19 лютого 1900 року пролунала фраза, яка тоді здавалася зухвалою: «Одна, єдина, неподільна, самостійна Україна». Її виголосив Микола Міхновський.
На межі століть український рух стояв на роздоріжжі. Більшість говорила про автономію, культурні права, поступові зміни. Про обережність. Про компроміси.
А Міхновський сказав — незалежність. Не завтра. Не колись. А як політичну необхідність.
У січні 1900 року він долучився до створення Революційної української партії. І вже за кілька тижнів у Полтаві виголосив промову, що лягла в основу брошури «Самостійна Україна». Згодом її надрукували у Львові — і вона стала одним із перших чітких програмних текстів українського самостійництва.
Міхновський не просто апелював до емоцій. Він аргументував.
Він звертався до міжнародного права, аналізував Переяславський договір 1654 року, доводив, що союз із Московією мав характер рівноправної угоди, яка згодом була порушена односторонньо. Він розкривав механізми русифікації й великодержавної політики царизму.
Але головне — він змінив тон розмови. Україна для нього була не «частиною», не «периферією», не «питанням автономії».
Україна — це мета. Самодостатня цінність. Держава, яка має право існувати для себе.
Його ідеї тоді здавалися радикальними. Та історія показала: вони були пророчими.
Сьогодні, коли слово «самостійність» вже не потребує пояснень, варто пам’ятати, що понад сто років тому його доводилося вимовляти всупереч часу. І хтось мав наважитися сказати це першим.
За матеріалами Історія України
Микола Іванович Міхновський (19 березня 1873 — 3 травня 1924) — український політичний та громадський діяч кінця XIX — початку XX століття. Адвокат, публіцист, ідеолог українського самостійництва, перший представник українського націоналізму, діяч Української Народної Республіки і організатор українського війська, прихильник дерусифікації та автокефалії Православної церкви в Україні.
Представник священницького роду Міхновських. Народився у селі Турівка, Полтавська губернія, Російська імперія. Член Братства тарасівців, засновник Української народної партії (1902), один із лідерів Української демократично-хліборобської партії, член Братства самостійників. Один із популяризаторів словосполучень «козаки-українці» і «українці-козаки» як назви і самоназви представників українського народу. Прихильник розпаду Російської імперії та перетворення її на спільноту пов’язаних спільною історією країн і народів. Автор брошури «Самостійна Україна» (1900), підготував проєкт Конституції (1905). Помер у Києві, УРСР.
Послідовний прихильник створення незалежної України на всіх її етнічних територіях. Відповідно до українського законодавства може бути причисленим до борців за незалежність України у XX сторіччі.
