Аналітики прогнозують уповільнення зростання кількості нових робочих місць в США. Серед причин – загальне гальмування світової економіки, негативний вплив тарифних воєн Трампа, вичерпання резерву робочої сили, посилене антиіммігрантською політикою нинішньої адміністрації, тощо. Але є один сектор, в якому спостерігається бурхливий сплеск зайнятості. Це індустрія легального канабісу.

За інформацією компанії Leafly торік спостерігалось вибухове зростання зайнятості в цьому секторі – на 44% по США. Воно триває і в поточному році. Особливо бурхливо бізнес розвивається у Флориді і з 1290 осіб, зайнятих в ньому на початку минулого року, чисельність трудящих збільшилася до 9068 – в сім разів!

Такий ефект зняття заборони на використання марихуани в медичних цілях у 2016 році. Тепер достатньо взяти рецепт у лікаря і зайти в спецмагазин. У минулому році такий з’явився і в нашому містечку. У підсумку за минулий рік число пацієнтів у Флориді майже потроїлося і досягло 165 000. Цього року Leafly не очікує такого збільшення кількості робочих місць, пов’язаних з канабісом, але все ж передбачає їх ззростання на 5136 позицій або на 50%, що також дуже непогано. Ці прогнози базуються на очікуванні збільшення числа нових пацієнтів в штаті на 100 тисяч чоловік. Багато? Трохи більше відсотка від чисельності населення Флориди, так що пуританам не варто панікувати.

Наприклад, Швейцарія, а вона відома розважливістю та якістю життя, діє ще рішучіше і дозволила видавати за рецептами безкоштовний метадон, замінник героїну. І там відразу вдвічі зменшилася кількість злочинів на грунті наркозалежності, а метадоновая програма виявилася на порядок дешевшою, ніж лобова боротьба з наркотиками.

Загальнофлорідське зростання робочих місць за минулий рік теж було непогане, але далеко поступалося проривному маріхуановому – 2,6%. Та й торгівля нерухомістю, а Флорида інтенсивно будується і переманює жителів з дорогого Нью-Йорка, здорово поступається – 6,7% приросту.

Федерали поки не збирають даних про індустрію канабісу в масштабах всієї країни, оскільки в багатьох штатах вона ще заборонена, як і на федеральному рівні. Але це реальна робота, що дозволяє тисячам американців утримувати себе і свої сім’ї. І вони нічим не гірші виробників і продавців тютюну і алкоголю. Це до початку 2018-го зрозуміли вже в 29 штатах, а ще чотири штати і округ Колумбія легалізували медичну марихуану для дорослих.

Процес набирає ходу, і за рік ще п’ять штатів повністю легалізували травичку. За цей час продаж канабісу виріс на 34% і досяг $10.8 млрд. – це майже третина продажу пива! А загальна чисельність зайнятих в цій індустрії становить 64 389 осіб, що працюють повний робочий день, і 211 000 так чи інакше зайнятих в цій справі. Отож дійсно можна говорити про солідну індустрії марихуани. Погано лише те, що вона негативно впливає на ринок пива… Та про це iншим разом.

Країна зеленого листка

У Канаді закон про легалізацію канабісу набув чинності 17 жовтня 2018-го і всім громадянам старше 18 років можна купувати, зберігати (до 30 грамів) і вирощувати травичку (не більше чотирьох рослин), але Квебек і Манітоба не погодилися з федералами – нi і все). Реакція мас була вражаючою: марихуани не вистачило! Її розкупили за пару днів. Черги були такі, що поліції довелося втихомирювати обдiлених.

Бо держава – поганий бізнесмен. У магазини Квебека (їх всього 12 на величезну провінцію) пропускають тільки за посвідченням особи, товар завозять броньовані автівки інкасаторської компанії – і чергує охорона. У Квебеку ці магазини (Societe Quebecois de cannabis) стали філією SAQ, мережі державних магазинiв з продажу алкоголю. Реклама практично заборонена і порушникам загрожують штрафи. Такі міста, як Шербрук, залишаються бастіонами моралі, хоча тут і пиячать, і тютюн курять не гірше інших. Перешкоди ставлять і лендлорди, господарі багатоквартирних будинків. Марихуана для них як маленькі діти, кішки і собаки.

Але процес пішов. Так, більшість людей не схвалюють наркотики. Водночас алкоголь продають на кожному розі у величезному асортименті і в будь-яких кількостях, як і тютюн, який шкідливіше марихуани, але набагато дешевше. Лише недавно стали обмежувати його куріння в громадських місцях, а канабісу навпаки, потроху дають зелене світло. Канада узяла за прикладу Голландію, де після легалізації канабісу різко впало споживання важких наркотиків.

Легалізація веде до декриміналізації, бо підриваються позиції наркомафії, поліція не втрачає час на дурниці, розвантажуються суди і полегшується тягар бюджету. Більш того, він починає отримувати дохід – з тіні виводиться мільярдний бізнес і починає платити податки. З’являється можливість стежити за якістю продукту і розвивати виробництво на експорт!

Ринок великий – джерела стверджують, що Канада вирощує трави на $20 млрд. на рік, хоча сама споживає «всього» на $5 млрд. Куди йде інше? До південного сусіда, не дивлячись на те, що федеральними законами США перевезення марихуани через кордон заборонено. Що свідчить про неефективність боротьби з наркотиками. Дозвіл купувати марихуану в медичних цілях за півтора десятиліття отримало понад 100 тисяч канадців, але покупців набагато більше, бо сірі диспенсери продають її всім бажаючим, а їх самих було близько 25 тисяч.

Вважається, що канадці схильні до цього захоплення, а Нью-Йорк можна порівняти з ними. У ньому ж, згідно Gallup, регулярними курцями марихуани (мінімум раз на тиждень) є 300 тисяч осіб. Тоді в Канаді їх не менше мільйона. Що добре корелює зі світовими даними: кожен 23-й землянин не проти смикнути «косячок».

Акциз на травичку в Канаді встановлено помiрний: долар за грам або 10%, якщо грам коштує вище $10. У магазинах ціна всього $6 – чорні і сірі дилери поки нікуди не поділися і з ними треба конкурувати. Для порівняння: в Нідерландах “a pre-rolled one” коштує, залежно від сорту начинки, від трьох до п’яти євро. Втім, Канада федеративна країна і в деяких провінціях ціна буде в півтора-два рази вищою – традиційна мораль завжди дорого обходиться.

Бюджет має намір отримати від легалізації до $0,5 млрд. на рік. При акцизi в 10% обсяг продаж дійсно складе 5 млрд., врахувавши же фактор США, приходимо до спочатку озвученої цифри в 20 млрд. доларiв, причому американських, а не канадських, що істотно, враховуючи нинішній курс валют.

Ще один плюс легалізації в тому, що повним ходом пішов експортний бізнес! Глобальна торгівля травою – лише питання часу, і Канада заявила про намір стати постачальником №1 легального канабісу в світі. Вона хоче скористатися законодавчими перепонами США, чиї федеральні закони забороняють експорт-імпорт марихуани і відрізають американських ділків від міжнародного ринку. А він на кінець 2017-го оцінювався в $7,7 млрд. З перспективою надшвидкого зростання – щорічно на 60% – і досягне $31,4 млрд. до 2021 року.

