційні листи від африканських країн виявилися підробкою.
У 1994 році вантажне судно „Jadran еxpress” було заблоковано в Адріатиці спецпризначенцями НАТО за порушення санкцій Ради безпеки ООН і відконвойовано до італійського порту. Стрешинський тривалий час переховувався від правосуддя.
Оскільки слідство зібрало незаперечні докази його причетності до контрабанди зброї, італійська прокуратура оголосила його у міжнародний розшук. В результаті восени 2000 року Стрешинського було заарештовано в Німеччині, етаповано до Італії і там він постав перед туринською прокуратурою.
Шість років (!) Інтерпол не міг (чи не хотів?) затримати Стрешинського, який вільно роз’їжджав світом. А туринський суд два роки розглядав справу Стрешинського. І відпустив… на всі чотири сторони. Після цього Стрешинський з’являється в Москві. Облаштовує неподалік центру міста (!) майстерню з виготовлення мініатюрної та іншої зброї. Він співпрацює з приватною російсько-італійською компанією з виготовлення зброї. І навіть через свого лобіста – віце-прем’єра Рогозіна – планує постачати російській армії та силовикам новий пістолет.
Незадовго до окупації Криму, загарбання частини території Луганської і Донецької областей Стрешинський брав активну участь у створенні в росії організації «ДОН» – Добровольчєского двіжєнія особого назначєния в поддєржку армії, флота і оборонно-промишлєнного комплєкса рф.
Його обрали до президії цього лиховісного ДОНа. Усе це відбувалося під патронатом лютого ворога України Рогозіна і його хижої партії «Родіна». І «Родіну» і ДОН називали «спецназом путіна». Стрешинський став членом військово-промислової ради при уряді російської федерації.
Вже під час широкомасштабного нападу росії на Україну Стрешинський створив бізнес в Чехії – виготовляє пістолети. За даними чеських журналістів-розслідувачів, він зареєстрував підпрємство на підставних осіб. Цей аферист, як стверджують наші джерела, зумів втертися в довіру до високого військового керівництва Чехії. Зрештою, в Україні на початку 1990-х він також був “своїм” в Адміністрації тодішнього президента Леоніда Кравчука.
Сьогодні контрабандист Стрешинський пропонує свою зброю на світових ринках, в деяких європейських країнах його пістолети можна знайти на полицях спеціалізованих крамниць. Цю зброю він навіть запетентував у США.
Отже, добре бачимо, до чого призвела гуманність італійського суду.
Леонід Фросевич, лауреат публіцистичної премії імені Джеймса Мейса
