Завдяки таким патріотам, як Ганна Счасна, Дніпро заговорить українською
У Дніпрі патріоти пишуть подяки власникам крамниць, які спілкуються українською мовою і спонукають до цього продавчинь. Про це розповіла нашому виданню мешканка міста Ганна Счасна, вдова загиблого воїна Андрія Широкова, псевдо – Сім’янин.
Пані Ганна дуже занепокоєна мовним питанням. Тут майже не чути рідної мови: ані в міському транспорті, ані на вулицях, ані у парках та скверах. “Забули” про неї і в торговельних закладах. На жаль, є мешканці, які споглядають зневажливо на тих, хто спілкується українською, бо вважають, що це – “селюки”, “село”… До того ж, постійно ображають: “Що ви лізете з цією мовою…” Ось такі манкурти мешкають у Дніпрі.
Їм байдуже, що за цю мову на сході з путінською бандою воюють кращі сини України, що протягом століть за право називатися українцями, говорити та писати материнською мовою, самим господарювати у своїй хаті загинули мільйони співвітчизників, що це — наша одвічна земля, ми тут господарі, а не виродок Кремль.
І чоловік пані Ганни Андрій, батько п’ятьох дітей, поклав голову на Світлодарській дузі саме за такі цінності.
Наша співрозмовниця обурюється, що у місті є ще чимало вивісок і назв з радянських часів, тобто процеси декомунізації тут дуже повільні.
А нещодавно Ганна Григорівна віч-на-віч зіштовхнулася з дніпровськими манкуртами. Завітавши до крамниці “Фурнітура”, жінка попросила продати червоно-чорні стрічечки, щоб діти сплели гарні браслети.
Продавчиня вперто повторювала: “Красно-черные, черно-черные?”. Коли я запитала: “Ви що, мене не розумієте?”, вона згребла товар із прилавка і сказала мені: “Ничево не продам вам”. Побачивши, що я знімаю її на телефон, вона вихопила його в мене з рук, оббігла прилавок і, схопивши мене за косу, почала тягти з крамниці зі словами: “Пашла вон!”. На майданчику біля інших крамниць вона далі тримала мене за волосся і кричала про те, яке я маю право їй щось “гаваріть і делать від, шо не панімаю язик”…
Далі вже були: виклик поліції (котра пояснювала мені, що вони по закону “імеют право гаварить на удобном язике”), приїзд небайдужих українців на мою підтримку, складання протоколів і опитування сліпо-німих свідків, моя заява у відділок про напад на мене і фізичне та психологічне насильство. Буденні справи…
“Люди, ми не можемо мовчати. Закликаю всіх не мовчати, підтримати вдову героя, допомогти їй морально і матеріально!”- відгукнувся на цю жахливу ситуацію президент історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль.
Звичайно, пані Ганна знайшла підтримку серед українців. Але винуватицю не покарано іменем закону. Пора би владі визначитися також з правовою оцінкою дій поліцейських. Хоч після цього інциденту крамницю вже зачинено, є інформація, що торгували тут без належних документів.
Ось деякі відгуки в соцмережах:
Оксана Атаман: “ Честь і хвала вам, Ганно, за все! І за те, що виховуєте аж п’ятьох діточок, і за те, що відпустили чоловіка на війну, і за те, що й сьогодні допомагаєте військовим , а найбільше, що перейшли на українську мову в повністю зрусифікованому Дніпрі та чітко її тримаєтесь. Хай Бог вам допоможе все перетерпіти і дочекатися справжньої української перемоги!”
Bohdana Kostiuk: “Якщо влада і закон не втрутяться, отже, знову активним українцям доведеться брати на себе підтримку і захист української мови. Подавати позови до суду на тих, хто принижує мову та її носіїв; бойкотувати установи і заклади, де нехтують українською мовою. Може, і шини доведеться під окремі крамниці і ресторани тягати”.
Як добре, що у житті пані Ганни та її діточок є і світлі сторінки. Одна із таких подій — поїздка до Києва. Якось Ганна Григорівна в Дніпрі випадково зустрілась з волонтером, священиком, отцем Сергієм. Він запросив цю сім’ю на гостини до столиці.
– Такого вирію подій, зустрічей з неймовірними людьми, розваг для дітей і продуманої програми нашого перебування я не очікувала, – розповідає Ганна Григорівна. – І усе це завдяки отцю Сергію.
Сім’ю дніпрян поселили у будиночку для паломників, влаштували екскурсію територією Михайлівського монастиря, показали дзвіницю, де, до речі, діє Музей Революції Гідності. А далі столичні стежки-дороги привели гостей до Музею води, а потім до такого знаного закладу громадського харчування, як “Піца ветерано”. Саме тут для дітей влаштували майстер-клас з приготування піци.
– Самі готували… Всі їли! Це — неймовірно! – передавала своє захоплення пані Ганна, для якої “Піца ветерано” — це ще й чудова зустріч з друзями, наприклад, учасницею АТО Інною Грищенко (псевдо Пума).
Наступного дня у дніпрян були нові, незабутні враження.
– Мені дуже пощастило, що ми потрапили до мистецького об’єднання “Остання барикада” на презентацію книги «Чорні перемагають. Спомини про прадідів козацтва 72-ї бригади», упорядником якої є письменник Роман Коваль. – Дізналися багато цікавого, познайомилися з чудовими патріотами, – згадує пані Ганна і дякує усім, хто допомагав під час перебування у Києві.
Побільше би таких прикладів у нашому житті. Бо українці — прекрасні люди. Не забуваймо про це.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Світлини з альбому Ганни Счасної
