Сутінки об’єднаної Європи. До 60-річчя Євросоюзу

Олександр КАРПЕЦЬ

60-річний ювілей ЄС вийшов не надто радісним, а в Україні він взагалі лишився майже непоміченим.

Причина мінорної тональності є очевидною – низка проблем, які спіткали ЄС останнього часу. Утім, ці проблеми закладалися протягом усієї історії унії.

Початком ЄС вважається Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), укладений 25 березня 1957 року шістьма країнами-співзасновницями: Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Німеччиною, Францією.

Великобританія, що зараз є головною проблемою ЄС у зв’язку зі своїм виходом, була такою від самого початку. Вона увійшла до ЄЕС лише у 1973 році, причому на особливих умовах, оскільки цьому тривалий час перешкоджали і зсередини, і ззовні. Зокрема, проти виступав тодішній президент Франції Шарль де Голль. Разом із Британією, до ЄЕС увійшли Данія та Ірландія.

У 1981-му до ЄЕС прийняли Грецію, заледве вона звільнилася від диктатури. Це було суто політичне рішення через очевидну неготовність країни у соціально-економічному плані. Те ж саме стосується Португалії та Іспанії, які були прийняті до ЄЕС у 1986 році. Наслідки Європа відчула під час кризи–2008.

Співтовариство дедалі більше дрейфувало від суто економічного об’єднання до справжньої інтеграції. У 1978 р. було створено Європейську валютну систему, що привело до єдиної валюти. У 1979-му відбулися перші вибори до Європарламенту. У 1985-му було укладено Шенгенську угоду.

Після розпаду СРСР процес євроінтеграції посилився.

У 1992 році підписали Маастрихтську угоду про утворення ЄС, країни-члени якого зобов’язувалися провадити спільну зовнішню та безпекову політику. Почалися приготування до запровадження спільної валюти.

Відновився процес розширення тепер уже ЄС. Проте не всі розвинені країни увійшли до нього. Норвегія та Швейцарія відмовилися від вступу на референдумах. Але 1 січня 1995 року до ЄС вступили Австрія, Фінляндія та Швеція.

Наймасштабніше розширення відбулося у 2004 р. До ЄС вступили колишні країни радянського блоку: Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія. Увійшли також країни Балтії: Естонія, Латвія, Литва. А також Словенія – уламок колишньої Югославії. Крім того, вступили дві середземноморські країни: Кіпр і Мальта.

У 2007 р. до ЄС вступили ще дві країни колишнього радянського блоку: Болгарія та Румунія. У 2013 р. увійшов ще один уламок Югославії – Хорватія.

Сьогодні до ЄС входять 28 країн, включно з Великобританією, яка через два роки вийде із співтовариства, якщо нічого не зміниться.

Коротко про економічні причини єврокризи

50-річчя ЄС у 2007 році святкували на тлі глобального економічного буму та єврооптимізму. Стратегічний курс на розширення ЄС і поглиблення інтеграції вважався єдиним вірним. Кризи довкола союзу та протиріччя усередині намагалися не помічати. В ЄС чомусь вирішили, що введення єдиної валюти позбавить країни від циклічних криз, відомих як цикли Кондратьєва. Поглиблювалися протиріччя між багатими країнами півночі та бідними країнами-«свинями», що отримали таку неполіткоректну назву від абревіатури PIGS: Португалія, Італія, Греція, Іспанія.

Серйозною пересторогою став провал прийняття конституції ЄС на референдумах у Нідерландах і Франції у 2005 р. Пом’якшений варіант документа був ухвалений в 2007 р. у вигляду Лісабонської угоди.

Фінансова криза 2008 р. започаткувала нинішні проблеми ЄС. У 2013 р. був оголошений вельми сумнівний вердикт про те, що криза в Європі начебто скінчилася. Дійсно, економіка Німеччини поволі зростає, але стабільного економічного піднесення по всій зоні євро не спостерігається. У цілому, «закінчення кризи» звелося до того, що шляхом маніпуляцій, «затягування пасків», кредитування з перекладанням проблем на майбутнє і банальної емісії на деякий час було призупинено фінансові обвали у країнах PIGS. Але ці кризи у будь-який час можуть відновитися, спровокувавши кризу єврозони у цілому.

Кризові явища мають глибокі корені та давню історію, але при створенні ЄС та єврозони на них не звертали уваги із суто політичних міркувань. Країни PIGS ніколи не вписувалися у фінансові нормативи єврозони. Мова йде, перш за все, про показник зовнішнього боргу по відношенню до ВВП, дефіцит бюджету, низку інших параметрів. Це стосується Іспанії, що є четвертою економікою Європи, та навіть Італії, що є третьою економікою. Ба навіть у Франції, другої економіки, з макроекономічними показниками завжди були проблеми.

Жертви демократії

Вельми негативним чином вплинули гострі кризи на периферії ЄС, в які втягнувся Євросоюз. Після втручання західної коаліції на чолі зі США до Іраку, ця держава фактично припинила існування, перетворившись на розплідник тероризму з суцільним кровопролиттям.

