Промова Президента Порошенка під час “Параду військ” з нагоди 26-ої річниці Незалежності України (+відео)
Президент України Петро Порошенко за традицією виголосив промову на військовому параді в Києві з нагоди річниці Дня Незалежності. Президент, як завжди, багато говорив про Росію-агресора і прикрасив свій виступ влучними приказками та цитатами. “Український репортер” наводить повний текст промови голови держави.
Ваша святосте!
Ваші блаженства, всечесні отці!
Шановне українське воїнство!
Високоповажні іноземні гості!
Дорогі співвітчизники і українці всього світу!
Сьогодні начебто і не кругла дата. Не ювілей. Але двадцять шостий рік Незалежності все ж таки став особливим. Він виявився щедрим на кілька позитивних подій. Вони залишать свій слід в нашій історії і вплинуть на наше майбутнє.
На двадцять шостому році Незалежності ми успішно завершили боротьбу за ратифікацію Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Щоб заблокувати цей процес, Москва доклала ще більших зусиль, ніж свого часу до зриву підписання самого договору.
Є така приказка:
«Собаки брешуть, вітер віє, а караван, наш український караван – іде».
Першого вересня, через тиждень, Угода набирає чинності і стає для нас дорожньою картою реформ. А дорога у нас одна – широкий євроатлантичний автобан, який веде до членства в Європейському Союзі та НАТО.
На двадцять шостому році Незалежності на цьому шляху ми зруйнували візову завісу. Громадяни України отримали заслужене право вільно подорожувати до країн Євросоюзу. Угода про асоціацію і безвіз – це те, що є переконливим свідоцтвом про наш остаточний – де-факто і де-юре – розрив з імперією. З тією, яку Рональд Рейган назвав «імперією зла». Сподіваюся, присутній тут міністр оборони США Джеймс Меттіс підтвердить коректність цитати. А от за точність визначення ручаємось вже ми, українці, – бо відчули його на власному досвіді.
На двадцять шостому році Незалежності ми, нарешті, вийшли із глибокого шоку, болю і випробувань, які спричинила для української економіки російська гібридна агресія. Відновили зростання ВВП, і подальші прогнози – позитивні. Це створює можливості до поступового відновлення рівня життя українців.
Про те, що найгірше, найважче, найболісніше вже позаду, можна говорити доволі впевнено. З одним лише застереженням. Ми не знаємо, що в голові у «того, хто сидить за порєбріком» і посилає до нас тих, про яких сам каже «их там нет».
Найменше, чого хоче Росія, так це успішної України. Наче вона взагалі ніякої України не сприймає. І тому в кремлівських «лабораторіях» то Новоросію видумують… То, як-от зовсім нещодавно, проголосили Малоросію.
Ну що на це скажеш?
«Нехай собі як знають, божеволіють, конають, – а нам своє робить!».
І хоча це рядок вже радянізованого Павла Тичини, він цілком годиться як наша відповідь росіянам.
У нас нема жодних сумнівів, що попри всі труднощі, Україна буде успішною. І українці будуть успішними. Незалежність дала нам шанс, якого ми не можемо змарнувати. Дивимося в майбутнє і йдемо вперед!
Погляньте на цей Майдан. Не на трибуну, а на плац. Тут, перед вами – справжня еліта українського суспільства, наші захисники і гаранти Незалежності. Дозвольте повторити те, що я вчора тут на Майдані казав, відкриваючи виставку зброї та військової техніки. Це навмисно, до речі, так задумано, щоб вона не промайнула та поїхала, а стояла. Щоб її можна було уважно роздивитися у всій красі та у всій силі.
Так от: найміцніше «залізо» в нашій армії – це те, з якого зроблені наші воїни.
Це – 42 Героя України! Зараз я можу назвати імена сорок третього та сорок четвертого.
Двадцятитрьохрічний лейтенант Василь Тарасюк, мужній оборонець Авдіївської промзони – однієї із самих гарячих точок на теперішній лінії зіткнення.
І капітан Євген Лоскот, який в чотирнадцятому році зупинив рух колони російських військ в бік Щастя. Потрапивши в оточення, останньою гранатою він підірвав себе, вигукнувши при цьому «Слава Україні!»
Укази про присвоєння їм найпочеснішого звання підписані мною сьогодні. Двісті учасників параду ще раніше відзначені державними нагородами за фронтову звитягу.
Двісті тисяч пройшли через шість хвиль мобілізації. Вже близько ста тисяч – зараз добровольцями пішли служити за контрактом. 130 тисяч воїнів із бойовим досвідом зараховані до мобілізаційного резерву. І у разі загострення ситуації – готові швидко повернутися до строю.