Акції канадських виробників зростають шаленими темпами! Канадці активно освоюють ринки в Європі, Латинській Америці, Африці і Океанії, благо, останніми роками послаблення в законодавстві щодо марихуани взяли Німеччина, Чилі, Перу, Італія, Грузiя, Польща і Чехія. Канадцi об’єднуються з місцевими компаніями для будівництва плантацій в Португалії, Данії та Австралії. Так, є і скептики, що передрікають захоплення лідерства південними країнами, такими як Колумбія. В Боготі заявили, що самі збираються стати головним експортером в Західній півкулі. І тому є підстави – там більш сприятливий клімат і продукт може виявитися дешевшим. Але це ще не факт, бо в Канадi кращі технології та дешева електроенергія.

Суспільство хвилюється, чи все продумано, зокрема, чи розроблені заходи боротьби з водінням у стані наркотичного сп’яніння? Але тут немає великих проблем. За аналогією з алкоголем вже встановлено суворі покарання за водіння в обкуреному вигляді залежно від вмісту тетрагідроканнабінолу в крові.

Гей, Україно!

Але чому б і Україні не придивитися до досвіду інших країн? Чи її бюджет тріщить від надлишку коштів? Адже традиція споживання канабісу тут дуже древня! Думаю, за бажанням її можна простежити аж до трипільців. У всякому разі, скіфи знали толк у цьому. Геродот писав: «Взявши це конопляне насіння, скіфи сiдають під повстяну юрту і потім кидають його на розпечене каміння. Від цього піднімається такий сильний дим і пар, що ніяка еллінська парова лазня не зрівняється з такою лазнею. Насолоджуючись нею, скіфи голосно кричать від задоволення».

Генетики стверджують, що внесок скіфів і сарматів в генофонд українців є досить вагомим. Тож чому б не організувати вирощування канабісу хоча б на експорт? Даєш зелену хвилю в Україні!

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Ілюстрації надано автором.

Сообщение Зелена хвиля. Як працює індустрія легального канабісу в США і Канаді появились сначала на Український репортер.

Данія гальмує Путіна! Трубопровід «Північний потік 2», на який Росія витратить 11 мільярдів доларів, це проект не економічний, а політичний – він дозволить відмовитися від транзиту газу через Україну і означає чергову спробу поставити її на коліна.

Вдалося, судячи з усього, купити багатьох європейських політиків, вмовити Фiнляндiю та Швецiю, вже прокладено понад 600 миль труб, добігає фінішу будівництво терміналів на обох кінцях, і очікувалося, що вже цьогоріч по дну Балтики підуть перші кубометри газу.

Чи зачіпає це інтереси України? Ще й як. Америки? Так. Тому – хай живе Данія! Якраз під президентські вибори в Україні вона поставила під сумнів весь проект, і тепер пуск труби може затягнутися на роки.

Каменем спотикання став данський острів Борнхольм, розташований між Швецією і Польщею. Данія відхилила запропоновані варіанти його обходу і висунула альтернативний, з прокладанням труб південніше, ближче до Польщі.

Це спричинить складну екологічну експертизу з консультаціями з іншими країнами. Раптові заперечення Данії практично змушують Росію відновити угоду з Україною про транзит газу.

Старі датські рахунки

У Данії багато підстав не любити Росію. У тому числі через вбивство більшовиками царя Миколи II, сина данської принцеси Дагмар. Але коріння набагато глибше. Данія мала необережність стати союзником Москви під час Північної війни, і в 1716 році їй довелося познайомитися з московитами на власні очі. Тоді цар Петро за допомогою галерного флоту взяв з Данцига неабияку контрибуцію, освоювався на Балтиці, починав відчувати себе господарем, але тут в Копенгагені з’явився Джон Норріс, англійський адмірал, той самий, який в 1713 році широко відчинив двері в Росію, привівши на Балтику величезний караван торгових суден.

Цього разу Норріс (на малюнку) прибув з 19-ма лінійними кораблями. Це починало дратувати царя, хоча адмірал чинив тиск на Швецію.

Річ у тому, що курфюрст Георг Ганноверський, ставши королем Англії Георгом I, хотів закріпити за собою нові володіння Бремен і Верден.

В середині липня і Петро прибув з 41-ою галерою в Копенгаген, а незабаром туди прийшли його лінійні сили. У гавані датської столиці зібрався величезний флот: 55 данських, російських, англійських і голландських лінійних кораблів плюс фрегати, 48 російських галер і кілька сот комерційних суден!

Ні датський адмірал Гельденлеве, ні Норріс не хотіли поступатися один одному честю командувати союзним флотом і в якості компромісу знехотя погодилися надати це право царю.

На згадку про цю подію була вибита медаль, на якій царя зображено з трофеями з написом: «Петро Великий Всеросійський, 1716 рік», а на іншій стороні – Нептун з чотирма прапорами і написом: «Паную чотирма».

Як же новiтнiй Нептун розпорядився цією потужною силою? А ніяк. У середині серпня, дочекавшись транспортів з десантом, він вивів флот в море, спустошив кілька шведських містечок і через тиждень повернувся в Данію, щоб підготувати висадку в серці Швеції, в Сконе.

Але як тільки було зібрано 24 000 російських військ, апетити царя зросли і він зажадав шведське місто Карлскрона, що викликало незадоволення Данії. Ще більше була незадоволена Англія. Цар хотів накласти лапу на торгівлю країн Балтики зі світом, але ж значна її частина припадала на Британію, і це було ключовим для англійського флоту…

Показово схожа історія, що трапилася через два з гаком століття: 13 листопада 1940 року Молотов в Берліні наполягав не тільки на праві СРСР мати бази в Босфорі і Дарданеллах, а й вимагав від Гітлера надання опорних пунктів в датських протоках. Після чого фюрер наказав терміново готувати план «Барбаросса». Недарма багато хто вважає Петра I ідейним попередником комуністів, які, своєю чергою, високо його оцінювали.

Коли з’ясувалося, що ще 16 тисяч російських військ з’явилося у Копенгагена на додаток до 6 тисяч десанту і команд галерного флоту, то навіть у простодушних датчан виникли підозри в щирості царя. Вони зміцніли, коли Петро зажадав доступу до гавані, верфі та фортеці столиці, захотів розквартирувати полки в самому місті і т.д. і т.п.

Без попередження він з галерами перейшов в Кронборг – і ще й зо дня на день відкладав висадку в Сконе. Кронборг – це замок в найвужчому місці Зунда, поруч з відомим гамлетовським Ельсінором, де ширина протоки всього чотири кілометри.

Данці прокинулися і стали побоюватися за свого надто довірливого короля. Вони збільшили число вартових на верках, а вночі буйним росіянам не дозволили залишатися в місті.

Гельденлеве отримав найсуворіші інструкції пильно стежити за їхніми галерами, не слухатися царя і самому командувати датським флотом. Ситуація в Копенгагені стала гарячою. Чому ж Петро не приймав певного рішення: чи то йти війною на Швецію, то чи спочатку захопити гостинну Данію?

Відповідь – ескадра Норріса. Адмірал не гаяв часу і поки делікатні данці шукали спосіб м’яко висловити незадоволення небезпечному союзнику, рішуче вжив необхідних заходів, провів потрібні переговори і навіть пропонував захопити російські кораблі. Він, нібито, мав наказ від свого короля взяти царя в полон!

Вдало поширена чутка подіяла, і Фредерік IV нарешті зважився запропонувати московитам відкликати війська, що Петром було виконано знехотя, лише наприкінці жовтня. Тільки тоді пішов і Норріс, але кілька його кораблів залишилися (заради непередбаченого) у данській столиці.

Треба віддати належне Англії і адміралу – вони врятували Європу. Росія ще тоді могла підім’яти її своїм чавунним задом і лихий його знає, як тоді пішла б світова історія.

Наступний привід для нелюбові Росія дала незабаром після смерті царя.

