Шокувальні свідчення звільненого з полону українця про те, що Червоний Хрест служить окупантам
Червоний Хрест повинен стояти на сторожі Женевських конвенцій і контролювати права військовополонених.
Українські військові, перебуваючи в російському полоні, завжди мають надію, що одного разу в дверях їхньої в’язниці замість мучителів та душогубів з’являться представники Міжнародного комітету Червоного Хреста. Це могло би припинити їхні тортури та бодай трохи покращити умови утримання. Однак, як розповів один зі звільнених з полону українців, деякі люди, які прикривалися прапором цього руху, відверто принижували наших бійців.
Про це повідомляє ТСН.
Міжнародний Червоний Хрест існує близько століття. Як пояснює речник Міжнародного комітету Червоного Хреста Олександр Власенко, місія цієї організації – допомагати населенню, цивільному населенню, яке страждає внаслідок збройного конфлікту або іншої ситуації насильства.
Також Червоний Хрест стоїть на сторожі Женевських конвенцій і, що для нас зараз пріоритет, контролює права військовополонених, шукає їх.
Костянтин Кожекін, офіцер бригади “Азов”, тепер займається питаннями військовополонених. Два роки тому захисник Маріуполя і сам перебував у полоні.
“Питної води не було протягом всього полону. Я втратив 27 кілограмів”, – пригадує він умови утримання.
Упродовж 4-х місяців він пробув у в’язниці в Оленівці – у місці, яке досі для нас усіх відзивається холодом у кістках. Там на момент теракту з боку рф перебувало 193 людини. Чому МКЧХ не прийшов туди – до українських військовополонених?
“Стосовно Червоного Христа — ось мій особистий досвід. Коли ми виходили в полон, нам роздали якісь папірці, де ми відмітили прізвище, ім’я і контактний номер телефону назовні. На цьому вся співпраця закінчилася”, – розповів Костянтин.
В Оленівській колонії “гаранта безпеки” наших військовополонених, за словами Кості, не було жодного разу.
“Вони приїздили лише раз, ще до нашого приїзду туди. Вони подивилися на умови, які їм показали [окупанти], можливо, облаштували декілька приміщень і показали Червоному Хресту. Потім ми не бачили їх жодного разу”, – каже він.
Рідні полонених Оленівки в той момент теж сподівались на Червоний Хрест. Однак, здавалося, статусна організація знає ще менше про злочин, ніж вдови загиблих там в’язнів.
“Вони казали, що планують туди поїхати, зробити розслідування, все зафіксувати, але цього не сталося. Коли повернулися у вересні хлопці в Великому обміні, вони вже почали розповідати, як це сталося”, – каже Ольга Андріанова, вдова одного з полонених.
Та деякі відомості МКЧХ з Оленівки все ж отримало.
“У нас не було дозволу туди потрапити. Коли сталася трагедія в Оленівці, ми на наступний день буквально спрямували запит і, на жаль, до тіл деяких ми мали доступ, і ми потім брали участь в тому, що ці тіла переправляли. А до живих людей, на жаль, ні”, – розповів ченик МКЧХ Олександр Власенко.
Звісно, це підняло хвилю обурення. Гарантам Женевських Конвенцій дорікають за бездіяльність і підозрюють: чи не підіграє Міжнародний Червоний Хрест агресору?
Близько року тому нашій колезі Каті Осадчій вдалося провести день в головному офісі Міжнародного комітету Червоного Хреста в Женеві. Вона тоді поставила низку гострих запитань, відповіді на які в перекладі з дипломатичної мови по суті означають – у Женеві визнають, що кремль плює на всі договори і правила. І Червоний Хрест безсилий.
“Ми можемо цю претензію, так би мовити, переправити державам. Вони взяли на себе обов’язки – зокрема, допускати нас до військовополонених. Та, звичайно, що ми не можемо взяти з ноги відкрити двері в’язниці”, – пояснює речник МКЧХ.
“Вони нам в полоні прямим текстом казали, що нам ці всі Женевські конвенції до одного місця”, – пригадує Костянтин.
А військовий медик Орест Грицюк, який провів у полоні 9 місяців, в одному з інтерв’ю розповів, що Червоний Хрест за весь час бачив лише раз – у Горлівці. І це було не найкраще знайомство.
“Вони з нас сміялися, обзивали нас свинями. Їжте, жеріть, українські свині, щоб потім не казали, що вас погано годували”, – пригадував він розмову з нібито представниками Черовного Хреста.
Однак ким насправді були ті люди точно невідомо. Міжнародний комітет переконує — їхніх представників там точно не було.
“Річ у тім, що у нас є в нашій делегації і громадяни України, і громадяни інших країн. Але є одна єдина річ, яку здійснюють лише громадяни третіх країн. Це відвідини військовополонених”, – пояснив речник МКЧХ.
Тобто росіян в тій делегації бути не могло. То хто ж тоді видавав себе за Міжнародний комітет?
За словами Ореста Грицюка, за вимовою та зовнішністю – це були слов’яни, з русявим волоссям. Єдиний варіант, який напрошується — відвідували полонених представники російського Червоного Хреста, якій регулярно роблять закиди та висувають звинувачення. Нещодавно український омбудсмен Дмитро Лубінець вимагав розслідувати діяльність російського ЧХ через порушення принципу нейтральності. Подейкують, вони постійно співпрацюють з “Z-патріотами”.
Чи потрібен МКЧХ?
Два роки лунають скарги на бездіяльність МКЧХ. Говорять, що ця структура стала пережитком. Хоча в самому Міжнародному комітеті Червоного Хреста кажуть, що просто не оприлюднюють всі свої досягнення. А ще – дотримуються принципу нейтралітету.
“Оцей нейтральний статус нам дуже допомагає якраз потрапляти до місць утримання під вартою. Зокрема, до Абу Грейб, в Іраку, тієї сумнозвісної в’язниці. Потрапляти туди дозволяє саме наш нейтральний статус”, – переконує Олександр Власенко.
В Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими кажуть – саме таємність і мовчазність є запорукою того, що вони мають хоч якийсь доступ до місць, які росія ретельно приховує.
“Росіяни не отримують українських військовополонених у спеціальних таборах. У них є понад 100 місць, які фактично є тими самими місцями, де вони утримують засуджених за кримінальні злочини. Навіть фізично, географічно дістатися до цих місць буває важко. Плюс росія, звісно, не дає повного доступу і тому працювати з такою країною дуже складно”, – пояснює представник Координаційного штабу Петро Яценко.
Тут переконують, що за останній рік робота МКЧХ в росії таки почала давати плоди. Утім тільки почала! Бо 40% захисників, що повернулися з російського полону вважалися безвісти зниклими. І це означає, що МКЧХ нічого про них не знала. І це гірка оцінка за найголовніше завдання міжнародної організації. Навіть в Іраку в них виходило краще!
