Відтепер вчителі та учні під час навчального процесу матимуть змогу безкоштовно побачити по відео вистави франківців, що входять до шкільної програми. А це значно розширить освітні можливості – не лише допоможе дітям краще засвоїти твори художньої літератури, але й гармонійно поєднає його вивчення з театральним мистецтвом. У рамках проєкту покажуть вже записані на відео вистави за участю відомих та популярних акторів – Богдана Ступки, Анатолія Хостікоєва, Наталії Сумської, Богдана Бенюка, Ірини Дорошенко, Анатолія Гнатюка, Галини Яблонської, Володимира Нечипоренка, Олександра Задніпровського, Тараса Жирка, Людмили Смородіної, Олексія Паламаренка та інших. Про це якраз і говорили під час прес-конференції в Театрі імені Івана Франка.

Як розповів виконувач обов’язки директора –художнього керівника театру Михайло Захаревич, у списку вистав-онлайн для шкіл є відома мільйонам шанувальників мистецтва класика: «Енеїда» Івана Котляревського, «За двома зайцями» Михайла Старицького, «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицього, «Назар Стодоля» (лицарська балада за мотивами п’єси Івана Карпенка-Карого), «Перехресні стежки» (п’єса Дмитра Чирилюка за мотивами повісті Івана Франка), «Така її доля» (за баладою Тараса Шевченка «У тієї Катерини…»), «Украдене щастя» Івана Франка, «Хазяїн», «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого та інші.

Представники Міністерства освіти і науки Тетяна Балашова і Олена Котусенко, які взяли участь у пресконференції, говорили про унікальність та особливості цього проєкту. Він дасть великий поштовх подальшому морально-етичному вихованню школярів, допоможе їм більше почерпнути знань з великої скарбнички безцінної культурної спадщини нашого волелюбного народу. Такі вистави для педагогів – як знахідка, тому вони дуже вдячні за цю корисну ініціативу.

Що важливо, у відеотеці, окрім української класики, з’являтися і вистави за п’єсами зарубіжних грандів письменницького світу, наприклад Шекспіра. Про ці плани також розповідав Михайло Захаревич. Присутні почули від нього і про те, чим живе сьогодні, у воєнну добу, уславлений театр. Нещодавно франківці відкрили свій 104-ий театральний сезон. Звичайно, митці порадують шанувальників новими виставами. Зокрема триває репетиція на постановкою «Тартюф» Мольєра. Глядачі побачать вистави «Марія Стюарт», «В неділю рано зілля копала», «Король Лір» та інші п’єси. І звичайно, франківці також гратимуть вистави, які з аншлагом йшли на сцені минулого сезону.

Планують і зарубіжні гастролі. Зокрема, наприкінці вересня франківці зіграють «Калігулу» у місті Сараєво (Боснія і Герцеґовина). Очікується, що відбудуться гастролі і в Молдову.

Творчі зустрічі – це також ще один штрих до багатогранної діяльності театру. 11 вересня на Камерній сцені глядачі зможуть подивитися стрічку актора і режисера Ахтема Сеітаблаєва «Мирний 21», а після цього почути від митців про цю роботі над кінострічкою про реальну історію хоробрих луганських прикордонників.

До речі, в активі франківців вже більше ста вистав, які показано воїнам на фронті. Сьогодні захисники України часто відвідують театр, де їм щиро радіють. Як каже Михайло Захаревич, «до нас йдуть навіть взводами, ротами; для воїнів надаємо найкращі місця в залі».

Зазначимо, що 13 франківців зі зброєю в руках захищають Батьківщину. Честь і шана!

До речі, Народна артистка України Наталія Сумська під час пресконференції сказала, що мріє побувати з виставою «Кайдашева сім’я» на передньому краї, там, де українські воїни дають відсіч рашистським окупантам.

Між тим, франківці стверджують про 15-ліття сценічної «Кайдашевої сім’ї». І 350-ий раз грає у цій легендарній драмі Наталія Сумська!

Нагадаємо, що ««Кайдашева сім’я» також є у відеотеці українських шкіл. Виступаючи на пресконференції, Наталія Сумська говорила, що є багато вчителів, які фанатично люблять театр, вони йдуть сюди, щоб ніби підзарядитися новою позитивною енергією, доторкнутися до цього чарівного дива. Пані Наталія з особливою теплотою згадала, як колись односельці її бабусі привезли до Києва велику купу автентичних стародавніх речей для реквізиту у виставі «Кайдашева сім’я». Там були і рогачі, і кобеняки, і ложки, і ступа і ще багато чого іншого. Може, у цьому також криється один із секретів багатолітнього успіху вистави.