Iмператриця Катерина I хотіла проявити материнську любов за рахунок Данії – коли на Анні, молодшій доньці царя, одружився гольштинский герцог Карл-Фрідріх, він, як придане, забажав датський Шлезвіг.

Але ж зовсім недавно Данія була союзником Росії, допомагала в Північній війні, імператриця гостювала в Копенгагені!

Та чого не зробиш заради щастя доньки, і чуйна теща зібрала 15 лінійних кораблів, 4 фрегати і 80 галер, а на суші наказала готувати корпус в 40 тисяч багнетів.

Похід, однак, не відбувся. У травні 1726 року сильна англо-датська ескадра під командою британського адмірала Чарльза Уейджера прийшла до Ревеля і привезла лист великобританського короля, в якому той недвозначно застерігав вінценосну сестру від необдуманих вчинків.

Ескадра залишилася у Ревелі на все літо. Між іншим, цей Уейджер (потім він став першим лордом Адміралтейства) брав участь у війні за іспанську спадщину і увійшов в історію як автор атаки свого імені (Wager’s Action), відомої як Перший морський бій у Картахени-де-Індіас. У цьому бою він атакував іспанський Срібний флот.

Так, досвідчений морський вовк прийшов на Балтику!

Його присутність виключала можливість догодити зятю, цариця гнiвалась, звинувачувала Англію в нехтуванні нормами міжнародного права (похід на Данію, на її думку, в ці норми укладався), а Верховна таємна рада потай подумувала про затоплення кораблів.

Своїх, зрозуміло. Безпардонні британці пішли додому тільки восени, але на наступний рік їх вітрила знову замаячили на обрії, отож від небезпечної затії зі Шлезвигом довелося відмовитися. Але Данія не забула російського віроломства.

Американський інтерес

З Україною все зрозуміло. Ця чортова труба як зашморг у неї на шиї. Але до чого тут США, запитаєте ви? Вони дуже навіть доречні на цьому театрі дій!

По-перше, правий Трамп, заперечуючи проти будівництва «Північного потоку» i докоряючи Европi: безпринципно просити у Америки захисту від російського монстра і при цьому годувати його.

По-друге, крім принципів є ще й бізнес, причому дуже серйозний. Представники «Газпрому» багато років доводили, що американський СПГ ніколи не складе конкуренції російському трубопровідному газу, але життя переконливо спростувало їх. Америка завдяки сланцевій революції стає великим експортером сировини для енергетики і хімічної промисловості, вона будує заводи зі скраплення природного газу і каравани танкерів з ним йдуть через океани, в тому числі і в Європу, де вже вистачає прийомних терміналів, причому ціна, враховуючи розвиток сланцевих технологій, стає все більш конкурентною.

З’явився такий термінал і в Польщі, яка, маючи великий негативний досвід відносин з Росією, резонно побоюється посилення енергетичної залежності Старого Світу від старого агресивного монстра і намагається диверсифікувати джерела поставок газу. Не думаю, що Данія свідомо встромляє дрючки в колісницю Путіна, тим самим підтримуючи стратегію і економіку США, просто нащадки вікінгів дуже уважно ставляться до екологічних ризиків. Але не сумніваюся, що полякам ідея прокласти труби в їхніх територіальних водах або хоча б поряд з ними не дуже сподобається. І вони не будуть поспішати діяти в унісон забаганкам лицемірної Німеччини.

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Малюнок Олега СМАЛЯ

Сообщение Вікінги, козаки і янкі. Погляд на загарбницьку політику Росії крізь століття появились сначала на Український репортер.

Прихильники Трампа радiють: завдяки міцній економіці передсвяткова торгівля побила всі рекорди, в грудні з’явилося понад 300 тисяч нових робочих місць, а податкова реформа призвела до репатріації понад півтрильйона доларів, які корпорації тримали за кордоном.

Але чому ж генерали бізнесу і капітани індустрії очікують рецесії? Більш того, чи не почалася вона вже?

Що стосується робочих місць, то це явище тимчасове і викликане як раз набором персоналу на передсвятковий розпродаж. У листопаді 2018-го показники були провальними, всього 155 тисяч нових позицій. Знаменита мережа магазинів «Sears» лише в останній момент уникла банкрутства, але закриває третину торгових точок і звільняє 18 тисяч осіб.

У не менш відомої мережі «J. C. Penney» справи не кращі, її акції вже дешевше одного долара. «Еппл» – перша компанiя, що подолала трильйонну планку капіталізації, до нового року втратила більше чверті вартості. Про проблеми «Дженерал Моторс» і «Форда» ми вже писали, вони почали масове скорочення персоналу. З жовтня дешевшають акції «Боїнг», «Катерпиллар», «Дюпон», «Ексон», «АйБіЕм», «JPMorgan», «Майкрософт» та інших.

Маємо масове явище – занадто багато компаній, що потерпають, щоб звинувачувати поганий менеджмент в кожному випадку. Справа в загальній тенденції. Так, повернення корпоративних капіталів з-за кордону швидко сповільнюється і в III кварталі репатріація зменшилася до $93 млрд. – близько половини суми II кварталу і третину від суми першого. Повернення почалося тому, що уряд тепер може оподатковувати зарубіжний прибуток незалежно від місцезнаходження фінансів. Раніше компанії могли відкладати сплату податків в казну США до повернення коштів з-за кордону (загальний обсяг таких близько $3 трильйонів). Тобто податкова реформа мала лише короткочасний ефект.

Але чи корисне Америці це повернення? Не думаю. Якщо в минулі роки велику частину репатрійованих коштів реінвестували в економіку США, то в перші два квартали спостерігався відтік коштів з економіки. Куди ж йшли ці гроші? А йшли вони на біржовий ринок, надуваючи бульки, якою так пишався Трамп. Репатріація капіталу сприяла фінансуванню викупу акцій приблизно на трильйон доларів – ось вам і пояснення мажорного крещендо котирувань акцій на початку року і мінорного гліссандо наприкінці – бульбашка починає здуватися.

До речі: гальмування репатріації, як і проблеми компаній з широкими міжнародними зв’язками збіглися з початком торговельних воєн не випадково. Це цілком очевидний наслідок згубної тарифної політики адміністрації. Але ми поки що торкнемося податків як таких.

Податки як основа бюджету

У житті неминучі лише смерть і податки, казав мудрий Бенджамін Франклін. Загальний дохід уряду США згідно з прогнозом Адміністративно-бюджетного управління в складі адміністрації президента в поточному фінансовому році (з 1 жовтня 2018 по 30 вересня 2019) оцінюється в $3,422 трлн. Але як формуються доходи федерального бюджету?
Велику їх частину (49%) дають індивідуальні платники податків. Податок на особистий прибуток складає $1,668 трлн. – половину від загальної суми. Ще 36% ($1,238 трлн.) – це податок на заробітну плату. Він йде на соціальне забезпечення ($905 млрд.), програму Medicare ($275 млрд.) i страхування по безробіттю ($47 млрд.). Таким чином, 85% податків припадає на індивідуалів. Корпоративні податки додають до цієї величезної суми $225 млрд., тобто всього лише 7%. Причому це менше, ніж в 2017 році, коли частка корпорацій склала 9%.

Передбачалося, що корпорації пустять зекономлені за рахунок зниження податків кошти на розширення виробництва, але цього не сталося. Як не сталося і при Буші-джуніорі в аналогічній ситуації: корпорації тоді пустили вільні кошти в сектор нерухомості, на фінансові авантюри і купiвлю акцій, зокрема і власних. Результатом стала фінансово-економічна криза 2008 року. Щоправда, цього разу надування бульбашки на ринку нерухомості чекати не доводиться, навпаки, він гальмує, і розумні китайці швидко покидають його. Що є поганою ознакою.

