Вистояти-прожити рік в умовах повномасштабної війни з московитами – вже подвиг і Божий промисел. Тим більш, коли йдеться про виховання нових творчих поколінь українців. Яким був рік, що минає? На цю тему розмірковуємо спільно з Василем Романчишиним – ректором Академії мистецтв імені Павла Чубинського, професором, Заслуженим діячем мистецтв України.
СТРІМКИЙ СТАРТ І ЧУДОВІ РЕЗУЛЬТАТИ
– Василю Григоровичу, в нинішніх умовах рашистського терору можна один рік прирівнювати до десяти . Чим прикметний рік, що минає, для Вас особисто та Академії?
–Насамперед 2025 рік означений вагомою датою: 95-річчям Академії мистецтв імені Павла Чубинського. Це можливість підвести певні підсумки. Подивитися на себе з висоти 95 років. І зрозуміти: чи правильно ми діємо? Врахувати позитивний і негативний досвід. Зібратися з думками. Порадіти успіхам.
Посумувати за людьми, яких, на жаль уже немає в нашому колективі. Це педагоги, які відійшли у вічність. Це наші випускники, котрі молодими покинули цей світ через дії кривавого фюрера, який нищить нашу країну. Вони були на передньому краї оборони і заплатили за наш спокій і мир найдорожчу ціну – свої життя. Нещодавно ми прощалися з випускником 2007 року Валерієм Литвином. Для мене це подвійно трагічна подія, тому що він не просто наш випускник, а син одного з найближчих моїх друзів, з яким майже півстоліття пройшли поруч, тож зростав на моїх очах. Тому особливого святкового настрою нема і не може бути.
Але колектив Академії цей рік прожив, на мій погляд, гідно. Попри всі випробування, які випали на нашу долю. Зберегли контингент. Добре провели вступну кампанію: дали можливість вступити до Академії талановитій молоді з Києва, Київщини і всієї України. Особливо внутрішньо переміщеним громадянам, яких у нас багато. Діти полеглих воїнів учасників війни теж мають можливість навчатися у нас та опановувати науку творчості.
Академія гідно пройшла акредитацію освітніх програм, що дає нам можливість ще 5 років працювати, і бути впевненими у завтрашньому дні. Потрібно наголосити: це дуже вагомий і складний процес, який багато навчальних закладів проходять з великими потугами або не проходять взагалі. Я був на засіданні Національної агенції із забезпечення якості освіти й бачив, як деякі заклади вищої освіти не складали акредитації. І це трагічно, тому що у підсумку неможливо видати дипломи студентам, які навчалися 4 роки. Як пояснити студентові, чому ? Але завдяки тому, що у нашій Академії працюють досвідчені педагоги, ми підійшли до цієї проблеми дуже відповідально, залучили всі свої творчі й наукові сили, тож і маємо результат: акредитація. Як підсумок нашої роботи – можливість ще 5 років здійснювати освітню діяльність.
Водночас колектив Академії працював над утвердженням нашого реноме як наукової інституції. Провели багато науково-практичних конференцій. Головна – щорічна, яку організовуємо вже 6 років поспіль. Коло наших партнерів з кожним роком збільшується. Долучилися такі провідні мистецькі виші країни, як Київський, Одеський та Львівський університети, Національна музична академія . Співпраця з такими серйозними інституціями для нас є честю. Вони нас приймають у своє коло, а ми їх приймаємо як засновників і організаторів конференції, і вони люб’язно долучаються, тому що вбачають у нас рівноцінних партнерів.
Академія мистецтв імені Павла Чубинського як наукова установа видала чимало наукових праць, статей, альманахів, книг за результатами конференцій. Опублікували також багато нотних та репертуарних збірок, оскільки в Україні спостерігається величезний репертуарний голод. Молоді люди не знають, на чому їм вчитися, бо ж нотні видання практично зникли з полиць магазинів. Автори вимагають гонорарів за виконання їхніх творів навіть з навчальною метою. І то правильно, адже твір є інтелектуальною власністю, працю над якою потрібно відшкодовувати автору: він творив і повинен за те мати винагороду. Так є в усьому світі. Не хочемо, щоб ми з одного боку говорили про академічну доброчесність (списувати не можна, наукові праці повинні бути авторськими на 90%), а з іншого – допускали можливість красти нотний матеріал. Неприпустимо красти також і нотний матеріал. Як не можна красти постановку танцю, драматичні твори, на яких виховуються наші юні режисери, і ті, хто навчається сценічному мистецтву. Тому шукаємо баланс. Даємо можливість нашим студентам навчатися , наприклад, на історичному матеріалі. Йдеться про композиторів, які вже не вимагають від нас роялті: тих, які 50 і більше років тому покинули цей грішний світ, тому їхні твори можна вільно використовувати. Але водночас маємо і своїх чудових авторів, які пишуть прекрасні твори та здійснюють перекладення для інструментів. Скажімо, для електричної гітари дуже мало є репертуару, тож береться скрипковий класичний матеріал і перекладається для електрогітари.
