Чергова шустеризада, або ж «Казки» не однієї ночі, які баламутять Україну
Дорогий мій розумний читачу! У дні передвиборчої напруги й неспокою, коли зачумлений ворожою пропагандою та її п’ятою колоною в Україні наш «вільний виборець» готов проголосувати «…навіть за чорта, - аби проти діючого президента», прошу Тебе: прочитай оцей памфлет, вперше опублікований ще у 2007 році й вміщений у книжці «ЧУМА В УКРАЇНІ». Вірю, що ТИ УКРАЇНУ НЕ ЗРАДИШ!
Щиро твій Євген ДУДАР.
«До нашого берега завжди прибивається якщо не трухляве поліно, то гнила тріска» – так гласить народне прислів’я. Думаю, чого «наш берег» так покірно приймає всякий непотріб? Очевидно, тому, що він надто похилий. Біля крутого берега – течія чиста. Отже свій державний берег ми не дуже оберігаємо, не дуже про нього дбаємо. Десь нам його підмулює «течія» з «чужих вод». Та в основному самі замулюємо своєю інертністю, байдужістю, дріб’язковістю, лінивством.»
( З виступу Вані Молдавана на форумі охорони довкілля).
Ці слова я пригадав, коли дивився чергову «інтершустеризаду» – нове телешоу, де зібралися визначати «Великих українців». Правду кажучи, від попередніх шоу пана Шустера «Свобода слова» я також не в захопленні. Про це не раз говорив у своїх радіовиступах, інтерв’ю.
Бо якщо під девізом свободи слова пропагувати усяку погань, то можна дійти до того, що тифозні, холєрні та чумні бацили треба культивувати і множити нарівні з чинниками здоровотворчими.
У тих «свободолюбивих» шоу пан Шустер мені постійно нагадував такого хитрувато-підступнуватого чоловічка у компанії наївняків. Зіштовхне лобами Івана та Степана – а сам стоїть збоку і ніби розбороняє, ніби ратує за те, щоб вони помирилися. А душа навистрибці від радощів, що «шоу» вдалося.
Нове ж «шоу», на мою думку, покликане сягнути більшої «висоти» та копнути глибше. Воно має «залізти» у святую святих України – у її «національний фундамент», зробити своєрідну «інвентаризацію» дорогих кожному свідомому українцеві постатей, повернути «орієнтувальні стрілки» на випадкових, приліплених до України «героїв», які, мов терміти, мають руйнувати «фундамент» зсередини.
Думаю, що це своєрідне продовження «бузиніади». Але набагато ретельніше, підступніше й хитрішше організоване, набагато дорожче оплачене.
Наштовхує на цю думку й сам склад «ради гарантів» (не українським народом, звісно, формованої). У цій, з дозволу сказати, «раді», за винятком кількох достойних такому призначенню постатей, які, очевидно, взяті «для отвода глаз» такі «гаранти» з українського патріотизму та національної самопожертви, як Петро Симоненко, Дмитро Табачник, Віталій Коротич, Олександр Мороз та іже…
Про одне «іже» ще варто сказати конкретно. Бо воно свідчить і само за себе, і за пана Шустера, і за сам «проект»… Це молодий «підскакевич» з якогось та «кварталу», — Владімір Зєлєнскій… який, здається, і сам дивується, що потрапив у таку «національно свідому» компанію. Під час «самоінвентаризації» патріотичних вчинків він, досить
нахабно, ніби цим хизуючись, заявив: « Для независимости Украины я ничего не сделал…И, наверное, я - один из сидящих здесь, пожалуй, самый невеликий украинец… и не самый украинец… Я – Владимир Зеленский…»
В тому, що «самый невеликий» - сумніву нема. Але чого там «сидящий»? Кривити пичку, коли нормальні українці говорять слушні речі і хизуватися «…Крывляние – это реальное выражение моего лица»?… Кривляйся собі у під’їздах «кварталів», називай і далі українців «хохламі», потішай тупуватого обивателя пришелепкуватими «дотепами» про сало…
Та це питання, очевидно до «англійців», які задумували проект і формували оту «раду». Тепер величність Гуліверів визначатимуть ліліпути. А горобці вчитимуть орлів шугати у піднебесся… «Великих українців» визначатимуть українофоби, політичні банкрути, демагоги, авантюристи…
Те, що найбільшим українцем «гарант» Симоненко назвав Леніна – не смішно, хоч майже усі присутні сміялися, – це біда. Не в «ленінській хворобі» П. Симоненка. Біда, що печерний комунізм, українофобство й україножерство досі побутують і на каналах «українського» телебачення, і в затишних норах «української влади».