До того ж розширенню виробництва найсильнішим чином заважають торговельні війни, особливо з Китаєм. Вони гублять експортні можливості американських компаній.

Говорячи простою мовою, реформа, що значно знизила податки для корпорацій і подавалася масам під благородним соусом майбутнього зростання загальних зборів за рахунок розширення податкової бази, не спрацювала. I не поки, а взагалі. Уже очевидний її суто егоїстичний характер – вона пішла на користь не країні, а тільки найбагатшим.

Що стосується загальної економічної картини, то за даними опитування, проведеного в грудні на конференції генеральних директорів найбільших компаній США в Єльській школі менеджменту, майже половина керівників побоюється рецесії в американській економіці вже наприкінці грудня цього року. Понад дві третини (67%) вважають, що головними причинами неминучого уповільнення темпів економічного зростання в Сполучених Штатах є внутрішньополітична нестабільність і проблеми у зовнішній торгівлі, в першу чергу, торговельна війна з Китаєм.

Крім того, три чверті топ-менеджерів, серед яких були гендиректори Ford, Verizon і Morgan Stanley, зізналися, що їм доводиться вибачатися перед своїми іноземними партнерами за деякі висловлювання президента країни. 87% опитаних керівників заявили, що манера нинішнього лідера США вести переговори викликає недовіру з боку союзників Америки. Три чверті босів компаній вважають, що в питаннях національної безпеки Трамп показав себе неефективним лідером. I майте на увазi, опитування проводилося ще до претензій президента на адресу глави ФРС (випадок в Америці нечуваний i призвів до моментального обвалу бірж!) i до шатдауна!

Інші джерела федеральних доходів

Продовжимо аналіз. Федеральна резервна система також заробляє і її чистий прибуток додає до бюджету $55 млрд. ФРС є банком федеральних урядових установ і платить відсотки на мільярди доларів від операційних коштів, депонованих цими агентствами. Вона володіє казначейськими цінними паперами США на $4 трлн. і заробляє відсотки за цими векселями та облігаціями. Але цей дохід зменшується, оскільки ФРС скорочує свої активи.

Ще $44 млрд. дають митні акцизи і тарифи на імпорт. У загальному масштабі податків це просто крихти, заради яких не варто було городити тарифний город. Навіть подвоєння-потроєння тарифів мало позначиться на балансі бюджету. Решта $17 млрд. доходу дають податки на нерухомість та інші надходження. На жаль, податкова реформа знизила і цей показник з $23 мільярдів у 2017 році.

Як бачите, безпосередній внесок корпорацій в доходи бюджету невеликий. Вони впливають опосередковано. Проводячи податкову реформу, нас переконували, що при високих податках корпорації перекладають податковий тягар на споживачів і працівників або піднімають ціни, або знижують заробітну плату, щоб підтримати високі ціни на акції, а тим самим і свою норму прибутку, задовольняючи акціонерів. І тому кращий спосіб зменшити індивідуальне податкове навантаження – скоротити державні витрати, а не перекладати його на корпорації.

Так-то воно так, але корпоративні податки в США і раніше аж ніяк не були високими, а наші державні витрати швидко зростають, на відміну від доходів. Так, щорічний дохід уряду покриває тільки 88% потреб, що створює дефіцит бюджету в $985 мільярдів. При Трамповi також дуже швидкими темпами зростає державний борг – на два трильйони за два роки. І це в умовах добре працюючої економіки, а не кризи, коли її доводилося рятувати трильйонами доларів!

Перспективи і ретроспективи

Дохід бюджету становить 16,3% валового внутрішнього продукту. Фактично це міра економічної продуктивності нації. Можна сказати, що середня ставка податку для самих Сполучених Штатів становить 16,3%. Але це набагато нижче, ніж історична мета ФРС в 19%.

Для довідки: за попередньої адміністрації доходи федерального бюджету зросли з $2.52 трлн. у 2008 році до $3.27 трлн. в 2016 р оці. У 2017-му вони склали $3.32 трлн., а в 2018-му – $3.34 трлн., тобто зростання різко сповільнилося і зовсім не факт, що розрахунки Адміністративно-бюджетного управління на поточний рік виправдаються. Мушу зауважити у зв’язку з цим, що діяльність Стіва Мнучіна (сам він вимовляє своє прізвище як Менушін) на посаді міністра фінансів не викликає захоплення ні у президента, ні у мене. Але причини у нас різні…

Для оцінки історичних змін корисно згадати, що лише при Кеннеді, в 1962 роцi доходи федерального бюджету сягнуи $100 мільярдів. З урахуванням інфляції, в результаті якої долар Кеннеді важить приблизно 8,4 нинішніх доларів, це відповідає всього лише $840 млрд., що вчетверо менше нинішніх доходів. Але ж економіка і населення з тих пір значно виросли.

Щоб оцінити відносну величину податків, згадаємо, що ВВП США тоді оцінювався в $543,3 мільярда – в цінах того часу або $4,564 трильойна в нинішніх цінах. Це також приблизно в 4,4 рази менше, ніж нині. Іншими словами, податкове навантаження за минулі шістдесят років змінилася незначно, і корпораціям не варто нарікати – в Європі податки вищі.
Втім, не вони були ініціаторами нового податкового плану. Більшість керівників великих корпорацій були проти нього, розуміючи, до яких наслідків це може привести. І все ж через невеликий вклад їхніх податків в загальну суму план не міг надати настільки швидкого негативного впливу на економіку. Позначився комплексний вплив – ефект посилили і пришвидшили торговельні війни.

Що ж, залишається деяка надія на переговори з Пекiном. Однак, з огляду на впертість і повну профнепридатність американського президента, надія ця невелика.

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Малюнок Олега СМАЛЯ

Сообщение Лопаються мильні бульбашки Трампа. Погляд з Америки появились сначала на Український репортер.

Життя було б нудним і прозаїчним, монотонним й невиразним, якби не свята. Люди не можуть без них, інакше який в житті сенс?

Але яке свято без кольорових і світлових ефектів? Вони дуже прикрашають будь-яке гуляння, веселощі, бенкет, парад. А також фієсту, сабантуй, торжество, карнавал, народну радість і особливо тріумф.

Та й інші приватні, корпоративні, різного гатунку громадські та загальнонародні відповідні заходи вчасно перебивають сірий потяг буднів яскравим вибухом емоцій.

Свята є в усіх країнах і у всіх народів, тобто вочевидь вкрай необхідні для нашого існування. А оскільки – Різдво і Новий рік, почнемо анданте з зими.

Святковий Бруклін

У грудні тисячі й тисячі нью-йоркців заїжджають в бруклінський Дайкер Хайтс, багатий італійський район, причому обов’язково вечорами.

Що ж вабить їх туди? Свято світла.

Цей район здобув всесвітню славу своїми приголомшливими різдвяними ілюмінаціями. Кажуть, їх видно навіть з космосу. Бував там і можу підтвердити: видовище справді фантастичне, приголомшуюче і незабутнє! Це справжня пам’ятка Нью-Йорка, як і ялинка в Рокафеллер-центрі. Багато туристичних компаній організовують сюди спеціальні автобусні тури.

Так, італійці здавна схильні до прикрашання, це всiм відомо, але приблизно у 80-і роки минулого століття їх тут охопила справжня манія іллюмінатства, яку роз’ятрюють сусідським суперництвом. В результаті нині понад 250 будинків беруть участь в крещендо світла і прикрас на Різдво. А це саме світле свято відзначають тут майже всi, незалежно від релігійної і культурної диференціації.

