“Літопис війни”, який веде “Український репортер” упродовж року, викликає великий резонанс. Кожна із цих історій вражає (+відео)
Коли весною 2022-го ми, журналісти «Українського репортера», розпочали серію відеорепортажів «Літопис війни» зі зруйнованих рашистською ордою міст і сіл Київщини, то вже під час перших відвідин почорнілих від горя і смутку (колись зелених, квітучих) куточків рідного краю зрозуміли: буде дуже важко спілкуватися на згарищах, на побитих «Градами» подвір’ях. Тим не менш важливо було підтримати тамтешніх людей через медіа, показати, що вони не на самотині, розповісти про доброчинців, звернутися також і до державних мужів, щоб не зволікали з коштами на відбудову житла.
Кожна така поїздка і досі упам’ятку, ніби перед очима. Бо щоразу зустрічалися з чимось особливим.
Приїхавши у розбомблений Мощун, що поруч з Гостомелем, почули від місцевих побажання – неодмінно завітати до пані Валентини. «Бо вона – неймовірна жінка!».
За десять хвилин були біля подвір’я Валентини Андріївни Черненко. Нас зустрічає привітна жіночка у білій хустинці. Неквапом покотилася розмова, та все про отой вогняний вихор, запущений московитською ордою після 24 лютого 2022-го. У Валентини Андріївни згоріло все: будинок, автомобіль, домашні тварини. Сама ж ж вона дивом вижила – разом із сусідами ховалася в погребі. “Все довкруж палало, двиготіло, на голову земля сипалася, а ми тільки молилися, – згадує. – Суцільний вогонь. Було дуже страшно”. Оселя у пані Валентини була гарною, доглянутою, любо глянути: “Ми з батьком будували її все життя, починаючи з 1959 року”, – каже. “А який же ганок красивенний був! А скільки ж квітів було!”, -додає до сказаного.
І ось тепер – згарище. “Все вогонь забрав. Навіть фотокарток сімейних не залишилося. Фотографії батька й матері лише на цвинтарних надгробках є. Обнулилося все наше життя…”, – промовляє.
Обпікають душу і серце ці слова. Чому ж так доля повернулася до цієї працьовитої жіночки? Утім, хіба тільки до неї? До осель мільйонів українців увірвалися скажені двоногі звірі з московитських боліт.
Як тільки випала нагода вирватися з палаючого Мощуна, Валентина Андріївна евакуювалася на Закарпаття, добрим словом згадує про людей, які дали їй прихисток. А потім повернулася на рідне подвір’я. “Приїхала з Ужгорода, а у мене вже півони квітнуть, – тішиться. І ніхто ж не поливав! Одинадцять квітів-шапочок! Мої ж ви хороші!”
Квіти тягнулися до життя. А господарка… знову і знову прошкує до грядки – висаджує гладіолуси. Ще й дим від згарища не улігся. І смуток невимовний терзає… Виходить, краса перемагає.
Наш відеорепортаж з Мощуна “Неймовірні українці: біля згарища жінка садить гладіолуси” набрав на редакційному ютюб-каналі майже 223 тисячі переглядів. У своїх численних коментарях, в тому числі з-за кордону, люди захоплювалися красою душі героїні матеріалу, її щирістю, добротою. загалом – сотні вдячних коментарів.
Наведемо деякі відгуки. (Утім, до кожного відеорепортажу із серії “Літопис війни” надходить чимало коментарів, тому кожна тема із цього циклу вартує ще й додаткового висвітлення.)
@user-et2to1uj2c
“Валя… Валюшка… Особисто знаю цю неймовірну жінку. Були у неї дві кізоньки і ми купували в неї молоко. Дорога до Мощуна пролягає через ліс. Завжди з нетерпінням чекала коли зможу вирватись з Києва і поїхати до Валюшки. Ми так і говорили – поїдемо не за молоком, а до Валюшки. Скільки разів ми були на цьому подвір’ї, яке стало для нас рідним – чистенькому, доглянутому, в квітах….Переглядаю це відео вже втретє і не можу стримати сліз… Як? Як таке можливе в 21-му столітті?”
@edelweisshilly8087
“Які наші люди незламні! Кругом погорілля, а світла жінка посадила квіти!”
@stepanidakulik7510
“Неймовірні українці! Після таких втрат ця жінка знаходить сили на щиру добру посмішку!”
@user-kb6ib9pt3c
“Посмотрите: у нее чистая кофточка и бусы, и не одного мата… Учись, рашка, быть людьми!”
