“Син дивився вперед, як у вічність, збирався у свою дорогу”. Спомин батьків полеглого воїна розриває душу

Батьки полеглого воїна – Святослава Горбенка (Скельда) – розмістили в соцмережах свій сердешно-тужливий і надзвичайно болісний спомин про сина, коли він прийняв Присягу боронити Україну понад усе.

У цьому образку, який написали батьки солдата, десь віддзеркалюються і взаємини багатьох батьків і дітей в годину неймовірного напруження усіх душевних клітин і нервових струн: іти на войну чи ні, заручитися батьківсько-материнським благословенням чи просто з думкою про  рідненьких – про маму й тата – вирушити на фронт… І ці хлопчаки приймали для себе головне рішення. Як же їх багато в неньці Україні! З кожним роком стає все більше й більше цих солдатиків-журавликів (наших Героїв!), які відлетіли назавше, які вирушли у свою останню дорогу. Чому, чому? І ми з невимовним сумом кажемо, защораз повторюючи, що жоден народ у світі не має стількох полеглих Героїв. Неправильно це, несправедливо.

Редакція “Українського репортера” розміщує спомин Сергія та Лариси Горбенко.

“2-го серпня наша родина згадує завжди. То був День Присяги Святослава 2 серпня 2014 року. Найвідоміше його фото –  саме з Присяги. Це ми з ним разом стоїмо. Я посміхався, а він дивився вперед… як у вічність. Я посміхався – щасливим був, а він – серйозним… Не передбачав я і не чекав цього, а син… збирався у свою дорогу…

День був сонячний, яскравий і всі курсанти – випускники військової кафедри на базі Харківського танкового училища і їх наставники – офіцери, і їхні чисельні родини, що приїхали привітати дітей, – всі були щасливі.

То був урочистий день – випуск молодих офіцерів запасу – молодших лейтенантів. Одним із них був і наш Святко.

Ці фотографії завжди болісно переглядати. І водночас дуже світло, як і цей День. Бо ми були разом і він живий був з нами. І ніхто з нас не чекав, що через два місяці він виконає свою Присягу в бою в Донецькому аеропорту.

Так, тоді вже йшла війна, так, вже гинули солдати, але ми, як і нинішні сучасні батьки, в яких ще син не пішов до війська, в той День забули про війну. Ми в страшному сні не могли передбачити, що нас чекає. Ми тоді просто раділи закінченню чергового важкого етапу нашого життя.

Ми раділи що син успішно закінчив військову кафедру і тепер зможе нарешті остаточно присвятити себе закінченню університету – стати фахівцем японістом.

Про те, що він відкладе це до кінця війни і через два тижні вирушить до навчального центру «Десна» ми не знали. Але він знав. Ще тоді він все вирішив.

Це зараз бачу в його очах на тих фото і в тій підкресленій серйозністю і старанністю, з якою він, карбуючи крок, підійшов з автоматом до прапора і полковника.

Багато хто з його однокурсників сприймав тоді все дійство просто як необхідну формальність і навіть святкову, тимчасову, яку треба пройти. Втім, для Святослава це була не формальність, а ще один крок на його шляху, крок до його Долі і до Вічності.

Треба знати, яким він був веселим і жартівливим в дружній компанії і як іронічно ставився до багатьох офіційних дійств. Але… не до Присяги.

З їхнього випуску на війну пішло тільки двоє: Святослав і його товариш по військовій кафедрі Сергій, який воював в «Азові». Вони свою Присягу виконали і свої погони підтвердили. Тому так болісно нам було, коли майже три роки поспіль після загибелі сина МО відмовлялося навіть посмертно надати ці погони Святославу, бо не зможе вже він подати і закінчений диплом бакалаврату.

Дякую шляхетному серцю «Редута» – командира Святка в ДАПі і тим нормальним офіцерам МО, які врешті-решт цю несправедливість виправили і офіцерські погони його йому вручили (посмертно).

Втім, це була просто данина пам’яті Святослава-Скельда. Для нас – не просто формальність, а важливий етап його і нашої Долі, так як колись була і Присяга для Святослава.

 

Останнім часом він все частіше і частіше заполоняє мої думки і, як завжди, із піснею. Він чомусь приходить завжди разом з піснею і з нею відгукується в душі. На цей раз чуються рядки старої солдатської афганської пісні, яка як про нього, та і, мабуть, про всіх його небесних братів – НАШИХ ДІТЕЙ – ЗАХИСНИКІВ ВІТЧИЗНИ:

«Так что ты, кукушка, погоди,
Мне сулить чужую долю чью-то.
У солдата – ВЕЧНОСТЬ ВПЕРЕДИ,
Ты ее со старостью не путай.»

 

Сергій ГОРБЕНКО (Sergio Alessandro Gorbenko з Lesya Gorbenkо)

Про Святослава Горбенка ( Скельда) “Український репортер” розповідав тут

 

Леонід Фросевич

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 + seven =