Братва зірвала процес над “Беркутом”

Судять колишніх “беркутівців”. Звинувачують в убивствах майданівців. На лаві підсудних, у прозорій скяній “клітці” Святошинського суду — п’ятеро.  Важкі, колючі погляди. Деякі  опускають низько голови, коли бачать, що фото чи відеокамери “наїжджають” на них.

10 січня суд розпочав допит потерпілих. Першим до мікрофона підійшов Володимир Голоднюк, батько Устима Голоднюка, Героя України, який загинув 20 лютого 2014 року на Інститутській.

Й розгорнулося полотно розповіді — батьківські думки про сина. Як Устим допомагав рятувати дівчат під час міліцейської розправи біля Стели на Майдані, як згодом він із захопленням показував батькові революційний Хрещатик, як обох закрутив отой шалений і справедливий вир спротиву банді Януковича.

Голоднюк-старший допомагав укріплювати снігову барикаду на початку Інститутської, а молодший кинувся у самісіньке пекло. Це тоді по майданівцях вже стріляли. Володимир Васильович каже, що постійно намагався телефоном зв’язатися із сином. 20 лютого, приблизно о 9.45, Устим ще устиг коротко перемовитися з батьком — біг, поспішав витягнути пораненого з-під обстрілу.

Мені довелося бачити загиблого сина, закривати йому очі. В мене був шок”, – злетіли такі пекучі слова із батьківських вуст.

Раптом за десять метрів, у коридорі, поруч із судовою залою зчинився  якийсь регіт, хтось весело й безтурботно проводив час. Головуючий у справі суддя Сергій Дячук не витримав — попросив зачинити двері. І саркастично висловився: мовляв, люди відпочивають під такий музичний супровід, весело їм, бачте.

Під час перерви стало відомо, хто за животи брався від сміху. Прийшла група молодиків й влаштувала флешмоб у залі. Нібито закривавлені пов’язки на головах, “поранені”…

Їхній поводир голосно скомандував російською:

– Братва, вы пришли протестовать против продажной судейской системы! Поняли? Мы, активисты, — за наказание виновных!

Представники братви — молодики студентського віку  ­-  тупо мовчали, а було, що й сміялися. Розгорнули гасла. Здійняли крикняву. Співали з чужого голосу?
– На Майдані було вбито мого чоловіка, а ви смієтеся, – обурилася одна із жінок у судовій залі.
– Мы смехом показываем свое отношение к тем событиям, – знайшовся на ось таку оригінальну відповідь поводир братви. Ще й дорікнув:

– Я воевал. Ветеран…

Спір, гамір. І — російська… Товклося до того, що судове засідання після перерви не відбудеться. Так і сталося. Суддя заявив про неможливість продовжувати того дня процес. Вигуки: “Ганьба!” Знову — сміх, веселі обличчя братви.
Потерпілий Володимир Голоднюк кладе документи до валізи, одягається.

Весела і тепла компанія “флешмобівців” залишає зал. Ніхто із цих активістів навіть не поцікавився, чи потрібна якась допомога родичам Героїв Небесної Сотні, як живеться сьогодні сім’ї Володимира Голоднюка, які у нього плани.

Братві не цікаво, що Володимир Васильович Голоднюк відразу після судового засідання їде на фронт. Він вже третій рік поспіль, як волонтер, допомагає нашим воїнам. Мчить туди, де земля двиготить і де  зовсім не до реготів. Його маршрут — в окопи, на лінію Докучаєвська, на Світлодарську дугу. Везе хлопцям те, що замовляли: снайперський комплекс, тепловізори, біноклі, термобілизну, взуття…

Мені каже сокровенне: шкодує, що не міг тоді, на Інститутській закрити сина собою. Устим прожив дуже гарне життя, але й дуже коротке. Це також почув із вуст мешканця Збаража Володимира Голоднюка.

Й чомусь так пече на серці. Що ж це за братва така? Хто її викликав? Кому знадобилося зірвати судове засідання? Після обідньої пори суд мав оглядати речові докази — скажімо, пробитий шолом Устима Голоднюка. Не вдалося…

Чи туди б’є братва? Справді, суспільство має безліч питань до служителів Феміди. Багато хто з виконавців злочинного режиму в суддівських мантіях ще сидять у своїх теплих кабінетах.

Чому до сих пір не покарано колишню суддю Печерського суду Світлану Волкову, яка випустила з-під варти лиховісного командира спецроти “Беркут” Садовника? Чому Волкова не за ґратами? Панове громадські активісти, розгорніть протест біля Генпрокуратури, біля помешкання Волкової, зрештою, біля житла начальників судової системи. Ось де поле для пресингу! Запитайте у тих, хто волокитив справи про розстріл майданівців, хто гальмував роботу Генпрокуратури!

Або ось свіжий приклад. Голова Уряду Володимир Гройсман звернеться до Національного антикорупційного бюро України з проханням перевірити рішення Апеляційного суду Києва повернути громадянці Італії 1 мільйон доларів, які вона намагалася незаконно вивезти з України.

Під час розгляду даної справи представнику митниці у суді навіть не надали слова. Суддя одноосібно зачитав рішення суду і закрив засідання. Уявляєте? Це Апеляційний суд міста Києва – обурився прем’єр-міністр.

Хто судить несправедливо, у того має земля горіти під ногами. Але ж у нас цього немає. Чому?

Леонід ФРОСЕВИЧ

Леонід Фросевич

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 + 3 =