Незадовго до цього телешоу у пресі з’явилися «державотворчі» «размышления» філософа рівня кулінарного технікуму і на той час ще віце-прем’єра Уряду незалежної України Д.Табачника «Утиный суп» по-украински». Цей варильщик супов» з українофобським зловонієм і далі блудить, як п’яний у кукурудзі…
То він «без тени сомнения» цинічно бреше: «Политики высшего ранга без тени сомнения утверждают, что если мы все переоденемся в «вышиванки», полюбим УПА и признаем коварного средневекового интригана Мазепу национальным героем, все реки в стране немедленно потекут медом и молоком…»
…То «викидає» провокативні лозунги: « …На востоке, к несчастью, уже приобретает популярность лозунг возвращения границы по Збручу, денонсации пакта Молотова –Рибентропа и «восстановления исторической справедливости» путем возвращения западных областей Польше…»
То вдається до «інтелігентного» хамства зразка: «…миссионеры только вчера спустившиеся «с полонин»…
Зрозуміло «інтектуалу», «вчєра спутівшемуся» з совкової пальми, важко осягнути місіонерів з карпатських верховин. Тим більше, коли треба відробляти перед роботодавцями Іудин гріш… А провокативні лозунги про передачу Польщі областей Західної України свідчать лише про дуже задавнену хворобу підляцтва…
І це отакі «специ», отакі «гаранти» покликані шустерами визначати душу України, її велич, «гарантувати» при цьому чистоту та моральність.
Колись я вже писав: наша біда в тому, що борються за Україну, гинуть за неї Тютюнники, а правлять у ній і розкошують паршиві табачники.
Вони й вказуватимуть, на кого українцеві молитися, назначатимуть критерії визначення його «величі».
Виявляється, для того, щоб стати «Великим українцем», не обов’язково бути прив’язаним до української землі, турбуватися про неї, відроджувати й піднімати її, дбати про добробут народу, розквіт його науки, культури, мови, традицій, не обов’язково навіть бути українцем чи патріотом України. Досить, як ото Булгаков, народитися в Україні і «на высоком профессиональном уровне» обляпати її у своїх творах.
Кошти на цей «проект», як видно з розкрутки, кинуті чималенькі. Ким і для чого, мабуть варто задуматися не лише сатирикам. Бо й висувати кандидатури на «великих» має «громадськість». Через… мобільні телефони, телеканал «Інтер», газету «Аргументы и факты» (в Украине)… Отакі «факти». Такими будуть і «аргументи»…
Думаю, робиться це не для того, аби підняти велич «Великих українців». Велике не потребує возвеличення. Гадаю, що в метушні отієї висувально- визнавальної сверблячки відомі вже (і потаємні) «експерти» постараються оганьбити ще когось з таки Великих українців. А в шеренгу до великих «підселити» кількох своїх пігмеїв, що не мають нічого спільного ні з Україною, ні з українством.
Є дуже хороший анекдот : «Абрам повчає сина, який мріє стати Наполеоном:
– Ізю, пам’ятай: перш, ніж стати Наполеоном, спочатку треба хоч трішки стати французом…
За отим проектом телеканалу «Інтер» для того, щоб стати «Великим українцем» не треба й українцем ставати. Досить мати в Україні свого «шустера» і кількох «табачників». Вони й із Чінгізхана зроблять «Великого Українця»… Аби тільки …гроші…
Листопад 2007 року.
Постскриптум до нинішньої публікації.
Мене не дивує, що «…самый невеликий украинец и не самый украинец»… після кількох років каламутного українофобського шоу вирішив нахабно й цинічно стати українським «Наполєоном» – очолити Україну та її народ. Мене дивує байдужість та гнидавість тих «українців», які хочуть мати такого президента…
Євген ДУДАР