Світлана Фросевич, Леонід Фросевич

На світлині: виконувач обов’язки директора –художнього керівника театру Михайло Захаревич і Народна артистка України Наталія Сумська під час пресконференції.

Фото надане Театром імені Івана Франка.

Сообщение «Театр імені Івана Франка – школярам України». Стартував унікальний освітянський проєкт (+відео) появились сначала на Український репортер.

Йому було 90 років, повідомляє Польське радіо.

Вєслав Ґолас зіграв понад 120 ролей у кіно, кабаре, театрі та на телебаченні. У 1955-85 роках Вєслав Ґолас виступав у Варшавському драматичному театрі. Він був творцем відомих комедійних ролей у кабаре «Старі джентльмени» та «Кабаре Дудек».

Вєслав Ґолас з’являвся в невеликих, але значних епізодах, де блискуче зображував цікавих і барвистих персонажів із виразними характерами.

Однак більшість поляків запам’ятають його ролями в серіалах «Альтернативи 4» та «Чотири танкісти і пес», де знаменито зіграв роль Томека Чересьняка, а також із культових фільмів «Гідрозагадка» та «Потоп».

Під час Другої світової війни Вєслав Ґолас брав активну участь у русі опору та був членом підпільної організації «Сірі шереги».

З Вікіпедії. «Чотири танкісти і пес» — польський чорно-білий телевізійний серіал, знятий за книгою «Czterej pancerni i pies» Януша Пшимановского. Серіал належить до військово-пригодницького жанру і оповідає про бойові будні екіпажу танка «Рудий» та пса на ім’я Шарик під час Другої світової війни.

Прем’єра серіалу відбулася 9 травня 1966 року. Серіал складається з трьох сезонів, які були зняті та продемонстровані на польському телебаченні в 1966, 1969 і 1970 рр..

Повністю серіал, розрахований на дитячу та молодіжну аудиторію, щорічно демонструвався у Польщі аж до 1989 р. У СРСР серіал був вперше показаний 25 вересня 1968 року.

Сообщение У Польщі помер актор Вєслав Ґолас, який знявся у фільмі “Чотири танкісти і пес” появились сначала на Український репортер.

Звичайно, не усім щастить досягнути вершин. Бо це залежить від дуже багатьох чинників, а найперше – від щоденної копіткої праці, постійного навчання в поті чола, від того, хто навчає торувати многотрудну стежину до «зірок». А хіба талант не варто брати до уваги? – можливо, хто додасть. Погоджуємося.

І ми знаємо, де у Києві відкривають дитячі таланти, де кожному дають шанс до здійснення високих, найзаповітніших мрій. Кореспонденти «Українського репортера» завітали до агентства моделей та акторів “Red Carpet agency” і відразу ж потрапили… на театральну репетицію. Принаймні так подумалося, але по хвилі нам стало зрозуміло, що мимохіть стали глядачами етюду-імпровізації.

О, на сцені – улюблений актор і співак мільйонів шанувальників. Сам Анатолій Гнатюк, народний артист України! Його партнерами з імпровізації виступають двоє учнів. Грають сценку в кафе. Гнатюк переходить то на гумор, то на оригінальні й цікаві репліки, додаючи етюду певного драйву, який потім завершиться вигуками: «Браво!» з боку зали. А неподалік стоїть і режисер – відома акторка театру і кіно Лідія Семесюк, вона також (в уяві) вся на сцені.

Мабуть, трішки хвилюється. Це ж її учні сьогодні показують на практиці, чи добре засвоїли урок. Найвищою оцінкою стали… оплески.

– Молодці, дуже добре справилися із цим завданням, – хвалить підопічних Лідія Семесюк.

– Є таланти, стовідсотково, – скаже нам дещо згодом Анатолій Гнатюк. – Хтозна, може серед учнів “Red Carpet agency” є майбутні великі актори, скажімо такі як Амвросій Бучма, Богдан Ступка… Все може бути.

А поки що разом з усіма присутніми ми дивимося майстер-клас маестро Гнатюка. І його виступ стосується продовження теми імпровізації. Бо Анатолій Васильович згадав дещо з власного досвіду, зокрема як йому вдалася чудова імпровізація під час розіграшу чергового тиражу «Лото-Забава» в прямому телеефірі. У студії несподівано сталася технічна заминка – «завис» комп’ютер. І Гнатюк не розгубився – разом з присутніми в залі з насолодою співав легендарну пісню про смереку. Як йому вдалося це? Ще й невимушено, непомітно для мільйонів глядачів, адже такий відступ був не по сценарію. Ось про ці секрети творчої кухні він і розповідав учням агентства моделей та акторів.

