На подвір’ї оселі, де мешкають батьки воїна-добровольця “Скельда”, було піднято Державний прапор України

У Вишгородському районі Київської області, на подвір’ї оселі, де мешкають батьки воїна-добровольця, Народного героя України Святослава Горбенка (“Скельда”) сьогодні, 23 серпня було піднято Державний прапор України. Флагшток для стяга встановили цього ж місяця.

На цю щемку й особливу церемонію приїхали захисники Вітчизни, легендарний командир оборони Донецького аеропорту, Герой України, полковник Олександр Трепак (“Редут”), однодумці родини Горбенків. Завдяки сприянню й допомозі “Редута” на території цієї приватної садиби замайоріло синьо-жовте знамено.

Святослав Горбенко був одним із хоробрих “кіборгів”, які під командуванням “Редута” билися з лютим ворогом в Донецькому аеропорту.

Доброволець “Скельд”, боєць 1-ої штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, разом з побратимами показали усім нам, зрештою усьому світові, які вони, українські воїни, що означає для них рідна земля і чому наш народ ніколи не зможе перемогти будь-яка орда.

На запитання що допомогло «кіборгам» вистояти у цій борні полковник Олександр Трепак відповів так: «Вважаю, що у кожному із нас ніби озвалося щось предковічне, наче із сивої давнини:

«Хлопці, вам треба тут стояти!» І оте напутнє ніби вчувалося: «Ми не можемо вам скрізь допомогти, але тут разом з вами тримаємо цю твердиню». Напевно, тоді кожен із воїнів відчував ці невидимі ниточки невидимого духовного зв’язку… Ми розуміли: нам треба тут СТОЯТИ! Пліч-о-пліч, один біля одного. Про інше навіть не думалося».

І досі упам’ятку слова “Редута” про “кіборгів”:

“Хоч я на той час і був полковником, але тоді, у цих хлопців я навчився у першу чергу бути українцем. Можливо, мені потрібно було для цього 40 років прожити, дослужитися до звання “полковник”, щоб зустріти їх у терміналі Донецького аеропорту, щоб ми дали зрозуміти один одному хто ми такі, що це – наша земля і що ми маємо робити. А чи молодий ти, чи – старий, чи маєш досвід чи ні, у тих умовах не мало ніякого значення. Найголовніше, щоб ти був по духу біля цієї землі, щоб розумів, де – твої побратими, а де – ворог. Все просто. І наші хлопці стояли… Вони стояли на своєму місці, не відходили…”

“Скельд” є прикладом жертовного служіння своєму непероможному народові, своїй нації.  Сьогодні, 23 серпня, у День Державного прапора України гості подружжя Горбенків у дружньому колі розмірковували і про майбутню перемогу над російськими загарбниками, і про те, що необхідно зробити аби це сталося, і про те, що відчувають воїни у моменти смертельної небезпеки під час двобою з московитським ворогом.

Зринуло і питання гуманності щодо полонених ворогів, про те, як мають реагувати на це і воїни, і суспільство. Ніякого прощення катам і вбивцям! Говорили щиро, без зайвого пафосу, висловлювали те, що на серці.

Сергій Олександрович Горбенко, батько Святослава, сказав, висловивши тверде припущення: якби син сьогодні був серед нас, то, певно, він служив би у  3-му Окремому полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго, яким донедавна командував полковник Олександр Трепак.

Святослав мріяв про армію, закінчив військову кафедру (йому присвоєно звання “молодший лейтенант”, посмертно). Батьки хлопця кажуть, що перед ним відкривалася блискуча кар’єра науковця, він знав кілька іноземних мов, навчався у трьох вузах. В Інституті філології Національного університету імені Тараса Шевченка Святослав опановував японську мову. Не судилося…

Дуже шкода, що від нас йдуть такі люди. Одвічна шана полеглим героям.

Про Святослава Горбенка також читайте:

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.