Так студенти стають віртуозами. Якщо студенти на багатому музичному матеріалі виховуються і ще й хорошими педагогами – це дає гарний результат.
Тобто ми шукаємо способи і засоби жити і творити так, щоб це було гідно, чесно і не викликало у наших студентів якихось роздумів на тему: нас вчать бути доброчесними, а тим часом ми беремо чужу фонограму і під неї співаємо, тоді як на цю фонограму хтось зробив аранжування, хтось зробив запис (все це – кошти), а ще хтось написав музику і теж розраховує на гонорар.
Отже, навчити митця не так просто і не так дешево. На жаль. Але ми обрали цю дорогу і нею йдемо. Переконаний, що звертати нікуди не будемо. Адже Академія, здійснивши стрімкий старт, за короткий час досягла чудових результатів. Тому не зійдемо з дистанції.
Тим більш – за крок до сторіччя. Звичайно, ми повинні вже замислюватися, якими увійдемо у сторіччя. Що подаруємо Київщині, Києву, Україні у свій столітній ювілей.
Словом, 2025 рік був дуже вдалим для Академії. Наші студенти перемагали на Всеукраїнських олімпіадах , брали участь у різних наукових симпозіумах як доповідачі, у міжнародних конкурсах і фестивалях.
Звісно, часто це відбувалося онлайн, тому що виїхати кудись дуже важко. Але були й безпосередні поїздки на міжнародні творчі змагання, де наші студенти завжди отримують гран-прі або перші місця, чи принаймні включені до трійки призерів. А конкуренти – доволі серйозні.
У НАШИХ СТУДЕНТІВ ВКРАДЕНО ВЖЕ 4 РОКИ НОРМАЛЬНОГО ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ
–Чи маєте якісь рецепти або способи, як молодій людині, студенту, протистояти емоційній напрузі й нестабільності через ворожі обстріли?
–Так, рік був успішним. Але все затьмарено війною. Тривогами. Смертями. Руїнами. Безсонними ночами. І емоційне тло навіть від тих перемог, яких ми досягли, приглушене бідою, яка, на жаль, ніяк не може завершитися на нашій землі.
Вважаю , що у наших студентів, цих молодих людей, вкрадено вже 4 роки нормального людського життя. Це ті роки, коли вони могли вільно пересуватися, подорожувати, закохуватися, гуляти цілу ніч до світанку, поєднувати навчання з особистим життям, не боячись, що прилетить. Цинічно нахабно вкрадених 4 роки.
Особливо якщо зважити на те, що наші студенти теж не просто споглядають, а переживають все, що діється: у когось загинув батько, у когось – мати, чийсь родич воює і щодня в тривозі, у когось зруйнували будинок чи знищене майно. На моє переконання, це позначається на загальному емоційному тлі.
Але молодість є молодість. Закони природи ніхто відмінити не може. Студенти все одно живуть і позитивними емоціями. Тому що неможливо обійти те, що тобі призначено Богом і природою. Звісно, у них є певні розваги: вечірки, вечори відпочинку. І навіть творчі змагання набувають обрисів розрядки. Хвилини радості. Відновлення. Розслаблення. Тому в сьогоденні, як мовив поет, радість і сум обнялися. Студенти радіють гарним оцінкам, хорошим курсовим роботам, гарно зробленим дипломним постановкам. Хоча все затьмарюється тим, що коїться з нашою державою, з нами.
Наші студенти їздять з різдвяною програмою всюди, зокрема, вже відвідали Бровари, Софіївську Борщагівку, Сквиру тощо. Нас не лякають відстані й негода: йдемо до людей, І тут є подвійний позитив: насамперед даємо можливість людям відчути свято. А якщо їдемо до тимчасово переміщених, то можливо люди вперше почують колядки і щедрівки, оскільки жили у зросійщених районах і для них це відкриття. То є водночас промоція Академії: їдуть наші викладачі, студенти. Кожну зустріч використовуємо для того, щоб заявити: є Академія, яка має гарні традиції та чудових викладачів. Рівень викладання кожен може прослідкувати, дивлячись на студентів, які приїхали з концертом. Маємо насичену концертну програму під егідою 95-річчя Академії. І водночас віншуємо Різдвяно-новорічний цикл свят.
А ще тримаємо місію: привчити людей до святкування Різдва 25 грудня спільно з усім світом. Хочемо бути частиною цивілізованого світу, тож не повинні плентатися у хвості кирила і його кривавої пастви, яка навіть в Україні, попри злочини рашистів, все одно є його послідовниками.
Головне моє побажання на Новий рік: мир на нашій землі. Бажано, аби цей мир був справедливий, а не ціною втрат територій України.
Бажаю того, чого купити не можна: миру і здоров’я. Усе решта – досяжне.
Розмову вела Ольга ДУБОВИК