Тему про здібних, обдарованих дітей зачинає в розмові з нами й засновник “Red Carpet agency”, відомий актор театру та кіно Назар Борушок. Окрім усього, він викладає тут такі дисципліни як акторська майстерність, основи шоу-бізнесу.

– Талановитих, типажних дітей є багато, – розповідає Назар Борушок. – Їм треба допомагати розвиватися, щоб вони вміли заявити про себе, щоб згодом, після років навчання і вдосконалення, працею над собою стали великими профі, щоб ними пишалися як в Україні, так і у світі. Не приховую, що такі думки «крутилися» в голові, коли створював це агентство. А в поміч мені було те, що маю чимало знайомих професійних акторів, кастинг-директорів, кастинг-менеджерів. Я задоволений, що сьогодні агентство ефективно співпрацює з ними, направляючи своїх учнів для участі в кіно-, й театральних пробах. Ми усіляко підтримуємо тих дітей, які хочуть себе проявити, в тому числі на подіумі, або ж на театральній сцені. Наприклад, в Державному музеї авіації, що в Жулянах, у нас є оригінальна сцена – літак. Щороку в салоні лайнера граємо вистави, залучаючи дітей з нашого агентства.

– Чи не боїтеся конкуренції?

– А вона є скрізь. Конкуренція – це стимул бути кращим, бути першим, успішнішим, – переконаний директор агентства.

До цих слів співрозмовника додамо, що команда “Red Carpet agency” – професіонали, за плечима яких і визнання, і досить успішна діяльність. Скажімо, сценічну мову викладає Julik (Назарій Гук), співак, телеведучий музичного хіт-параду «One Muz» на телеканалі «Правда ТУТ», саундпродюсер та композитор, колишній учасник колективу «DZIDZIO».
Julik зіграв головну роль у відомій кінострічці «DZIDZIO Контрабас», знімався в багатьох короткометражках.

А такий цікавий предмет, як «Фотопозування» – сфера викладацьких турбот Марії Гребенюк (свого часу вона була переможницею третього сезону «Супермодель по-українськи»), топ-моделі Катерини Куліченко.

Дисципліну «Дефіле» викладає також знаменитість – Дмитро Ящук.

«Зіркова» команда є своєрідною гарантією успіху агентства моделей та акторів, на чому наголошувала в бесіді з нами директор Анастасія Александрова. Про нашу співрозмовницю скажемо, що вона була режисером-постановником показів в рамках “ТыкWEEK 2017”, “Antvan Fashion Days 2018″,”Х фестиваль молодих дизайнерів-2018 при відкритті Київського Університету Моди”,”ХІ фестиваль молодих дизайнерів 2019 Sun Fest”. В агентстві пані Анастасія викладає основи модельного бізнесу, є куратором фотозйомок.

Анастасії Александровій легко й приємно говорити про модельну сферу, про те, які цікаві несподіванки очікують на учнів. Послухаймо:

– Ми займаємося організацією та проведенням фешн-івентів, таких як фотозйомка для журналів, каталогів, різних інтернет-магазинів, беремо також участь і подіум-проєктах, презентаціях, виставках, відеозйомках… При агентстві є піврічний інтенсив-курс для юнаків та дівчат, які, можливо, мріють підкорити подіум чи з’явитися на суперобкладинках відомих глянцевих журналів. Але без відповідного навчання туди «не пробитися», тобто лише одного бажання мало. Ми даємо молодим людям шанс… Віримо, що наше агентство дасть путівку в життя багатьом юнакам та дівчатам, які в майбутньому стануть відомими акторами, моделями, просто успішними людьми. Над цим і працюємо щодня.

-У дітей тут, образно кажучи, горять очі від великих і гарних перспектив. Зокрема, вони знають, що готується вистава (справжня!), у якій буде задіяно 50 відсотків професійних акторів і 50 відсотків – дітей. Тому в наших учнів з’явиться новий досвід – працювати на глядача, позбутися певних страхів перед публічними виступами. Але для цього потрібне досконале знання тексту, розуміння сценічного образу, своєрідне енергетичне включення у виставу, загалом все те, чому навчаємо в агентстві, – розповідає відома акторка театру та кіно Лідія Семесюк.

Пані Лідія додає, що діти тут – щирі, класні, у них є велика жага до знань. А ще у них – мільйони запитань: а як? а чому? а як скорегувати цю роль? У цьому агентстві – неймовірна творча атмосфера.

До речі, це нам підтвердив і Юлік (Назарій Гук), який навів цікаве порівняння:

– Під час уроків сценічної мови я набираюся шаленої енергетики. Бо кожна дитина як нескінченна батарейка – у них дуже багато енергії, якою можна і самому підзарядитися. Спочатку я не був упевненим, що учні виконуватимуть домашні завдання, думав, що час од часу вони даватимуть собі слабинку. Але помилявся. У них – дивовижна зацікавленість уроками. Дай, Боже, як то кажуть.