@user-fo7th1tj9l
“Скільки горя! Не можна передати, що пережили ці люди, без сліз неможливо навіть слухати. Боже, Україну збережи і від ворога нас захисти, бо без Тебе ми безсилі, Дай спасіння Україні. Господи, возздай ворогам нашим за ці жахіття, за пошматовану Україну, за безневинні обірвані життя і скалічені долі. Нехай цим рашистським нелюдам все вернеться бумерангом”.
@suleymanaksu5665
“Господи, яка світла жінка. Дякую, що Ви живі. Втрачений дім – це було сімейне гніздечко кількох поколінь родини. Україна переможе!”
@user-vs3yc7kn4l
“Это и есть символ нашей Украины-матери: светлая, сильная и бесконечно добрая женщина, с Богом в душе и верой в сердце. Многие лета всем вашим родным и близким в счастье, мире и достатке! Ангела-хранителя на всех ваших жизненных дорогах!”
@user-or5gg4rq5z
“Намисто на шиї, сережки в вухах, хустинка чистенька… Невимовний біль, жаль… Трагедія, яка повинна була зламати мужчин, не те що жінку немолоду… А вона прекрасна, жива – живе гладіолусами, працею, надією, ЛЮБОВ’Ю, ВІРОЮ В ПЕРЕМОГУ! Бережи вас, Боже, мої рідні українці! Покарай,Боже, північних дикунів – виродків з роду людського! Покарай їх всіх до сьомого коліна!”
@user-op3zl9qm2g
“Жінка втратила все, все життя будувались, старались, а віру не втратила, кланяюсь до ніг, нескорені!”
@olgakyrach1227
“Немає ненависті, страху, розпачу, а така велика віра в добро, в перемогу добра над злом! Я дивилася і плакала… Втратити все, але зберегти свою душу такою чистою, стільки доброти і милосердя у цієї жіночки! Згоріло все, але на згарищі цвітуть троянди! Життя перемагає смерть, а добро переможе зло! Я схиляюся перед вами, такий НАРОД не перемогти! Хай береже вас БОГ!”
@larisauspenieva7704
“Яка ж гарнюнечка жіночка, очі відвести не можна. Милуюся! Намисто надягнула, губки підфарбувала, як це зворушує! Краса зовнішня і внутрішня! Душа її квітує!”
@user-pv2js2ow1i
“Дорогенька моя! Підпишусь під кожним вашим словом. Ми з Лиману. Але ваша історія – один в один з нашою. Згоріло все, що будувалось батьками, а відновлювалось намию Зостались одні ключі, а дверей нема. Як дасть Бог вернемося додому, першим що зробимо – паркан, і відновлю свої квіти Але вертатися зовсім нікуди”.
@alessaanthony6214
“Боже, благослови цю жінку, усіх нас благослови. У тяжку годину живемо, у тяжку, але історичну. Я сьогодні трохи духом впала, але ця жінка мене підняла… Нехай в неї все буде добре, в її дітей та онуків. Разом вистоїмо”.
@user-ut7en4ss9b
“Такі завжди душевні ваші відео. Така мила мила жінка, але з такою вірою та силою, яку ні вогнем, ні вибухами не зламати. Українка! Я не перестаю плакати щодня за наших захисників, за дітей та усіх українців за кожну травнику і гілочку. Наша Україна! Як ж ти рідна та любима, яка ж ти наша і ми тебе нікому не віддамо, навіть якщо один із нас виживе, ми все одно відродимося і відбудуємо тебе, наша Україно”.
@user-ht8lo7eh2o
“Оце і є наш український менталітет, наша жага до життя, до відродження, до краси і добробуту! На згарищі – до краси! На попелищі – до порядку! На руїнах – до життя! Бо ми – українці, і цим все сказано!”
@isabellamusen406
“Боже, яка мужня, чарівна мудра українська жінка. Це – Символ України! Весь наш парод такий як ця Жінка! Слава Україні!”
@stanislavverbivskyi6723
“Ми – українці. Ми вистоїмо. Жіночка з усмішкою говорить про своє горе. Радість крізь сльози. Вистоїмо!”
@user-in1kg4lo9u
“Українська мадонна. Ось чому я люблю українців!”.
Ще дуже багато коментарів залишилося за рамками журналістського матеріалу. Повторимо слова однієї із читачок про Валентину Андріївну Черненко: “Українська мадонна”! А й справді так!
Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ
