Лопаються мильні бульбашки Трампа. Погляд з Америки
Прихильники Трампа радiють: завдяки міцній економіці передсвяткова торгівля побила всі рекорди, в грудні з’явилося понад 300 тисяч нових робочих місць, а податкова реформа призвела до репатріації понад півтрильйона доларів, які корпорації тримали за кордоном.
Але чому ж генерали бізнесу і капітани індустрії очікують рецесії? Більш того, чи не почалася вона вже?
Що стосується робочих місць, то це явище тимчасове і викликане як раз набором персоналу на передсвятковий розпродаж. У листопаді 2018-го показники були провальними, всього 155 тисяч нових позицій. Знаменита мережа магазинів «Sears» лише в останній момент уникла банкрутства, але закриває третину торгових точок і звільняє 18 тисяч осіб.
У не менш відомої мережі «J. C. Penney» справи не кращі, її акції вже дешевше одного долара. «Еппл» – перша компанiя, що подолала трильйонну планку капіталізації, до нового року втратила більше чверті вартості. Про проблеми «Дженерал Моторс» і «Форда» ми вже писали, вони почали масове скорочення персоналу. З жовтня дешевшають акції «Боїнг», «Катерпиллар», «Дюпон», «Ексон», «АйБіЕм», «JPMorgan», «Майкрософт» та інших.
Маємо масове явище – занадто багато компаній, що потерпають, щоб звинувачувати поганий менеджмент в кожному випадку. Справа в загальній тенденції. Так, повернення корпоративних капіталів з-за кордону швидко сповільнюється і в III кварталі репатріація зменшилася до $93 млрд. – близько половини суми II кварталу і третину від суми першого. Повернення почалося тому, що уряд тепер може оподатковувати зарубіжний прибуток незалежно від місцезнаходження фінансів. Раніше компанії могли відкладати сплату податків в казну США до повернення коштів з-за кордону (загальний обсяг таких близько $3 трильйонів). Тобто податкова реформа мала лише короткочасний ефект.
Але чи корисне Америці це повернення? Не думаю. Якщо в минулі роки велику частину репатрійованих коштів реінвестували в економіку США, то в перші два квартали спостерігався відтік коштів з економіки. Куди ж йшли ці гроші? А йшли вони на біржовий ринок, надуваючи бульки, якою так пишався Трамп. Репатріація капіталу сприяла фінансуванню викупу акцій приблизно на трильйон доларів – ось вам і пояснення мажорного крещендо котирувань акцій на початку року і мінорного гліссандо наприкінці – бульбашка починає здуватися.
До речі: гальмування репатріації, як і проблеми компаній з широкими міжнародними зв’язками збіглися з початком торговельних воєн не випадково. Це цілком очевидний наслідок згубної тарифної політики адміністрації. Але ми поки що торкнемося податків як таких.
Податки як основа бюджету
У житті неминучі лише смерть і податки, казав мудрий Бенджамін Франклін. Загальний дохід уряду США згідно з прогнозом Адміністративно-бюджетного управління в складі адміністрації президента в поточному фінансовому році (з 1 жовтня 2018 по 30 вересня 2019) оцінюється в $3,422 трлн. Але як формуються доходи федерального бюджету?
Велику їх частину (49%) дають індивідуальні платники податків. Податок на особистий прибуток складає $1,668 трлн. – половину від загальної суми. Ще 36% ($1,238 трлн.) – це податок на заробітну плату. Він йде на соціальне забезпечення ($905 млрд.), програму Medicare ($275 млрд.) i страхування по безробіттю ($47 млрд.). Таким чином, 85% податків припадає на індивідуалів. Корпоративні податки додають до цієї величезної суми $225 млрд., тобто всього лише 7%. Причому це менше, ніж в 2017 році, коли частка корпорацій склала 9%.
Передбачалося, що корпорації пустять зекономлені за рахунок зниження податків кошти на розширення виробництва, але цього не сталося. Як не сталося і при Буші-джуніорі в аналогічній ситуації: корпорації тоді пустили вільні кошти в сектор нерухомості, на фінансові авантюри і купiвлю акцій, зокрема і власних. Результатом стала фінансово-економічна криза 2008 року. Щоправда, цього разу надування бульбашки на ринку нерухомості чекати не доводиться, навпаки, він гальмує, і розумні китайці швидко покидають його. Що є поганою ознакою.
До того ж розширенню виробництва найсильнішим чином заважають торговельні війни, особливо з Китаєм. Вони гублять експортні можливості американських компаній.
Говорячи простою мовою, реформа, що значно знизила податки для корпорацій і подавалася масам під благородним соусом майбутнього зростання загальних зборів за рахунок розширення податкової бази, не спрацювала. I не поки, а взагалі. Уже очевидний її суто егоїстичний характер – вона пішла на користь не країні, а тільки найбагатшим.
Що стосується загальної економічної картини, то за даними опитування, проведеного в грудні на конференції генеральних директорів найбільших компаній США в Єльській школі менеджменту, майже половина керівників побоюється рецесії в американській економіці вже наприкінці грудня цього року. Понад дві третини (67%) вважають, що головними причинами неминучого уповільнення темпів економічного зростання в Сполучених Штатах є внутрішньополітична нестабільність і проблеми у зовнішній торгівлі, в першу чергу, торговельна війна з Китаєм.
Крім того, три чверті топ-менеджерів, серед яких були гендиректори Ford, Verizon і Morgan Stanley, зізналися, що їм доводиться вибачатися перед своїми іноземними партнерами за деякі висловлювання президента країни. 87% опитаних керівників заявили, що манера нинішнього лідера США вести переговори викликає недовіру з боку союзників Америки. Три чверті босів компаній вважають, що в питаннях національної безпеки Трамп показав себе неефективним лідером. I майте на увазi, опитування проводилося ще до претензій президента на адресу глави ФРС (випадок в Америці нечуваний i призвів до моментального обвалу бірж!) i до шатдауна!
Інші джерела федеральних доходів
Продовжимо аналіз. Федеральна резервна система також заробляє і її чистий прибуток додає до бюджету $55 млрд. ФРС є банком федеральних урядових установ і платить відсотки на мільярди доларів від операційних коштів, депонованих цими агентствами. Вона володіє казначейськими цінними паперами США на $4 трлн. і заробляє відсотки за цими векселями та облігаціями. Але цей дохід зменшується, оскільки ФРС скорочує свої активи.
Ще $44 млрд. дають митні акцизи і тарифи на імпорт. У загальному масштабі податків це просто крихти, заради яких не варто було городити тарифний город. Навіть подвоєння-потроєння тарифів мало позначиться на балансі бюджету. Решта $17 млрд. доходу дають податки на нерухомість та інші надходження. На жаль, податкова реформа знизила і цей показник з $23 мільярдів у 2017 році.
Як бачите, безпосередній внесок корпорацій в доходи бюджету невеликий. Вони впливають опосередковано. Проводячи податкову реформу, нас переконували, що при високих податках корпорації перекладають податковий тягар на споживачів і працівників або піднімають ціни, або знижують заробітну плату, щоб підтримати високі ціни на акції, а тим самим і свою норму прибутку, задовольняючи акціонерів. І тому кращий спосіб зменшити індивідуальне податкове навантаження – скоротити державні витрати, а не перекладати його на корпорації.
Так-то воно так, але корпоративні податки в США і раніше аж ніяк не були високими, а наші державні витрати швидко зростають, на відміну від доходів. Так, щорічний дохід уряду покриває тільки 88% потреб, що створює дефіцит бюджету в $985 мільярдів. При Трамповi також дуже швидкими темпами зростає державний борг – на два трильйони за два роки. І це в умовах добре працюючої економіки, а не кризи, коли її доводилося рятувати трильйонами доларів!
Перспективи і ретроспективи
Дохід бюджету становить 16,3% валового внутрішнього продукту. Фактично це міра економічної продуктивності нації. Можна сказати, що середня ставка податку для самих Сполучених Штатів становить 16,3%. Але це набагато нижче, ніж історична мета ФРС в 19%.
Для довідки: за попередньої адміністрації доходи федерального бюджету зросли з $2.52 трлн. у 2008 році до $3.27 трлн. в 2016 р оці. У 2017-му вони склали $3.32 трлн., а в 2018-му – $3.34 трлн., тобто зростання різко сповільнилося і зовсім не факт, що розрахунки Адміністративно-бюджетного управління на поточний рік виправдаються. Мушу зауважити у зв’язку з цим, що діяльність Стіва Мнучіна (сам він вимовляє своє прізвище як Менушін) на посаді міністра фінансів не викликає захоплення ні у президента, ні у мене. Але причини у нас різні…
Для оцінки історичних змін корисно згадати, що лише при Кеннеді, в 1962 роцi доходи федерального бюджету сягнуи $100 мільярдів. З урахуванням інфляції, в результаті якої долар Кеннеді важить приблизно 8,4 нинішніх доларів, це відповідає всього лише $840 млрд., що вчетверо менше нинішніх доходів. Але ж економіка і населення з тих пір значно виросли.
Щоб оцінити відносну величину податків, згадаємо, що ВВП США тоді оцінювався в $543,3 мільярда – в цінах того часу або $4,564 трильойна в нинішніх цінах. Це також приблизно в 4,4 рази менше, ніж нині. Іншими словами, податкове навантаження за минулі шістдесят років змінилася незначно, і корпораціям не варто нарікати – в Європі податки вищі.
Втім, не вони були ініціаторами нового податкового плану. Більшість керівників великих корпорацій були проти нього, розуміючи, до яких наслідків це може привести. І все ж через невеликий вклад їхніх податків в загальну суму план не міг надати настільки швидкого негативного впливу на економіку. Позначився комплексний вплив – ефект посилили і пришвидшили торговельні війни.
Що ж, залишається деяка надія на переговори з Пекiном. Однак, з огляду на впертість і повну профнепридатність американського президента, надія ця невелика.
Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Малюнок Олега СМАЛЯ