Того дня ми, журналісти, також побачили, як наполегливо вчаться майбутні актори. «Хочеться творити, творити, – промовляє Ніна Скрипченко. – Тут відчуваєш себе як птаха в польоті. Мріємо про успіх.

– Кожен майстер-клас – це незабутній досвід, – переконаний Даніла Захарченко. – Зігравши на сцені із самим Анатолієм Гнатюком, я узяв собі за правило: завжди бути готовим до імпровізації, навіть якщо в тебе щось не виходить.

-Я багато що відкрила для себе під час занять, – говорить Маргарита Кальченко. – Головне, що уроки дають змогу бути впевненим у собі. А це дуже важливо у житті.

Поспілкувавшись з командою агентства, дітьми, ми також сказали усім: «Браво!». Ви – кращі!

Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение Як і де в Києві торують стежину до «зірок» (+відео) появились сначала на Український репортер.

Четвериков знявся в більш ніж 120 фільмах, серед найпопулярніших: “Пірати ХХ століття”, “Хрустальов, машину!”, “Важко бути Богом”, “Омелян Пугачов”, “Ярослав Мудрий,” В’язень замку Іф “, – повідомляє Newsone.

Крім цього артист займався силовими видами спорту, боротьбою, легкою атлетикою і брав участь в циркових виставах разом з силачами. Створені ним трюки досі не може повторити ніхто в світі.

Артист постійно повторював, що не буває простих трюків. Навіть самий, на перший погляд, легкий може стати серйозним випробуванням для непідготовленої людини. Його часто запитували про те, як стати каскадером і що для цього потрібно. Рецепт простий,підкреслював Четвериков: треба насамперед бути хорошим спортсменом.

Сообщение Помер актор і каскадер, трюки якого досі ніхто не може повторити появились сначала на Український репортер.

Наприкінці листопада 2017 року Табаков, який був художнім керівником МХАТ імені Чехова і «Табакерки», потрапив до реанімації Першої міської лікарні Москви імені Пирогова. Вистави за участю актора були скасовані. Повідомлялося, що причиною госпіталізації актора є тяжка форма пневмонії.

У фільмографії Олега Табакова понад 150 ролей, зіграних із середини 50-х, коли він, студент Школи-студії МХАТ, вперше потрапив у кіно.

Глядачі пам’ятають його Шелленберга у «Сімнадцяти миттєвостях весни», короля Людовика XIII у «Д’Артаньяні і трьох мушкетерах», власника салуну в «Людині з бульвару Капуцинів», Суходрищева в «Ширлі-мирлі», міс Ендрю в «Мері Поппінс, до побачення!». А в серії мультфільмів про Простоквашино Олег Табаков озвучував кота Матроскіна.

Водночас головним для Табакова завжди залишався театр. Він був одним із засновників «Современника», служив в ньому майже 20 років, потім грав у Олега Єфремова у МХАТ імені Чехова; створив свій власний театр-студію «Табакерка». Пізніше став художнім керівником одразу двох театрів – МХАТу і «Табакерки».

Фото “РІА «Новини”

Від редакції. Нагадаємо читачам, що цей чоловік 11 березня 2014 року підписав листа на підтримку політики Путіна щодо російської військової інтервенції в Україну. Йому було цілком справедливо і закономірно заборонено в’їзд до України.

Сообщение Помер Олег Табаков появились сначала на Український репортер.

Леонід Бронєвой мав дуже не просту долю. Він народився у Києві в 1928 році. У 30-ті роки був репресований його батько, генерал НКВС Соломон Бронєвой (Факторович), і дядько, заступник наркома внутрішніх справ України. Майбутнього актора з його матір’ю (похована на Байковому кладовищі у Києві) вислали в Кіровську область. З початком Другої світової війни родина Бронєвих поїхала в евакуацію у Чимкент. Там він закінчив школу і вирішив стати артистом.

Закінчив Ташкентський інститут театрального мистецтва імені Островського – у сина “ворога народу” був невеликий вибір навчальних закладів.

Після звершення ВИШу його розподілили в Магнітогорськ, де Бронєвой відпрацював рік. Вже після смерті Сталіна, Бронєвой вступив до Школи-студії МХАТ, одразу на 3-й курс. Після закінчення навчання потрапив до театру в Грозному, потім працював у Іркутську, Воронежі, а на початку 1960-х, після смерті першої дружини, перебрався до Москви. У 1962-му його взяли у театр на Малій Бронній, в якому він пропрацював понад чверть століття.

