Актуальні думки про журнал “Універсум”, який збудував сучасність
Національну «енергетику» кожної країни витворюють інтелектуально-аналітичні журнали. Рівень активности, творчої ініціятивности кожної нації залежить від якомога ширшого спектру таких, як казали в міжвоєнну добу, «пробоєвих» часописів. Кожне таке видання ніби «зондує» простір для нових просувань вперед, до нових відкриттів, та означає вимір нових проблем і викликів, які мусить розв’язати й подолати певне суспільство.
На превеликий жаль, українське суспільство, яке колись довго перебувало в складі «найбільше читаючої країни в світі» (відомий слоган часів СРСР), не належить до особливо розвинутих в цьому плані суспільств. За роки незалежности в Україні з’явилося цілком мало яскравих, новаторських, ідейно-пробивних часописів. Реально їх можна порахувати на пальцях двох рук. Та й то, половина з них вже давно занепали передусім через відсутність передплатників і читачів. Наприклад, в розвинутих країнах Західної Европи (Німеччина, Франція, Італія, Еспанія, Велика Британія) аналітично-інтелектуальні журнали налічують десятки назв і навіть мають свої окремі тематичні ніші. У країнах Середньої Европи таких журналів трішки менше, скажімо, у Польщі, але вони зовсім не поступаються якістю і рівнем проблематики. Навіть у малих за чисельністю мешканців країнах, як Чехія, Словаччина, Хорватія чи Румунія, наявна своя «лінійка» якісних журналів. Так само із газетами: паперові видання політичного змісту (тобто «важкі» для читання) збереглися в більшості названих країн Европи в широкому спектрі, вони відіграють помітну роль в національній культурі і суспільному житті, формують громадську думку, наступають на владу, критикують. І це помітно навіть в країнах Балканського півострова (Болгарія, Сербія, Чорногорія, Македонія), які також мають розвинуту пресу, хоч вважаться «відсталими» в плані громадянського розвитку.
Натомість в Україні ми спостерігаємо повне змаління пресового ринку, перетворення часописів на побутово-бульварні за тематикою, тобто на примітивні, невибагливі газетки про «город» і «здоров’я», які не мають ніякого стосунку до інтелектуально-ідейного розвитку суспільства, не впливають на творення громадянського суспільства в Україні.
Зараз, з розвитком інтернету, паперова преса поступово зникає з українського національного ринку періодики, а її місце займають інтернет-сайти. Це, з одного боку, ніби й позитивний процес (бо інтернет-видання більше захищені від тиску з боку влади), але в суті він демонструє слабкість нашого суспільства.
За 30 років самостійности в Україні так і не постав жоден журнал, який би спробував об’єднати ідейно й ціннісно певний соціяльний стратум, щоб вести його через море суспільних проблем. Важко назвати якийсь журнал, який би виражав авторитетні думки, ідеали та на який би орієнтувалася якась значна й вагома частина нашого суспільства. Можна виділити доволі успішний проєкт з видання «Українського тижня» (існує від 2008 року). І це, здається, все. Всі інші спроби видавати подібні журнали або були короткочасними, або фрагментарними.
Суспільно-політичний журнал «Універсум» існує в Україні рівно 30 років. За цей час видання охопило своїми впливами різні кола українських читачів. Від самих своїх початків «Універсум» вирізнявся принциповою критикою влади, всіх її промахів та непослідовностей, чіткою державницькою позицією, гострим підходом до актуальних проблем національного буття. Помітну роль відіграв журнал у часи президентства Леоніда Кучми, коли згорталася свобода преси, панували знамениті «темники», коли олігархат захоплював український інформаційний простір. Тоді його шпальти стали для багатьох українських інтелектуалів-патріотів єдиним майданчиком, з якого вони могли доносити свої ідейні візії та критичні реляції до суспільства.
Твердою залишалася позиція «Універсуму» у складні часи хисткого президентства Віктора Ющенка та наступу на демократію й українську ідентичність за влади Віктора Януковича. Тоді головний редактор згуртував довкола редакції часопису відважних і авторитетних людей, які наполегливо відстоювали ідеали нації, європейського курсу України, її суверенности й цінності громадянського суспільства. Таких як Юрій Щербак і Юрій Іллєнко, Леонід Капелюшний і Юрій Саєнко, Аскольд Лозинський і Василь Лаптійчук, Віктор Каспрук і Тарас Марусик та ін. Сам Олег Романчук вирізнявся надзвичайно гострими, наступальними публікаціями, які будили сумління та «вирували» душу.