В результаті маємо мільйони лампочок, сотнi статуй і ляльок, що світяться, алеї і водоспади вогнів, а також рахунки за світло на тисячі доларів, десятки тисяч туристів – таким стає затишний тихий Дайкер Хайтс в грудні.

Але варто було заговорити про різдвяні вогнi, якими палає не лише Дайкер Хайтс, а вся величезна Америка від океану до океану, як згадалися ще більш ефектні громоблиcкучі забави Монреаля. Що не кажи, а мляво мерехтливі зимовi ілюмінації не дуже динамічні, а без нахабного звукового супроводу й зовсім мінорні. Та й то: зима, сон природи, тиша і спокій. Тому гайнемо з сонного зимового Брукліна до темпераментної лiтньої Канади!

Громокиплячий Монреаль

Монреальське літо коротеньке, тому й використовують його на всю котушку. Воно все з 21 червня (тодi воно офiцiйно й починається в Канадi) – це безперервне свято, наповнене радiсними надiями i подіями. Алегро! Вiваче! Престо!

Велике мiсто гуде: там – джазовий фестиваль, тут ревуть моторами болiди «Формули 1», ось вам кінофестивалі, ось – напiвголi дiвчата в контактних данс-клубах, ось паради тощо. Все це дуже голосне, бравурне, ричаче й гримляче, співаюче і пiдспiвуюче – різкий контраст і мажорне крещендо в пику зимовому дімінуедному Брукліну. Але кульмінація, апогей і апофеоз урочистостей і розваг наступають суботніми вечорами. Це знаменитий Монреальський феєрверк.

Звичайно, добре милуватися ним прямо на острові Сен Елен, звiдкiля його дають. Там, кажуть, можна навіть розчути музику, яка супроводжує феєрверк. Але віриться в це мало. Господи, яка ще музика, якщо навіть на нашому березі від гуркоту стрілянини закладає вуха!

Багато хто йде на величезний i величний міст Жака Картьє – панорама з його висоти відкривається прекрасна. Рiзнобарвнi вогні, що розквітають в чорному небі, відзеркалюються в темнiй нічній воді, крутяться в зірковому вирiї далеко під ногами. Як воно – спалахнути іскрою високо над нічним містом, потiм падати в своє сяюче відзеркалення і раптом побачити, як воно гасне?!

Багато глядачів і в старому порту, але це приїжджі, туристи. До речі, кожен феєрверк дає якась країна і разом з ним – привід попліткувати про його рівень, смак і можливості. У 2008-му на старті найбільше запам’ятався австралійський. Гарний темп, короткі паузи, і головне – смак. Все було прекрасно: і робота внизу, i фон, створений сотнями злітаючих назустріч одна одній хрест-навхрест ракет. І на висоті, коли прекрасний золотий дощ сiявся з нічного неба. І фінал – всі країни намагаються зробити його ударним – вiн був потужним, з прекрасними червоними серцями, що розлітаються на півнеба. Чудова вогненна точка блискучого задуму!

Австрія намагалася перевершити австралійців, але, незважаючи на всі її мудроваті ракетні хитрощі, а деякі елементи були просто чудові, їй цього не вдалося. На заваді стали дощова погода і відсутність гармонії, продуманого сюжету. Варто вам побачити пару феєрверків, і ви вже розумiєтесь на тонкощах цього феєричного мистецтва. Навіть Канада, що не пошкодувала сил і засобів на свій грандіозний бабах, не змогла затьмарити Австралію. Здавалося, це просто неможливо. Але так здавалося до феєрверку Сполучених Штатів Америки.

Такого я ще не бачив. Судячи з реакції глядачів, такого ще ніхто не бачив! І якщо спочатку грім і блиск Америки не могли затьмарити недавніх австралійських спогадів, то вже до середини дійства стало цілком зрозуміло, що такий вогняний шторм виходить за звичайні рамки, що вiн поза порівнянь.

Описувати феєрверк – справа невдячна. Занадто багато барвистих слів потрібно для розповіді про свято вогню, блискучих квiтiв, що стрімко розпускаються і тут же в’януть на чорному оксамиті неба, для зачаровуючих зоряних світів, іскристих водоспадів і жахливого гуркоту! Бракує епітетів, здатних передати це розбурхане весiлля, а якщо все ж таки намагатися це зробити, то скоро читач занудьгує від повторення гримляче-гуркотливих слів і їх найвищих порівняльних ступенів.

І тим більш важко змалювати словесними фарбами американський феєрверк. Його грандіозний попередній фінал остаточно переконав досвідчених глядачів в тому, що вони присутні під час чогось зовсім незвичного. Ні, жодних особливо витончених ракетних фокусів нам не демонстрували: досить гарний рівень піротехніки, не більше, але розмах, розмах! Воістину американський. І при тому – якiсно продуманий сюжет: бездоганний добір елементів, вміле наростання темпу і амплітуди з драматичними паузами, коли не вистачало дихання дочекатися нового спалаху дії.

На невеликій висоті над кронами дерев парку Жана Драпо безперервно перекочувалися золоті хвилі – їх підживлювали цілі гейзери вогню, і кращої роботи на нижньому рівні важко собі уявити! Все небо над островом вкрила дорогоцінна, шита золотом і сріблом завіса. Східна сторона темно-синього нічного купола (чорного неба в центрі Монреаля не буває, мегаполіс навіть на знімках з космосу мерехтить золотим озером світла), аж до зеніту покреслена мерехтливими параболами, повільно обсипалася пунктирними нитками золотого дощу.

Чого-чого, а золота вистачало, шкода, ефемерного. Все нові й нові ракети перекидали златокіплячі кубки з неба, вітер тягнув сяючі нитки і пасма в нашу сторону, особливо яскраві іскри часом долітали до землі, клаптики незгорілого паперу ракет й крупка селітри сипалися прямо на голову і засіяли усю набережну й сусідні вулиці. Пороховим димом заволокло все, як на великий батареї Наполеона під Бородіно!

Раптово все стихло, і вражений народ став розходитися, оскільки залишалося всього лише п’ять хвилин до опів на одинадцяту – очікувати чогось нового після такого сліпучого апофеозу мистецтва запалювання зірок було, очевидно, безглуздо. Але це був не кінець. Американці і тут проявили винахідливість, вони витримали паузу, щоб дати всім прийти в себе і потім, не намагаючись перевершити свої, явно і безумовно неперевершені досягнення (та й то – вище і далі ракети вже не запустиш, більше горючої суміші в них не зарядиш, хоча б з міркувань безпеки), вони зробили новий хід.

Після короткого розгойдування, тобто серії стандартних зелених і червоних куль-вибухів, що розлітаються на іскри, якi,  своєю чергою, спалахували білими і бузковими зірочками, – вони масованими пусками збудували в небі блискучу гострими, колючими ртутними спалахами димно-срібну стіну суцільних розривів. Вичерпавши можливості кольору і світла, янкі вирішили завершити уявлення оглушливою звуковою точкою. І це їм вдалося.

Ударні хвилі штовхали в груди, здіймали волосся (це я фігурально, мої буйні кучері залишилися в далекому минулому) і гулко били по барабанних перетинках. Шалений гуркіт вибухів налякав навіть звичних до цього монреальців. Тільки тепер я зрозумів істинний сенс вислова «канонада»! Напевно, так гуркотіли повними бортовими залпами лінкори Нельсона в Трафальгарській битві.

У відповідь загула сигналізація найтупіших автомобілів прибережного району Віль Марі (у інших вона спрацювала ще при перших розривах). Потім все стихло, згасло, завмерло, померкло, настала оглушлива тиша – і через довгу хвилину приголомшеного мовчання пролунали оплески і захоплені крики «браво». Це прийшли в себе глядачі.