Це – армія, яку підтримує весь український народ. Це по-справжньому народна армія!
Шановні співвітчизники!
Ми схиляємо голови перед пам’яттю героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімося кожній українській родині, яка втратила чоловіка чи сина, матір чи доньку.
З особливим болем саме в ці дні згадуємо героїв Іловайська. Їх підступно атакували регулярні підрозділи російської армії, які вдерлися на нашу землю – без оголошення війни, як колись Гітлер.
Вічна пам’ять воїнам, які полягли в боях за вільну, незалежну Україну.
Вічна їм слава!
І прошу вшанувати хвилиною мовчання українських воїнів і мирних громадян України, які загинули у війні що її розв’язав російський агресор. Загалом, понад десять тисяч українських життів – на совісті Кремля. Повік не забудемо, і не пробачимо ніколи. І нікому!
Дорогі українці!
Це вже не вперше, коли Москва намагається придушити українську Незалежність. Про це нагадують знамена, які з хвилини на хвилину відкриють парад. І прапори Першого Українського полку імені Богдана Хмельницького та Третьої Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки. З російсько-більшовицькою ордою вони билися ще на початку минулого століття.
Є три головних висновки з літопису Української національної революції минулого століття, які варто знати кожному. Ми маємо бути сильними і приділяти належну увагу своїй армії для того, щоб не годувати чужу. Сто років тому це зрозуміли надто пізно.
Ми маємо бути єдиними. Навіть найміцніші мури впадуть, якщо всередині фортеці панує внутрішній розбрат. Сто років тому саме він став причиною втрати державності. Але ще давні мудреці казали:
«Мужність творить переможців, єдність творить непереможених».
Маємо шукати і триматися за союзників. Сто років тому залишилися сам-на-сам з Росією, а вижили тільки ті нові держави, які мали належну зовнішню підтримку.
Тепер все інакше. І я впевнений у нашій армії. Вона є в найкращій формі, ніж будь-коли – і це, до речі, оцінка європейських аналітичних центрів. Але попереду ще багато роботи із її зміцнення та модернізації, набуття нею повної сумісності зі стандартами НАТО. Ми шукаємо і знаходимо асиметричні та ефективніші рішення, щоб в тривалій історичній перспективі стримувати російську армію – найбільшу в Європі і третю в світі.
Україна готова дати жорстку військову відсіч агресору в його спробі піти у наступ. Але все ж таки ми виходимо із пріоритетності мирного, дипломатичного, політико-правового шляху повернення Донбасу та Криму.
Я впевнений у наших союзниках. І для нас є надзвичайно символічною участь зараз, в цьому параді, керівників оборонних відомств і військовослужбовців Збройних Сил Великої Британії, Грузії, Естонії, Канади, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії і Сполучених Штатів Америки.
Нарешті, я впевнений і в тому, що нам вистачить розуму і сил, щоби політичну боротьбу всередині країни утримувати в межах європейських стандартів цивілізованих стосунків влади та опозиції. Щоби ворог не зміг підірвати нас із середини. Щоби «п’ята колона» і не думала підняти голови. Щоби отаманщина не руйнувала основ державності. Словом, щоби в політичному протистоянні ми самі себе не знищили.
Що додає оптимізму? Російська агресія згуртувала нас в єдину політичну націю. Традиційні українські хутори, – де що не хата, то обов’язково з краю! – об’єдналися в єдину патріотичну родину, яка відстояла свій спільний дім.
Постало громадянське суспільство небайдужих, патріотично налаштованих людей, яке є ключовим моїм союзником в проведенні реформ.
Ми пізнали реальну ціну справжньої свободи! Наша Незалежність народом омріяна, на референдумі узаконена. І народом захищена від зазіхань з боку Росії!
Саме через те, що сьогодні такий великий день, розмову про наші старі проблеми і нові виклики, свідомо залишаю на будні. Вона обов’язково відбудеться найближчим часом.
Але про моральний орієнтир хочу сказати прямо зараз. Кардинал Любомир Гузар закликав ставитися до України згідно заповіді Божої «шануй отця і матір». «Україна, – вчив Владика, – в широкому значенні національна родина, іншої в нас нема. Треба сказати собі, що я народився українцем, так Бог дав, і я маю обов’язок дбати про свій народ».
Це настанова не лише для влади, а для всього суспільства, бо Його блаженство також наголошував: «Якою буде наша рідна Україна, залежить від нас, від кожного з нас. Україна буде такою, якою ми її зробимо…. Усі ми, на служінні правди, добра і краси».
Незалежність – в надійних руках нашого покоління.
З 26-річницею Незалежності України!
Слава українському війську!
Слава Збройним Силам України!
Слава українському народові!
Україні – слава!