Паралельно Бронєвой почав зніматися в кіно. Незважаючи на велику фільмографію (понад 50 робіт), у нього не було головних ролей. Але глядачі все одно запам’ятали його завдяки ролям Мюллера у багатосерійному фільмі “Сімнадцять миттєвостей весни”, герцога Ганновера у “Тому самому Мюнхгаузені”, куплетиста Велюрова в “Покровських воротах” і Лікаря з “Формули любові”.

У 1988 році Марк Захаров, у якого Бронєвой знявся в “Мюнхгаузені” і в “Формулі любові”, запросив його в свій театр “Ленком”. Тоді Бронєвой вже мав звання народного артиста СРСР.

Леонід Бронєвой зганьбився у березні 2014 року, коли публічно підтримав анексію Криму та агресивну політику Путіна стосовно України. Він заявив, що завжди підтримував Путіна, і “якщо  грав фашистів, це не означає, що  підтримую фашизм”, маючи на увазі події в Україні.

Сообщение Леоніда Бронєвого поховали на Новодівочому кладовищі в Москві появились сначала на Український репортер.

“Коли знаходишся біля цього пам’ятника, виникає відчуття просвітлення, настільки світлим є його образ. Неможливо оцінити втрату Богдана Ступки для української культури. Його вік дозволяв творити неймовірні театральні та кінообрази, розповідати з гумором і мудрістю історії, передавати його досвід нам.

Кожному, бо ми всі його учні. Саме тому це погруддя – знакове, до нього мають приходити діти, натхненні стати до творчої роботи, і поки житиме повага і продовжуватиметься його справа – житиме пам’ять, житиме сам Ступка”, – сказав міністр Нищук.

“Ми повинні продовжувати працю, яку розпочали наші батьки. Я виріс у Куликові, це для мене рідне селище, я пам’ятаю ці дні, як ніби вони були вчора. І я дякую всім, хто допомагає нашій родині нести для людей цю пам’ять. Впевнений, і музей-світлиця тут в Народному домі буде розширюватися, поповнюватися цікавими експонатами, тепер це вже наша спільна справа” – сказав син актора Остап.

“Богдан Ступка був яскравим виразником акторської професії, акторів він називав “мудрі арлекіни”, і, зізнаюся, мені дуже бракує  його почуття гумору. Воно було незабутнім – по відношенню до людей, до життя, до самого себе. Я знаю безліч наших спільних історій, які згадую з теплою посмішкою. Але найголовніше, що зробив Ступка, – він вписав себе на скрижалі українського театрального мистецтва, і це велика честь жити та працювати в один час із цим Генієм”, – додав народний артист, художній керівник Національного театру імені Марії Заньковецької Федір Стригун.

Нагадаємо, Богдан Ступка народився 27 серпня 1941 року в селі Куликів на Львівщині. У 1961-78 роках був актором Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1967 року – член Спілки театральних діячів України. Зіграв понад 50 ролей на сцені.

З 1970 року знімався в кіно, в його творчому доробку більш ніж сто фільмів. Працював з режисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком та іншими. У 1976 році Ступці було присуджено звання заслуженого, а в 1980 році – народного артиста УРСР.

У 1999 році очолив Міністерство культури і мистецтв, займав цю посаду до 2001 року.
Видатний актор і лауреат Шевченківської премії помер 22 липня 2012 року. Герой України похований на центральній алеї Байкового цвинтаря.

Сообщение На Львівщині відкрили пам’ятник Богдану Ступці появились сначала на Український репортер.

“Не думав, що зустрічатиму День Незалежності в компанії людини з ворожих окопів)))
Але “старлей Доронін” – за нас! Зірка російського кіно, герой культового серіалу “Грозові ворота” і вже місяць, як боєць 8-го батальйону Української доброврольчої армії Анатолій Пашинін зустрічає свято з побратимами на передовій. Де кулі, кров та героїзм справжні. І свято Незалежності має справжній, неповторний смак. Будьмо, брати і сестри!” – написав Цаплієнко у Фейсбуку.

Анатолій Пашинін народився у 1978 році в місті Світловодськ на Кіровоградщині. Після закінчення Запорізького індустріального інституту переїхав до Москви, де вступив до ВТУ ім. Щепкіна. Він прославився ролями в таких серіалах і фільмах, як “Левова частка”, “Провінціали”, “Інструктор”, “Ундіна”, “Вогнеборці”.

У 2006 році Пашинін зіграв роль військового – старшого лейтенанта Дороніна – у серіалі “Грозові ворота” про російських десантників у Чечні. Також Пашинін знявся у таких стрічках, як “Ми з майбутнього”, “Відданий друг”, “Ґудзик”, “Будинок з сюрпризом”, «Шукачі пригод» тощо.

Сообщение “Лейтенант Доронін” боронить Україну на передовій від путінських загарбників появились сначала на Український репортер.

Його неперевершену акторську гру, гумор і щирість згадують нині рідні й близькі, актори, режисери, яким поталанило працювати зі справжнім генієм, а також численні шанувальники його надзвичайного таланту, секрет якого і досі залишається загадкою для багатьох.

«Сьогодні ми згадуємо нашого «Бодю», або «Сильвестра Сталлоновича», як жартома називав себе Ступка», – ділиться своїми спогадами з «Українським репортером» режисер Іван Войтюк, який зняв Богдана Сильвестровича в останній українській кінокартині «Платон Ангел».

«Я познайомився з ним ще 1981 року в Краматорську, куди актор приїхав на свої перші гастролі з театром Франка. Коли побачив його гру у виставі «Украдене щастя», я цей день запам’ятав на все життя. Адже на дворі стояло спекотне літо, в залі БК Машинобудівного заводу, де зібралася тисяча глядачів, всі обливалися потом.

Аж тут починається вистава… На сцені з’являється Ступка, ніби він заходить у хату знадвору, де лютує мороз, знімає кожуха, опускає в діжку руки, щоб зігрітися, і я бачу, як мої сусіди у глядацькій залі починають тремтіти від холоду. Це було чудо!» – із захопленням розповідає режисер.

Але до своєї геніальності Богдан Сильвестрович ставився з іронією, стверджують актори, які працювали разом із ним. Хоча, звичайно, розумів своє значення в українській культурі.

«Я хочу зіграти щось мовчазне, я так за своє акторське життя накричався…» – якось сказав він Івану Войтюку.

Ступка також мріяв про вітчизняне кіно за участю українських акторів. За всю кар’єру він знявся у понад 100 фільмах, однак протягом останніх 10 років геніального актора майже не було в українських кінокартинах. І ось нарешті таким фільмом стала кінострічка «Платон Ангел», яку, хоч і не без труднощів, але зняли на кіностудії ім. Довженка у 2010 році.

«Своєму татові я сказала: ти мусиш бути щасливим, адже у твоєї доньки є другий батько, – згадує нині невістка актора Ірина Ступка, директорка театру «Сузір’я». – До кожної ролі Богдан Сильвестрович дуже ґрунтовно готувався. Якщо він грав Мазепу, то читав усе, що про нього написано, і так ставився до кожного свого героя».

Знаний театрознавець Олег Вергеліс у своїй книжці назвав Богдана Ступку «садівником». Адже він «поливав» своїх учнів і колег знаннями, духовними своїми надбаннями. Дуже терпляче вчив молодь, пояснював і головне – слухав. Йому було не байдуже, як живуть актори, що їдять, зауважує пані Ірина.

«Де б він не був, завжди хотів презентувати Україну якнайкраще, – наголошує вона. – До будь-якого зібрання звертався «пані і панове», а потім говорив слова вітання тією мовою, якою розмовляють люди країни, в якій перебував. Він страшенно любив Україну, своє коріння і ніколи не зраджував цьому».

«Богдан Ступка не стільки розказував, скільки показував анекдоти – це були такі собі акторські етюди, незрідка рівня жанрового шедевру», – згадує відомий кінокритик і письменник Сергій Тримбач. Ось один із них.

Два куми розмовляють.

– Куме, загадати вам загадку?
– То загадуйте.
– Куме, загадка непроста.
– То загадуйте, що вже там?
– Куме, ще раз попереджаю: загадка дуже непроста, особливо ж для вас!
– Куме, не морочте мені голову – або кажіть, або йдіть під три чорти!
– Ну, куме, я вас попередив… Загадка така: маленьке, кудлате, на чотирьох лапках, хвостиком махає ще й гавкає. Ну, куме???
Відповідь миттєва:
– Собачка!

Той, що загадував, у шоці. У Ступки цей стан тривав з хвилину: ну як, як міг той кум так швидко розгадати? Аж раптом його осяває:
– Куме, ви знали!!!

Ступка розповідав:

– Якось були ми з Ахеджаковою в одній московській компанії. І Лія, як завжди, попросила: “Бодя, ну расскажи про собачку!”. Розказав-показав. У Валентина Гафта одразу полилися сльози з очей від сміху, він опустився на коліна, підняв руки догори і загукав:

– Нет! Гоголь жив!

Живий і Богдан Ступка. Допоки буде кіно, допоки буде театр, допоки люди не втрачатимуть здатності пам’ятати.

Марина ХОВРАХ
Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение П’ять років без Богдана Ступки появились сначала на Український репортер.