Так от ось… Останній феєрверк минулоріч відгримів 8 серпня, через тиждень ми повернулися в нудний Бруклін, а незабаром почали “валитися” американські банки. Криза. «Форд» оголосив, що не може більше підтримувати знаменитий джазовий фестиваль, на який тільки з США приїжджали більше ста тисяч шанувальників, та й етап «Формули-1» не відбувся. Якщо ще й феєрверки скасують, туристам стане нудно, а Монреаль втратить дещицю чарівності.

Але не скасують! І не скасували. І хоча через десять років у «Форда» знову криза, хоча майбутнє Америки сьогодні знову в iмлi, свято триває, шановне панство! З чим вас і вітаю. Тобто з Новим Роком.

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)

Фото на головній сторінці: величезний i величний міст Жака Картьє у казковому (справжньому!) вогняному сяйві.

Сообщение Канадськi феєрверки та бруклінськi феєрії. Погляд з-за океану появились сначала на Український репортер.

Рік закінчується, і американські будинки вже сяють вечорами гірляндами святкових вогнів – скоро Різдво.

Тому досить писати про економіку і політику, пора перемикатися якщо не на різдвяні розповіді, то на щось легке. Наприклад, на надзвичайну історію великого генерала Скотта.

Отже Вашингтон величний, навiть помпезний, тому в ньому люблять бувати американці – він здається їм екзотичним.

Задуманий як столиця великої держави, він повинен всім своїм виглядом нагадувати про це. Широкі вулиці, розмах колонад неокласичної архітектури, акорди парадних сходів, мармур, граніт, бронза І всюди пам’ятники. Ось про них i пiде мова.

Будь-яка екскурсія по столиці починається з Капітолію. Ці візуальні маркери – купол Капітолію і величезна голка обеліска Вашингтона, з’єднані Національним Моллом, приголомшливо широкою алеєю, головною віссю міста, визначають характерний силует столиці.

Їх видно звідусіль, їх знає весь світ. І якщо в одному ряду з ними знаменитий Білий Дім, то лише за значенням, а не з архітектурної величі – симпатичний такий особняк в колоніальному стилі. Не більше.

У мене будинок американського президента, єдиний житловий будинок в центрі міста, викликає дивне відчуття. Він не приватний, він завжди в центрі уваги всього світу. Його з ранку і до вечора оточують натовпи туристів і поліцейських, він притягує демонстрантів і протестувальників, по ньому ковзають, в нього впиваються тисячі поглядів, і не завжди ці погляди доброзичливі. На нього націлені сотні об’єктивів, а коли стемніє, він гарячково тремтить від безперервних фотоспалахів. Ні, жити в цьому будинку я не хотів би.

Куди більше сподобалася резиденція віце-президента США. Ні, не офіс, той розташований навпроти Білого дому, а місце проживання. Це чималий маєток (інакше і не назвеш велику територію військово-морської обсерваторії США) по Массачусетс-авеню, на зеленому пагорбі в районі посольств, iз старим парком, великі дерева якого надійно приховують особняк, викликає зовсім інші почуття. Тиша, спокій. Ні машин, ні перехожих, зате тут же розквартировано полк морської піхоти. Вона традиційно охороняє як іноземні посольства, так і верхівку американської адміністрації. Їй більше довіряють, ніж спецслужбам. І правильно роблять…

Але ми про пам’ятники. Їх тут понад три тисячі, їх люблять показувати гіди, але розглядати їх краще восени, коли спадає задушлива спека (Вашингтон – південне місто) і поріділі крони дерев (він – дуже зелене місто) більше не приховують зелень старої бронзи. Якої більш ніж достатньо. Так, вже біля підніжжя Капітолію на обеліск Вашингтона похмуро дивиться огрядний генерал Грант на прізвисько «М’ясник» – важко сидить на коні командувач військами Півночі в громадянській війні.

Біля Білого Дому здіймає коня стрункий маркіз Марі Жозеф де Лафаєт, воїн-інтернаціоналіст. Неподалік від нього в трикутному капелюсі, з шаблею ще один такий, бригадний генерал Костюшко. Праворуч від них грунтовний німецький барон Фрідріх фон Штейбен, організатор і вчитель американської армії. І так на кожній з площ цього на рідкість мальовничого міста – генерали, адмірали та інші воєначальники.

І лише на Арлінгтонському кладовищі їх майже немає. Там ні огорож, ні монументів, нi могильних горбочків. Лише зелена трава і кам’яні плити. Рівні ряди тисяч і тисяч білих плит та вікові дуби i клени, осіння мідь і золото. Вічний спокій і тиша, наче й немає тисяч відвідувачів…

Особливо біля могил невідомих солдатів і сім’ї Кеннеді. Президент, як колишній головнокомандувач, має право упокоїтися на цьому військовому кладовищі, але рішення приймає його сім’я і крім Кеннеді ніхто з них тут не похований. Там горить вічний вогонь, що незвично для Америки і тому привертає увагу. Трохи далі, прямо в траві біля доріжки – маленька табличка з ім’ям його брата. Кажуть, він не хотів навіть її.

Звідси відкривається прекрасний вид на місто і на центр Кеннеді на іншому березі Потомаку. Він великий, на три сцени, але строго функціональний і нагадує Кремлівський палац з’їздів. Його оркестром керував сам Ростропович, але найбільше мені запам’яталася велика бронзова голова Джона Кеннеді роботи Роберта Бьоркса. Спочатку вона здається неохайно зробленою (техніка гарячого нашарування створена самим Бьорксом), але варто затриматися на хвилину і вже важко відірватися від неї. Великими мазками і дрібними завитками бронзи скульптор зумів показати чарівність непересічної людини, яка і зараз залишається одним з найпопулярніших президентів.

Увечері після обов’язкових відвідин меморіалів Джефферсона і Лінкольна ледве човгаєш, стомлений безліччю вражень, і хвилину перепочинку дарує Ейнштейн. Пам’ятник великому фізику-теоретику роботи того ж Бьоркса встановлено у скверику біля національної Академії наук. Великий (двадцять один фут заввишки) вчений сидить, думаючи про своє. Він старий, і настав час підбивати підсумки. Скульптор зумів передати головне в людині, її духовний світ. Бронзовий геній тримає в руках книгу з формулами еквівалентності маси і енергії, фотоефекту і ще якоюсь, хоча і так видно, що він мудрий і тому сумний. І настільки привабливий, що навіть в пізній вечір його обліпили дітки туристів. Їм подобається сидіти на колінах у дідуся, а ті відполіровані до блиску!

Вiн як завжди недбало одягнений, в светрі, пом’ятих штанях і сандалях на босу ногу. Творець теорії відносності зрозумів під кінець життя, як мало знає, і втомленим поглядом прощає нашого гіда, що мучить стомлену паству єдиною теорією поля…

Неподалік меморіал полеглим у В’єтнамі. Чорні мармурові стіни і товсті книги під скляними ковпаками. Їх задумливо перегортають туристи. На мармурі і на сторінках – імена загиблих. Невелика бронзова скульптурна група з трьох молодих солдатів, які підтримують один одного. Один з негроїдними рисами – це чи не перше скульптурне зображення афроамериканця в Америці. Автор композиції меморіалу – молода американська китаянка.

