Сорок років тому розпочалася війна в Афганістані
Рівно 40 років тому почалася війна в Афганістані. Двадцять п’ятого грудня 1979 го афганський кордон перетнули колони 40-ї загальновійськової армії Туркестанського військового округу СРСР, пише УНН.
Судячи з усього, ключову роль в рішенні про початок військової операції зіграла міжнародна обстановка і погіршення відносин з США і їх союзниками.
Прихильників силового вирішення в керівництві Радянського Союзу було троє — голова КДБ Юрій Андропов, міністр оборони Дмитро Устінов і міністр закордонних справ Андрій Громико. Категорично проти виступав голова Ради міністрів Олексій Косигін — він єдиний з 12 членів Політбюро ЦК КПРС, хто не підписав рішення про введення військ, що стало однією з причин його швидкої відставки.
Вирішальне слово належало Леоніду Брежнєву. Згодом деякі його помічники говорили, що здоров’я генсека на той час настільки погіршилося, що, можливо, він не цілком усвідомлював свої дії.
Але в Москві, схоже, недооцінили тієї обставини, що до кінця 1979 року в Афганістані йшла, по суті, повноцінна громадянська війна — збройні зіткнення відбувалися в 18 з 26 провінцій. З одного боку, це означає, що республіка була, швидше за все, приречена і без радянського втручання. З іншого боку, це зумовило і те, що радянська армія свідомо втягувалася у довготривалий конфлікт.
27 грудня 1979 радянський спецназ взяв штурмом резиденцію Аміна в Кабулі.
Главу держави в ході штурму було вбито. За офіційною радянською версією, диктаторський режим Аміна був скинутий “здоровою, патріотичною більшістю НДП, Революційної ради і збройних сил Демократичної Республіки Афганістан”, шляхом збройного повстання, а він сам розстріляний за рішенням революційного суду.
Знаходження в цей час радянських військ в Кабулі було оголошено чистим збігом. Новим главою держави став більш помірний С який при Аміні втік до СРСР, побоюючись репресій.
Американці постаралися протиставити СРСР решті світу. Серед дипломатичних заходів, які зробили США, був бойкот літніх Олімпійських ігор 1980 року в Москві. Ідея була висловлена радянським дисидентом Андрієм Сахаровим, який виступав проти вторгнення і засланим за це в Горький (нині Нижній Новгород), і підхоплена адміністрацією Картера.
Американська влада переконувала своїх союзників, що таким чином не тільки залишить СРСР в міжнародній ізоляції, але і донесуть до радянських громадян, наскільки сильний у світі протест проти афганського вторгнення.
Ініціатива Картера спочатку не викликала схвалення навіть у багатьох західних урядів, які наполягали на тому, що бойкот буде змішуванням спорту і політики. Деякі союзники США так і не приєдналися до бойкоту.
Франція відправила в СРСР істотно менше представницьку збірну, ніж планувалося спочатку. Делегації Великої Британії і Австралії теж поїхали в Москву в сильно урізаному вигляді і на приватні кошти. Зате в повному обсязі до бойкоту приєдналися, наприклад, Китай, Албанія і Іран, що не були союзниками США, але мали свої рахунки з СРСР.
У підсумку в Москву приїхали команди з 88 країн — найменше представництво з моменту Ігор 1956 року. У 1984 році Олімпіада відбулася в Лос-Анджелесі, і Радянський Союз оголосив бойкот їй, але туди приїхали делегації з 140 країн — членів Міжнародного олімпійського комітету.
Точне число жертв серед афганців невідомо донині. Називаються цифри від 560 тисяч до 2 мільйонів чоловік. Радянський Союз досить активно застосовував килимові бомбардування, одне з яких в квітні 1983 році зруйнувало близько половини будівель міста Герата і забрало життя 3 тисяч чоловік.
Ще складніше встановити цифру убитих моджахедів, — за даними пакистанської розвідки, їх було близько 90 тисяч осіб. Близько 6 мільйонів афганців втекли з країни. Офіційні втрати радянських військ оцінюються в 15 тисяч чоловік, в якості альтернативи називається цифра в 26 тисяч.