Вельми позитивною лінією журналу стало поєднання в його тематиці й проблематиці політології та культурології. Відтак «Універсум» перетворився на важливу трибуну для творчої української інтелігенції, яка отримала змогу суттєво впливати на формування нової стратегії зі зміцнення української ідентичности. Головною характерною ознакою часопису стала його відвага в осмисленні болючих проблем, постійні спроби заглянути в непривабливі «закути» суспільних негараздів, громадянської пасивности українства. Відтак цілком невипадковою в 2010-і роки стала тема малоросійства на шпальтах «Універсуму», яка оголювала центральну проблему українського національного буття: безхарактерність і національне відступництво значної частини українського суспільства.
Найважливіше, що вдалося створити у виданні настрій атакувальности щодо непослідовної, непродуманої та безвідповідальної політики влади. «Універсум» стало виконував функцію «вільної платформи» для обміну думками та візіями щодо розвитку української держави.
Вікторія Романчук структурувала свою монографію вельми продумано. У першому розділі книги «Суспільно-політичне видання в Україні як об’єкт дослідження» вивчається історія постання часопису, його головні функції, визначено теоретико-методологічні засади праці, описано тематику й головні жанри журналу. Авторка показала, як редколегія зуміла витворити широку програму видання, залучити до нього світ української діяспори, об’єднати широке коло авторів довкола цієї програми нового українського націєтворення. У монорафії описано, як «Універсум» творив свої оригінальні видавничі проєкти: готуючи спеціяльні книги на теми наукової фантастики, дитячі книжки, політологічні книги. Як на шпальтах журналу об’єдналися самобутні, творчі автори: Володимир Войтенко, Володимир Кузьменко, Осип Мороз, Леонід Сотник, Роман Коритко та ін. У такий спосіб видавництво «Універсуму» переросло в широку поліфонію ідей, літературних та культурологічних кроків.
У розділі «Універсум» як соціяльно-політичний і культурний феномен українського інформаційного простору» Вікторія Романчук проаналізувала специфіку публікацій на сторінках журналу, глибоку аналітичність, системність, прогностичність його авторів. По-суті, журнал на якийсь час став незаперечним лідером із формування української громадянської думки та публіцистичної стилістики. Авторка дуже вдало й всебічно описала всі головні аспекти видання, його панорамність, концептуальні інтерв’ю на сторінках журналу, які ставали правдивими інтелектуальними подіями для всієї України.
З погляду фахової журналістики Вікторія Романчук показала творчі підходи та відкриття головного редактора у плані оформлення і наповнення рубрик видання. Через це журнал майже кожним своїм номером ставав «пружиною» динамічного осмислення пекучої національної та громадянської проблематики України.
Третій розділ монографії називається «Державницька сутність і конструктивність військового, інформаційно-безпекового, історичного, економічного контентів видання». Тут Авторка простежила, як розвивалася лінія журналу щодо вироблення правильного бачення в українстві своїх військово-геополітичних завдань. Саме так: геополітичних. Україна за своїм географічним розташуванням належить до «вирішальних», особливо значущих держав світу. Її межі, місце на перетині геостратегічних міжнародних шляхів, вага у співдії та коекзистенції макрорегіонів Середньої і Східної Европи є вирішальними для стабільности всього простору Євразії. І нинішня війна, про яку, до слова, «Універсум» попереджав неодноразово, є цьому підтвердженням: Москва вибрала свою жертву не випадково, це її «останній і рішучий бій» за збереження єдности і ваги Північної Евразії як одного з епіцентрів планети.
Вікторія Романчук докладно описала гостру проблематику, яку підіймали автори журналу, як вони намагалися докричатися до сумління українських владоможців, які ігнорували військовий аспект існування нашої держави. Сьогодні ми можемо зі старих стрінок «Універсуму» простежити всю історію роззбороєння України, зрозуміти пастки, які їй підготували проросійські сили, що десятиліттями домінували в країні, усвідомити фатальність рідного малоросійства, яке блокувало визрівання нації і вело її до фактичної катастрофи, яку ми переживаємо зараз.
Вартує відзначити професійну майстерність Вікторії Романчук як журналістки і науковиці. Її дослідження демонструє аналітичну вправність, легке володіння словом, вміння «розтинати» визначену проблематику. У цій книзі українство великою мірою отримало живу інтелектуальну історію становлення своєї державности, свій власний портрет за роки змагань і поривань – від початку 1990-х до сьогодення. Ця книга стане неуникненним документальним «підручником» для сучасних істориків, які зможуть через її матеріал увійти в складні процеси становлення української демократії і побачити їх зсередини. Книга буде добрим уроком мудрости для сучасних українських політиків, які зможуть через неї побачити всі промахи й недоладності українського політикуму за останні 30 років. Для самих журналістів це видання буде незамінним підручником для зрозуміння суспільно-політичних та інтелектуальних процесів цього періоду й, гадаємо, неодмінно підніме рівень українського національного самоосмислення.
ОЛЕГ БАГАН,
літературознавець і публіцист,
Заслужений працівник освіти України
Фото з відкритих джерел.