Так, в столиці безліч пам’ятників, i більшість з них генералам. Ніколи в житті я не бачив стільки генералів! Навіть на московських парадах. Вони скачуть на конях, простягаючи руку зі шпагою, палашом або кавалерійською шаблею, i лише самі геніальні обходяться без холодної зброї, але таких небагато. Вони в різноманітних мундирах, в погонах і еполетах, в кашкетах, треуголках і капелюхах з плюмажами. Є серед них французи і поляки, німці і латиноамериканці. Дуже, дуже багато генералів. Ну і коней відповідно.

Але ще більше в скверах безхатьків. Це біда столиці, тому на лавочці посидіти і на пам’ятник подивитися вам навряд чи захочеться.

Але мені забронзовілi генерали ще в Радянській армії набридли, тому з усієї когорти запам’ятався лише великий і незрівнянний генерал Скотт. Не тому, що я з дитинства любив читати про його подвиги і не тому, що за ним їх числиться незвично багато. А тому що наш надзвичайно ерудований гід вперше потрапив до Америки ще дитиною, в шістдесятих роках, а на столичному маршруті працював з середини 80-х, з тих самих пір, коли перші російські турфірми відкрили перші маршрути. Він знав все, в тому числі і ціну собі. Він практично не замовкав, капризно вимагав уваги і заважав нам фотографувати. І правильно робив. Працював він блискуче!

Але того разу в ряди благодушних екскурсантів затесався на рідкість в’їдливий дідок, якого цікавило буквально все. Що це за будинок, хто його побудував, коли і скільки він коштує? А той? А чому? Кому цей пам’ятник? А цей? Гід детально відповідав на питання і намагався з гідністю парирувати явно провокаційні і безглузді, але, погодьтеся, неможливо знати все, тим більше про таке велике і насичене пам’ятниками місто! Дід же вважав, що і можливо, і необхідно, а гід просто не знає своєї справи.

І ось на сотому питанні і на двадцятому пам’ятнику доведений до сказу гід відповів, що це монумент на честь відомого генерала Скотта. Незабаром ми зрозуміли, що він прийняв виклик і почалося велике протистояння. Бо наступний пам’ятник був споруджений на честь того ж генерала. Дід, звичайно, не повірив, і тоді гід пояснив, що генерал зробив не один подвиг і здобув багато перемог і що за американськими законами за кожен такий акт належить пам’ятник.

Незабаром розмови в автобусі згасли, слухали тільки героїв битви. Вкрай зацікавлені, ми кружляли вулицями столиці від монумента до монумента і що ви думаєте? І третій пам’ятник, і четвертий – всі були присвячені генералу Скотту!

Поки вони були кінними, дід терпів і лише щось бурмотів собі під ніс, хоча і не вірив в такий феєрверк подвигів і в нечувану щедрість американського уряду, але коли і скромний піший пам’ятник виявився присвяченим феноменальному генералові, дід вибухнув і закричав, що не дозволить більше морочити йому голову!

— Але ви ж повинні зрозуміти, що генерал не завжди був генералом. — урезонював його вже єзуїтськи спокійний гід, — Він і рядовим солдатом здійснював подвиги!

Так ми доїхали до кута Пенсільванія авеню і 7-й стріт і там нас чекав черговий монумент. Фантастично переможний генерал гарцював, вдивляючись в дощову далечінь. Тремтячий від сказу дід зажадав негайно зупинити автобус. І який же був конфуз, коли ми всі вийшли під проливний дощ – так нас зацікавив великий американський полководець – і наш Вергілій з почуттям прочитав напис на постаменті: генерал Вінфілд Скотт Хенкок!

Крапку поставив водій автобуса, який меланхолiйно помітив, що Скотт, мабуть, був навіть генерал-адміралом, оскільки в його честь названа ще й алея на Арлінгтонському кладовищі в адміральському кварталі…

Всі замовкли, вражені, навіть гід, але тут холодний вітер і важкі краплі пізньої осені загнали нас в автобус, а той відвіз на північ, в зиму, в Нью-Йорк. Де я і з’ясував, що то і був єдиний в столиці пам’ятник тому Скотту. Але не тому генералу Вінфілду Скотту, який важив 150 кг і брав штурмом Мехіко – йому важко було їздити на коні (хоча думки коня ніхто не питав), а тому, що був худий і молодий, в сідлі тримався чудово і під Мехіко ще не був генералом. Адмірал ж Вінфілд Скотт тоді ще в школу не ходив, тому й пам’ятника йому не поставили…

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)

Сообщение Феноменальний генерал Вінфілд Скотт. Погляд з Вашингтона появились сначала на Український репортер.

Американська економіка найпотужніша у світі, водночас США мають і найбільший торговельний дефіцит. У 2017 році він склав 566 мільярдів доларів.

Якщо ж брати тільки товари, без послуг (фінансові, консалтингові, туризм та інше), то набагато більше – 810 мільярдiв. Тобто з інтелектуальним продуктом у Штатах все гаразд, якби не лютував запоребриковий Задорнов.

Гірше з побутовим: капцями, скажімо, виделками та іншою повсякденною дрібнотою. Але Трамп про це не згадує. Чому? Мабуть, в силу “задорноватості” та невеликого розуму…

Борги нашi

Що ж, розберемося самі. Торік США експортували на $1551 млрд. товару (в першу чергу літаків, автомобілів і продуктів харчування), а експорт послуг сягнув $778 млрд. На імпорт товарів витрачено $2361 млрд. (головні категорії – автомобілі, нафта і мобільні телефони), а на послуги прийшлося $534 млрд.

Трамп вирішив боротися з торговельним дефіцитом за допомогою високих тарифів на імпорт. У березні їх підняли до 25% на сталь і до 10% на алюміній. Місяцем раніше ввели круті тарифи і квоти на імпорт сонячних панелей і пральних машин. Влітку вдарили тарифами по Європі та Китаю. З 24 вересня ввели “третій пакет” мит на імпорт з Китаю. Вони склали 10% і були накладені на товари на $200 млрд. До того ж Трамп ще й попередив: якщо Китай запровадить заходи у відповідь, то США введуть мито на імпорт з Китаю ще на $267 млрд., тобто весь китайський експорт в США.

Відомо: протекціонізм – стара, як світ, зброя. Наприклад, після здобуття незалежності протягом двадцяти років у Вашингтоні було прийнято понад 20 актів і тарифів, що захищали американське суднобудування і торгівлю. Яким же був результат? З одного боку, вдалося домогтися, щоб значна більшість кораблів, що прибувають в порти США, були американськими, але попутно це призвело до значного зростання цін на товари на внутрішньому ринку і до невдоволення суднобудівників. Залежно від типу суден, імпортні матеріали становили 15-40% вартості споруди, замінити їх вітчизняними не вдавалося і суднобудівники обурювалися високими тарифами на імпорт.

Те ж саме відбувається і сьогодні, але не тільки в суднобудуванні. Пральні машини подорожчали на 13%, будiвельнi матеріали ще більше, сонячна енергетика втратила десятки тисяч робочих місць, є й інші тривожні симптоми. Протекціонізм – палиця з двома кінцями.

Йес, США можуть самі виробляти майже все. Але деякі країни можуть робити це не гірше і при цьому набагато дешевше. Так, у виробництві агропродукції і продукції органічної хімії, транзисторів і комп’ютерів, автомобільних вузлів і літаків, телекомунікаційного обладнання США цілком конкурентоспроможні, але в сегменті товарів широкого споживання їм не змагатися з Китаєм.

Країни, в торгівлі з якими США мають дефіцит, можуть або запропонувати більш дешеву продукцію, таку як товари широкого споживання або нафту. Або вони взагалi не потребують американських товарiв. Або у них великий обсяг торгівлі з Америкою, але експорт перевищує імпорт, зокрема і через перші два чинники. Продукція Китаю є дешевшою, Японії -дешевше і краще (взяти ті ж автомобілі або електроніку), причому вони не особливо потребують американських товарiв, або можуть швидко знайти їм заміну. До третьої категорії (ціни і якість товарів можна порівняти, але перехиляння торгівлі в наявності) відносяться Канада, Мексика і Німеччина.