– Я впевнена, що багато хто із наших читачів – великі шанувальники таланту вашого батька. Як йому вдалося стати таким популярним артистом?

– По-перше, батько до всього ставився дуже відповідально. Перед тим, як іти до глядачів, він переглядав свої записи, в яких зазначав, що вже читав на цій сцені. Він з великою повагою ставився до глядача, і, мабуть, тому люди відповідали йому тим же.

Збереглося біля двадцяти зошитів, списаних його дрібненьким почерком, в яких зафіксовано, де, коли, якого числа він виступав. Думаю, що зараз знайдеться небагато артистів, які робили б те ж саме і так готувалися до кожного свого побачення із публікою.

– Тобто, Андрій Корнійович продумував усі дрібниці, з яких складався кожен його виступ? Хоча їх важко назвати дрібницями…

– Він дуже вимогливим був до свого сценічного костюму – сорочка мала бути бездоганно випрасуваною, взуття начищеним. І взагалі кожен його виступ, кожна гумореска готувалася, як окрема вистава. Спочатку вона відлежувалася, доповнювалася якимись цікавими епізодами, які батько вигадував сам або у співавторстві з кимось. А коли уже читав цей твір перед публікою, відчував його слабкі й сильні місця і доопрацьовував. Тому за дуже короткий час – дві-три хвилини – йому вдавалося створити неповторні образи.

– Він відчував свою шалену популярність і всенародну любов?

– Мабуть, так. Він отримував велику кількість листів від звичайних людей, якими дуже переймався. Були і курйозні випадки. Якось в Одесі його обікрали, ще й сильно побили. Він пролежав на залізничній станції всю ніч.

А коли злодій, а ним виявився Васька на прізвисько Німець, дізнався, що це був відомий та улюблений всіма артист-гуморист Андрій Сова, то прийшов до нього додому просити пробачення і пообіцяв повернути вкрадені речі. Але йому це не зовсім вдалося, тож згодом він зробив ще кілька візитів і приніс відрізи тканини у подарунок. Ось так інколи виявлялася всенародна любов.

– А де шукати витоків батьківського таланту: в Одесі, на Молдаванці, де він народився, чи в сім’ї?

– Так, він дійсно одесит, а тому все своє життя був просякнутий цим особливим духом уславленого міста, і гумор, мабуть, був у його крові від народження.Та й у сім’ї, в якій він виріс, була надзвичайно доброзичлива атмосфера.

Його дід, в якого в сім’ї було 13 душ і який працював поштарем, кожної неділі відправляв своїх онуків до опери. І він, і батькова сестра Марія були з неабияким почуттям гумору – вміли дотепно показати замальовки із життя мешканців Одеси.

Це теж дуже вправно виходило і в мого батька, він скрізь підмічав щось цікаве і дуже влучно міг зіграти те, що побачив, як мініатюру. І хоча статки поштових працівників були невеликими, мати мого батька, яка теж працювала на центральному телеграфі, більшу частину своєї зарплатні віддавала на оплату елітного на той час дитячого садочка Клавдії Шевельової, в якому діти вивчали мови, образотворче мистецтво і робили невеликі театральні вистави.

– Тому, мабуть, з дитинства Андрій Сова мріяв стати актором?

– Я так не думаю. Він закінчив в Одесі українську школу імені Івана Франка і був дуже вдячний своїм учителям, які заклали в нього творче мислення: і вчителю української літератури, і німкені, яка проводила уроки з елементами театралізації, а мого батька викликала як головного актора, бо він добре імпровізував і вмів поводитися з уявними предметами.

Але треба було думати про свою велику родину, в якій виріс, адже роки були важкі, голодні. Тому пішов вчитися на моториста у морехідне училище і любов до моря проніс через усе життя.

А от на теплоході «Цюрюпа», куди він влаштувався згодом на роботу і на якому об’їздив увесь світ, він, можна сказати, народився як виконавець-гуморист. У «брехайлівці», де збиралися матроси відпочити, він уперше відчув до себе глядацьку любов, розігруючи дружні шаржі на своїх друзів. Тоді помічник капітана якось йому сказав: «А чи не помилився, Андрюша, ти трапом? Твоє місце не на кораблі, а на сцені».

– І це дало йому якийсь поштовх у житті?

– В усякому разі ці слова засіли в його голові, і через деякий час він справді підготував якийсь репертуар – «Сон» Шевченка, твір Чечвянського, брата Остапа Вишні, оповідання Бабеля – й спробував вступити до Одеського театрального училища. І коли його там запитали, чи знає він видатних режисерів і систему Станіславського, то на це відповісти не зміг, як потім сам згадував.