У 2011 р. так звана арабська весна почалася поваленням президента Тунісу та багаторічного єгипетського «фараона» Мубарака. Згодом розпочався конфлікт у Лівії, що палає і досі, а країна фактично припинила існування. Зрештою, спалахнув громадянський конфлікт у Сирії, спочатку проти режиму Асада, але згодом він перетворився на війну всіх проти всіх, в яку втрутилися зовнішні сили.

Спочатку Європа усіляко вітала увесь той безлад, вважаючи його «торжеством демократії», активно втручалася у конфлікти в деяких країнах, хоча було очевидним, що скоро все це відгукнеться їй масовою міграцією з Африки та Ближнього Сходу. Утім, вакханалія зростала, і Заходу довелося із полегшенням заплющити очі на те, як у Єгипті військові на чолі з генералом ас-Сісі цілком не демократично усунули від влади «братів-мусульман» та президента Мурсі, обраного демократично. Ситуація в Єгипті дещо нормалізувалася.

Але кривава війна у Сирії, до якої втрутилася Росія, безперервний безлад у Лівії, куди також втягується Москва, кривава вакханалія в Іраку спричиняють наплив мігрантів до Європи, зростання усередині ЄС соціально-економічних, етнічних, релігійних проблем.

Криза в Україні та втручання до неї Москви ще більше висвітлили величезну неспроможність ЄС навіть на своїх ближніх кордонах.

Європою крокує євроскептицизм

Окрім національно-релігійних проблем, криза в Європі загострила соціально-економічні протиріччя. Тому, крім націонал-радикального євроскептицизму, посилюється лівий євроскептицизм – рух «Подемос» в Іспанії, грецька «Сіріза». У Франції беззаперечних успіхів на президентських виборах досяг харизматичний ліворадикальний кандидат Жан-Люк Меланшон, який у царині євроскептицизму не поступається націоналістці Марін Ле Пен. Після резонансних виборів у Нідерландах, другою за чисельністю партією стала євроскептична Партія свободи одіозного Герта Вілдерса. Міцнішають євроскептицизм та антиісламізм у Бельгії.

В Італії проблема євроскептицизму стоїть давно і серйозно, чим користуються популісти на зразок «Руху п’яти зірок» та «Ліги Півночі».

Відносно стабільною поки що є ситуація у Німеччині. Тут євроскептики не зуміли набути критичного впливу, а Меркель має поки що всі шанси лишитися при владі після виборів восени 2017 р.

Відтак ситуація з підтримкою ЄС у самому ЄС виглядає якщо не критичною, то і далеко не ідилічною

Що буде далі?

Очевидно, що стратегія подальшого масштабного розширення ЄС, поглиблення інтеграції аж до створення єдиної євродержави хоч і не зазнала остаточної поразки, але відсувається на дуже далекий план.

29 квітня 2017 р. відбудеться саміт ЄС, на якому буде розпочато дворічний процес виходу Великобританії. Навіть полум’яні єврооптимісти визнають, що після цього вже не буде так, як раніше. А як саме буде – ніхто достеменно не знає.

Знову поширюється ідея Євросоюзу «різних швидкостей». Мовляв, хто хоче мати більше досягнень євроінтеграції – мусить більше покласти на вівтар її.

Утім, різний рівень інтеграції вже давно має місце, але це не вирішило жодних проблем. Наразі діють три угоди, що передбачають різний ступінь інтеграції: членство в ЄС, членство у зоні євро, участь у Шенгенській угоді. Членство в ЄС необов’язково тягне за собою участь у Шенгенській угоді. Не всі країни ЄС входять до зони євро.

Поки що члени ЄС Великобританія та Ірландія підписали Шенгенську угоду на умовах обмеженого членства. Британія, Данія, Швеція, Польща, Чехія не увійшли до єврозони. Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Ліхтенштейн не входять до ЄС, але вступили до Шенгенської зони.

Окрім різношвидкісної Європи, існує альтернативний сценарій – звузити коло завдань, що стоять перед ЄС, але вирішувати їх ефективніше. Однак яким є перелік цих завдань та якими є способи їхнього вирішення – поки не зрозуміло, і все лишається на рівні розмов.

Обрання сценарію або якоїсь комбінації має бути найближчим часом у контексті виходу Британії. Але якщо зважити, що у ЄС нічого швидко не вирішується, то питання може затягнутися надовго, а події будуть розгортатися стихійно.

Наприклад, вельми вірогідним є сценарій, відповідно до якого поглибляться розбіжності між країнами, що входять до єврозони, і тими, що входять лише у ЄС. Нагадаємо, що нині до зони євро входять Австрія, Бельгія, Греція, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Словенія, Словаччина, Фінляндія, Франція. Поза зоною євро: Болгарія, Великобританія, Данія, Польща, Румунія, Угорщина, Хорватія, Чехія, Швеція.

Вкрай цікавим є питання, в якому вигляді ЄС підійде до наступного, 70-річного ювілею…

Олександр КАРПЕЦЬ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Олександр Карпець

Олександр Карпець

Публіцист, журналіст.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × one =