На жаль, так склалося, що США мають найбільший дефіцит саме з топ-5 торгових партнерів. Лідер за цим показником, звичайно, Китай (товарообіг $636 млрд., дефіцит $375 млрд.), Звідтіля йде широкий потік побутової електроніки, тканин і обладнання. Причому великий внесок дають американські компанії, які перенесли туди виробництво. Зустрічний потік американських товарів є втричі меншм – це головним чином агропродукція, літаки і електрообладнання.

На другому місці щодо торговельного дефіциту йде Японія ($204 млрд. та $69 млрд. відповідно). США постачають їй агропродукцію, індустріальне устаткування, літаки і фармацевтику. Імпортують автомобілі, індустріальне устаткування та інше. Третє місце посідає Німеччина ($171 млрд. та $65 млрд.). Експорт США складається з автомобілів, літаків і фармацевтики, імпорт приблизно такого ж складу (автомобілі, iндустрiальне обладнання і також фармацевтика), але німецький переважає.

Окремо візьмемо партнерів по “NAFTA”, по спочилому у Бозі договору про вільну торгівлю. Це Мексика ($557 млрд. та $71 млрд.) – вона поставляє автозапчастини, нафту і широкий спектр іншої продукції, купує в США автомашини, траки, автозапчастини. І, нарештi, Канада ($582 млрд. та $18 млрд.), дефіцит в торгівлі з якою складає всього 3% від товарообігу. Головний предмет її експорту в США – автомобілі та їх вузли. Потім йде сира нафта і промустаткування.

Цi дані подані тільки по товарах, без урахування послуг, у зв’язку з чим слід зауважити вельми неприємну тенденцію. Річ у тому, що динаміка змін експорту-імпорту, а тому й дефіциту торговельного балансу ніяк не відповідає стратегії адміністрації, якщо вона взагалi має уявлення про стратегію.

Якщо профіцит послуг потроху зростає, то з початком торгових воєн Трампа, з введенням з липня нових тарифів проти Китаю і ЄС, набагато швидше став рости дефіцит в торгівлі товарами: він підскочив відразу на 9% в липні і на 6,4% в серпні. Третій місяць, починаючи з червня, падає експорт товарів, тоді як імпорт неухильно зростає ще з квітня (дані “Census Bureau”).

Згадаймо тепер про загрозу Трампа обкласти десятивідсотковим тарифом весь імпорт з Китаю. Він становить приблизно $505 млрд., отже, доходи державного бюджету зростуть на $50,5 млрд. Це дрібниця при дефіциті юджету під трильйон доларів. А ось для американського споживача зростання цін на китайські товари на 10% буде дуже помітним. Або ви вважаєте, що імпорт з Китаю скоротиться? З чого б це, якщо собівартість китайських товарів не на відсотки, а в рази нижча, ніж у конкурентів?

Подорожчання ж американських товарів на китайському ринку призведе до їх заміщення продукцією з інших країн. Ринок літаків захопить «Ербас» разом з «Бомбардьє» і «Ембраєром», сою китайці будуть купувати у сусідів і вже ведуть роботу в цьому напрямку, до того ж у Пекiна є й інші важелі впливу на США. Зараз він приступив до девальвації юаня – це посилить експортні позиції і призведе до скорочення імпорту. Крім того, дорогий долар призведе до скорочення потоку китайських туристів в Америку. І не слід забувати, що Китай є найбільшим власником наших боргових зобов’язань, приблизно на $1,2 трлн. Потроху він вже починає позбавлятися від них…

А тепер Канада!

Отож, повторю, протекціонізм це палиця з двома кінцями, а в торговельних війнах не буває переможців. Програють усі, а в першу чергу споживачі.

Як ви могли помітити, Канада є головним імпортером американських товарів ($282 млрд., удвічі більше, ніж імпортує Китай), тому до неї треба б ставитися з повагою. Замість цього їй викручують руки. На зміну “NAFTA”, угоди про вільну торгівлю між США, Канадою і Мексикою (а вона призвела до збільшення цієї торгівлі вчетверо за чверть століття), прийшло менш прозоре “USMCA”. Чи добре воно для Канади? Так як сказати…

Що б не говорили з цього приводу Трамп і Трюдо, а вони, звісно, кажуть, що це добре, питання неоднозначне. Хоча б тому, що угода містить розділ 32.10, з приводу якого з різкою заявою виступило посольство Китаю в Оттаві. Пекін обурений тим, що нова угода зводиться до викручування рук, до політичного домінування США, що дає право вето в торгівлі Канади і Мексики з Китаєм. І я поділяю це обурення, бо Китай є найбільш перспективним ринком і партнером, який міг би похитнути монопольне становище США в міжнародній торгівлі Канади. Яким південний сусід безсоромно користується.

Цей розділ фактично означає обмеження угод у сфері торгівлі з Китаєм, повідомив американський міністр торгівлі Уілбур Росс. За його словами, якщо будь-яка з трьох держав, що підписали договір, укладе торговельну угоду з «країною з неринковою економікою», то інші учасники договору через шість місяців зможуть вийти з “USMCA”, утворивши торговельну угоду на двосторонній основі. Міністр вважає, що таким чином будуть закриті лазівки для Китаю, які раніше використовувалися для легітимізації дій в сферах торгівлі, інтелектуальної власності і субсидування промисловості.

Створено прецедент, що дозволяє в подальшому США включати подібне положення до текстів нових торгових договорів, сподівається Росс, але не думаю, що з Європою цей номер пройде. Власне кажучи, цим і відрізняється “USMCA” від “NAFTA”. Інше – вже незначні деталі. Буде збережено механізм торговельних суперечок, на чому наполягала Канада, проте їй довелося піти на деякі поступки. Зокрема, американські фермери отримають обмежений доступ до канадського ринку молока (до 3,5% його обсягу). Також Канаді довелося погодитися на квоту на експорт автомобілів до США і збереження тарифів на експорт сталі та алюмінію.

Чому я на стороні Канади в даному питанні? Тому що тарифи на її сталь, алюміній і деревину вже привели до подорожчання будівництва житла в США і зроблять менш конкурентоспроможним американський авіапром. І тому що заходи нинішньої адміністрації, як бачимо, поки не дали бажаного ефекту, навпаки, призвели до зростання як торгового, так і бюджетного дефіциту, а також інфляції і державного боргу. Тоді як її поведінка вже призвело до різкого падіння міжнародного авторитету Америки. У тому числі і в Канаді.

Там живе мій син, і він повідомляє мені: у них набирає розмаху рух, що закликає не купувати американське. У тому числі молоко. Так, воно майже удвічі дешевше місцевого, але розумнi канадці сумніваються в його якості, побоюються наявності в ньому гормонів, консервантів і антибіотиків. А головне, вони обурені поведінкою США і не хочуть підтримувати своїм кревним доларом нахрапистого південного сусіда.

Трюдо старший був не зовсім правий, говорячи, що сусідство із США схоже на спання в одному ліжку зі слоном. Він мав на увазі, що слон – тварина добра, але дуже вже велика i надто вже хитає ліжко. Тепер, з приходом Трампа, виявилося, що не така вже й добра ця скотина…

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)

Малюнок Олега СМАЛЯ

Сообщение Торгівельні війни Трампа б’ють по американцях. Погляд із США появились сначала на Український репортер.