Банда проти депутата Київоблради Василя Цвика
У селі Черевки Згурівського району на Київщині у ніч з 12 на 13 березня побили місцевого підприємця, керівника фермерського господарства, депутата Київоблради Василя Цвика. Цю інформацію з тривогою сприйняли мешканці області. На теренах краю орудує банда, і її ще не затримали…
Кореспондентка «Українського репортера» побувала в Черевках.
Село розташоване за 100 кілометрів од Києва, майже поруч із районним центром Згурівка. Відстань не така й далека від столиці, проте, від`їхавши трохи більше 20 кілометрів від Києва, відчуваєш, що потрапила у справжню українську глибинку. Але, на жаль, ця глибинка впадає в око не традиційною народною культурою, звичаями, типовою для місцевого населення говіркою, що, безумовно, зацікавило б спеціалістів-етнологів, а… своєю убогістю. Особливо це стає помітно, коли в`їжджаєш у Згурівський район на Київщині.
Напівзруйновані похилені оселі, в багатьох із них уже давно ніхто не живе, деякі хати, як понад півстоліття тому, низенькі, вікна ледь не вгрузають у землю. Для утеплення ці оселі обставили кукурудзинням. Враження таке, що машиною часу потрапляєш у минуле – якщо не на сто, то на 70–60 років назад точно. І це у столичній області, на родючих чорноземах…
Ось автобус під`їжджає до автобусної зупинки «Черевки». Цей населений пункт відрізняється від інших. Він облаштованіший, окультуреніший. На в`їзді у центр села стоїть макет української криниці з журавлем, а біля нього гостей зустрічає козак у шароварах і вишиванці (манекен).
Йти дорогою Черевок зручно, вона асфальтована, широка, та й непривабливих осель тут відразу не помічаєш. Хоча… Ось одна, друга, третя хати стоять… майже зруйновані, світять ребрами, паркани де похилилися, а де й зовсім упали від часу. Хоча в центрі села, навпроти сільської ради, стоїть гарна нова церква, а за нею – білий цегляний будиночок.
Сільський голова Черевків Наталія Лавриш розповідає, що цей храм божий і будинок священика поруч збудовано завдяки спонсорській допомозі Василя Вікторовича Цвика, який працює в їхньому селі з 2006 року. Спочатку очолював СТОВ «Урожай», куди, крім Черевків, входили ще села Усівка та Войкове, 2011-го організував фермерське господарство «Тетяна-2011», назвавши його на честь своєї доньки, а ще кілька років тому організував козоферму Zinka, яка успішно працює.
Таким чином, як розповіла пані Наталія, Василь Цвик створив робочі місця для жителів Черевок і навколишніх сіл, він також значно допомагає в благоустрої – в селі зроблені під`їзні дороги, скрізь є вуличне освітлення, з 2006 року Черевки газифіковані.
Наталя Лавриш каже, що завдяки допомозі Василя Цвика Черевки багато років поспіль тримали першість у конкурсі на кращий благоустрій села у Згурівському районі. Водночас вона розповіла, що в селі нині мешкають всього 400 чоловік (хоча зовсім недавно числилось 505 осіб), школи тут немає. Діти їздять на навчання до Згурівки на виділеному Василем Вікторовичем автобусі.
Ще Наталія Василівна розповіла, що місцевий підприємець зробив із приміщення колишньої контори, яке розвалювалося, розважальний центр «Материна світлиця», де влаштовують бенкети, весілля тощо.
Сільський голова Черевок вважає, що Василь Цвик багато робить для села, для людей, і вона не може навіть приблизно уявити собі, кому він міг стати на заваді.
З розповіді Наталії Лавриш стало відомо, що Василь Вікторович нині лікується в київському шпиталі. Вони спілкуються майже щодня в телефонному режимі. Проте Наталія Василівна вважає, що некоректно розпитувати підприємця про подробиці побиття і здоров`я, по голосу видно, що людина слаба.
Що ж до самих подробиць побиття Василя Цвика, сільський голова Черевок підтвердила, що і справді сталося це в ніч з 12 на 13 березня.
Можливо, напад на оселю Василя Вікторовича, яка знаходиться в Усівці, напали після того, як він 11 березня виступив в ефірі українського радіо, розповідаючи про успіхи і здобутки своєї козоферми Zinka. Це спровокувало зловмисників.
Очевидно, що до нападу ретельно готувалися. Напередодні було отруєно собак. Нападники знали, що в ту ніч господар вдома буде один, без дружини і доньки. Вівчарку застрелили з пістолета прямо під час вторгнення в оселю Василя Цвика, отже, знали, скільки у нього псів.
Пенсіонер, який назвав себе Михайлом Івановичем, розповів, що чув про побиття Василя Цвика, але не знає, хто б це міг зробити, бо люди його в селі шанують, усі шкодують, що так сталося.
Жителька Черевок Наталія, яка полишила роботу в Києві і тепер мешкає в селі – доглядає за сестрою, інвалідом першої групи, розповіла, що під час передвиборної кампанії у 2015 році Василь Цвик допоміг їй встановити металопластикові вікна в кімнаті, де мешкає її сестра-інвалід. Тож вона йому за це вдячна, бо за ту тисячу сестриної пенсії, на яку вони живуть удвох, цього б не зробила.
Про побиття місцевого підприємця чула, але подробиць не знає.
Хорошим чоловіком-роботягою вважає Василя Цвика і казах Сєрик, який ось уже вісім років мешкає у Черевках, купивши тут хату. Цей новий мешканець села ще не пенсійного віку, проте ніде не працює. Розповідає, що живе з того, що виростить на городі і продасть. Про побиття голови фермерського господарства чув, але не знає подробиць. На його думку, це хтось на п`яну голову таке сотворив.
Здавалося б, замкнене коло. Як же так, що у селі ніхто нічого не знає, адже тут інформація, як правило, поширюється зі швидкістю світла. Та ось трохи прояснили ситуацію працівниці ресторану «Материна світлиця». Вони висловили припущення, що багато хто знають деякі подробиці й навіть винуватців побиття, але говорити бояться, бо їм тут жити.
І ось несподіваний поворот справи. Водій місцевого автобуса в розмові раптом безапеляційно заявляє зовсім протилежну думку про благодійника і роботягу Василя Цвика, тобто критикує його.
Чоловіка підтримала і пасажирка автобуса – молода дівчина, яка висловила припущення, що Василя Цвика побили конкуренти-бізнесмени, бо комусь перейшов дорогу. Люди ж лише на словах вдячні голові фермерського господарства, бо їм немає куди подітися. Водій автобуса порадив приїхати в Черевки до контори, заховатися десь за деревами і послухати, як Цвик спілкується зі своїми працівниками, роздаючи їм наряди на роботу. Дівчина-пасажирка розповіла, що нещодавно до Василя Вікторовича звернулася одна жінка з проханням допомогти в лікуванні онкозахворювання, на що отримала категоричну відмову: «Грошей у мене немає».
Проте ніхто навіть уявити собі не може, що місцеві жителі могли б його побити. А вболівають за його здоров`я і благополуччя тому, що ревні християни, яким Бог велів усім співчувати і нікого не засуджувати…
Алла ТОПЧІЙ
На цю тему читайте тут