Але підготовлену програму прочитав так, що його взяли з руками і ногами. До речі, на будівлі училища, в якому навчався батько, встановили меморіальну дошку.

– А коли розпочалася його кінокар’єра?

– Ще на третьому курсі училища до нього підійшов асистент режисера з фільму «Стара фортеця» і запропонував зіграти в ньому кумедний персонаж Кості Григоренка. Після успішно зіграної ролі режисер привітав батька і сказав йому, що його майбутнє буде обов’язково пов’язане з кінематографом.

І справді, тільки до війни він знявся у трьох картинах. Під час зйомок свого першого фільму батько познайомився з дуже популярним на той час актором – Марком Бернесом.

Саме він, коли почалася війна і батько вже збирав речі, щоб піти на фронт, запропонував режисеру фільму «Два бійці» запросити його знятися у цій картині. А в Ташкенті, у воєнні роки, він знімався разом із Раневською, Райкіним, Андреєвим, Олійниковим у концертних бригадах, які потім відправляли на фронт.

– Після війни він продовжив зніматися у кіно?

– Після війни Одеська кіностудія, куди він повернувся, була зруйнована. Але він отримав запрошення від кіностудії імені Довженка, яка дала йому невеличке помешкання – кімнатку на сім квадратних метрів. Але для того, щоб вижити, батько змушений був тоді, як він казав, заробляти гроші не язиком, а руками. Він почав лагодити взуття, робив невеличкі скриньки і продавав їх на базарі.

– Мав годувати свою сім’ю?

– Ні, він тоді ще не був одруженим. З мамою він познайомився у театрі Радянської Армії при Будинку офіцерів, куди його запросив друг. А вона тільки приїхала до Києва, закінчивши студію Таїрова. Вони разом репетирували якусь сцену, коли його помітила майбутня теща і зауважила доньці:

«Гарний артист, придивись до нього, доню». Коли батьки одружилися, стосунки тещі і зятя були зразковими, вони дуже тепло ставилися один до одного.

– А коли Андрій Сова потрапив на велику сцену і став популярним й улюбленим гумористом?

– Після розформування театру Радянської Армії маму взяли в театр Лесі Українки, а батько вирішив себе спробувати на естраді. Він, звичайно, теж хотів працювати в театрі, але акторська професія дуже залежна – від режисера, репертуару.

А він хотів бути сам собі режисером, адже це в нього добре виходило. Коли прийшов до Київської філармонії, то не відразу почав читати гуморески. Шлях до них був дуже непростим: він, як скульптор, відсікав усе зайве. Спочатку читав Шевченка, Остапа Вишню, Чехова.

Але потім зрозумів, що дуже стислі мініатюри – це влучніший жанр. У зв’язку з цим він навіть сам себе називав «спортсменом на короткій дистанції».

– Як він підбирав собі такий колоритний репертуар?

– Спочатку ходив по бібліотеках і читав твори уже відомих тоді Степана Олійника, Остапа Вишні. Якось випадково на Хрещатику батько зустрів Павла Глазового, який тоді був заступником головного редактора журналу «Перець», і той запросив зайти до редакції. Ця зустріч стала доленосною. В репертуарі батька були також і твори Косматенка, Іванковича, Ярового та інших чудових гумористів. Твори вибирав дуче прискіпливо, адже не міг читати гумор «нижче пояса».

– А яким був Андрій Корнійович у житті?

– Батько дуже багато читав, любив класику. Коли його спіткала тяжка хвороба, він перечитав усю бібліотеку. В нього відмовили ноги, і ніякі лікарі допомогти не могли. Людина, яка звикла до активного способу життя, численних гастролей і переїздів, не могла вільно пересуватися. Були хвилини, коли батько зізнавався, що згоден бути обмеженим у русі, аби тільки біль хоч ненадовго залишив його.

Але разом із тим він жодного разу не дозволив нам із мамою відчути, що він хворий або немічний. Ніколи не скаржився, як завжди, приймав рішення і в усьому допомагав. Мені особисто давав майстер-класи з акторської майстерності.

Допомагав опановувати тонкощі своєї справи і студентам естрадно-циркового училища. Написав книжку «Дорога до сміху», яка побачила світ ще за його життя. Наразі мрію про друге, доповнене видання.

Я впевнена, що ця книжка допоможе багатьом людям не лише відкрити таємниці естрадного мистецтва, а й знайти у собі сили ніколи не здаватися. Як це робив Андрій Сова, учинивши справжній подвиг. Подвиг пересмішника…

Марина ХОВРАХ

Сообщение Цікаві факти про знаменитого гумориста Андрія Сову, або Подвиг пересмішника появились сначала на Український репортер.