Вертеп на війні «мочить орків»
Вертеп на війні «мочить орків». Приїзд волонтерів на фронт – завжди свято. А з щедрівками і колядками у повній антуражній «екіпіровці» – то взагалі дійство не для слабких духом.
Заходимо до бліндажа і з порога:
Коляд, коляд, коляда!
Окупантам всім тризна!
Сепарам і ваті – дулі!
А рашистам всім – по кулі!
Або:
Коляд, коляд, колядин!
Я на фронті не один:
Мочимо ми орків разом,
Щоб повиздихали зарази!
І якими б втомленими не були бійці, посмішки з’являються на їхніх обличчях одразу. А якщо додати ще кілька міцних слів про орків – то взагалі за животи тримаються!
У ситуаціях, коли трагічне – поруч, без гумору не вижити. Жоден психолог не досягне такого ефекту за хвилину. Є серед бійців унікальні хлопці, як, наприклад, Мула з 72-ї бригади, що відразу декламує свої варіанти коляди. Але вони із дуже гострим перцем…
Колядування на передовій – то не для слабкодухих! Питаю, чи був у них концерт коли-небудь? Сміються: тут концерти з феєрверками кожну ніч… А от такий – ніколи, бо сюди всі бояться приїздити… Бо війна йде…
Обстріли Авдіївки дуже сильні, трохи тихіше у Красногорівці і Верхньоторецькому на Світлодарській дузі… Вночі – їзда з вимкненими фарами, а ніч наступає дуже швидко… Потрапили раз під «трасера», як бійці називають шалену перестрілку без важкої зброї… Довелося трохи чекати, потім боєць провів нас у темноті.
На четвертий день подорожі складається враження, що у більшості бійців – неначе одне лице…
Пригадую випадок, як одного вечора воїн вихвалявся, що його тесть – патріот навіжений, і що лише з такими ж навіженими волонтерами-патріотами, які їздять на передову, він хоче мати справу… Зранку вітаюся з бійцем і кажу: «То як із твоїм тестем зв’язатися? Дай телефон». Бачу здивування на його обличчі й тільки тут усвідомлюю, що це – не вчорашній боєць…
І все це – живі історії, а не заїжджена платівка телебачення з однією і тією ж картинкою про війну…
Юлія ЗУБРОВА
