На фронті знову поранено українських воїнів. Чи здатні наші генерали берегти своїх солдатів? Коментар
За минулу добу збройні формування Російської Федерації 7 разів порушили режим припинення вогню.
Штаб Операції об’єднаних сил повідомляє:
“Загарбники обстріляли наші позиції із мінометів калібру 82 мм, ПТРК, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Українські підрозділи діяли адекватно обстановці і вживали необхідних заходів щодо придушення вогневих засобів противника.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” на підступах до Новолуганського російські найманці, у вечірній час, двічі вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
В районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід” ворог застосував протитанкові ракетні комплекси поблизу Новоселівки Другої. Під обстріли з автоматичних станкових гранатометів та великокаліберних кулеметів потрапили українські захисники неподалік Павлополя. По опорних пунктах у передмісті Авдіївка противник задіяв гранатомети різних систем та великокаліберні кулемети, а біля Кам’янки агресор відкривав вогонь із мінометів калібру 82 мм, ручних протитанкових гранатометів та стрілецької зброї. Неподалік Мар’їнки окупанти використовували великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю.
Троє воїнів Об’єднаних сил отримали поранення, а ще один – бойове травмування.
Наші захисники, утримуючи оборону, діяли відважно та дали ворожим підрозділам гідну відсіч. За даними розвідки, минулої доби було поранено трьох окупантів. Відчувши на собі рішучість дій військовослужбовців Збройних Сил України противник припинив свої злочинні наміри.
Від початку поточної доби російські збройні формування в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” поблизу Оріхового відкривали вогонь з автоматичних станкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. У відповідь наші військовослужбовці рішуче застосували чергові вогневі засоби та припинили ворожі провокації”.
Від редакції “Українського репортера”. Сумно, що майже щодня зазнають поранень українські воїни. Як убезпечити солдатів від куль, снарядів і мін російських окупантів? Це є надзвичайно складним питанням для українського військового командування, очевидно. Але ж наші генерали зобов’язані берегти своїх солдатів! Чи сповна використовують вони весь арсенал засобів і методів, які напрацьовані воєнною наукою упродовж віків, зрештою вітчизняним досвідом ведення бойових дій в сучасних умовах гібридної війни? Мабуть, що ні. Інакше не було б щодня цих поранень. Загибелі на передовій найкращих синів України.
Сьогодні читаємо рядок з фронтового зведення: “Відчувши на собі рішучість дій військовослужбовців Збройних Сил України противник припинив свої злочинні наміри”.
Лише сьогодні противник “відчув рішучість дій”? А вчора, позавчора? А місяць тому? Рік тому? Окупанти щодня гатять по наших позиціях. А де ж наші постійні (вдень і вночі!) “рішучі дії”, якими так вихваляються українські генерали? Чому ці “рішучі дії” лише на півдоби чи на добу “заспокоюють” окупантів? Розумію, генерали кивають на центральну владу… Утім, це не звільняє їх від обов’язку дбати про життя воїнів.
Читаємо також, що “противник припинив свої злочинні наміри”. Знову ж: припинив стріляти до вечора, до ранку? А завтра вкотре вдарить скаженим вогнем по українських укріпленнях. І наш військовий штаб традиційно буде інформувати: “Відчувши на собі рішучість дій військовослужбовців Збройних Сил України противник припинив свої злочинні наміри”. І так зо дня в вдень. Шостий рік…
Вірю: настане день, коли ця дика орда навіки припинить свої злочинні наміри і Кремль сконає. Вдавиться українською землею. Ми повинні зробити так, щоб цей день якомога швидше настав. У цих московитських тварюк має щодня горіти земля під ногами. Чуєте, панове генерали! Вдарте так, щоб їм заціпило не на день, не на два, а бодай на рік! Щоб на московію потягнулися доввжелезні камазівські каравани з вантажем “200”! Щоб ця антиукраїнська покруч і різна наволоч зарилася в землю глибоко-глибоко!
Процитую фрагмент статті Івана Забіяки, науковця, історика, журналіста:
“Проти нас воюють тому, що ми дозволяємо, ми даємо привід своєю толерантністю, тому, що користуємося «я нічого не знаю», а не справжнім – «перший ворога стрічаю». І стрічаю не хлібом-сіллю, а зі зброєю в руках, з тією жорстокістю і ненавистю, яку ворог проявляє по відношенню до нас. З такою жорстокістю і ненавистю, щоб страх від них передавався з покоління в покоління століттями! Щоб назавжди відбити бажання воювати з нами.
Проти нас воюють підмінами понять, смислів, маніпуляціями. Нам їх нав’язують століттями, а ми нічим не протидіємо. Діяти треба абсолютно їхніми ж методами і засобами, щоб вони були в шоці. Діяти на випередження, вдаватися до таких же маніпуляцій, підмін, використовувати їхні ж слабкості, ницості. Треба просто знущатися з них.
Є таке прислів’я: «Харашо там, гдє нас нєт». Це їхнє прислів’я! Правдиве і щире. Його я знайшов в Інтернеті за назвою: «Русские народные пословицы и поговорки. Серия «Школьная библиотека». Тут і маніпулювати, ніяких підмін робити не треба, бо справді: їх немає в Прибалтиці, в Польщі, в Германії і там не так, де вони є – в Абхазії, в Придністров’ї, в Україні, в Сирії. «Гдє ногой ступіт – трава нє растьот» (Там само). Це ж яка їхня правда! Чи не напрямок протидії та гібридної війни проти московії?
Ми здатні, ми зможемо перемогти на історичному, культурному, мовному фронті проти московії.
І це важливіша перемога, визначальніша. Зможемо, бо за нами Правда. І цією Правдою треба зарядити десятки мільйонів мізків, починаючи з дитинства. І не має значення чи хата з краю, чи в центрі. Головне, щоб ми були єдиними, активними, одностайними. Якщо цього не станеться, то не «воріженьки», а ми згинемо, «як роса на сонці».
Леонід ФРОСЕВИЧ
